Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

що дівчину звали Аполлонія, і щоночі марив її вродливим личком, повторював її чудове ім'я. Доводилося випивати чимало вина, щоб примусити себе хоч трохи поспати, а служницям в домі було наказано коло його ліжка завжди ставити охолоджену пляшку вина. За ніч він її осушував до дна.

В неділю під розлогі церковні дзвони, що саме перекочувалися по всій Сицилії, він під'їхав на «Альфа Ромео» до села й зупинив її навпроти кафе. Кало й Фабріціо сиділи я своїми лупарами на задньому сидінні, Майкл наказав їм чекати в кафе, їм нема чого потикатися в будинок. Кафе було вже зачинене, але Вітеллі чекав їх на порожній терасі, опершись на поруччя.

Потисли руки, Майкл узяв три пакунки з подарунками, й вони подалися на гору, в дім Вітеллі. Його дім виявився більшим за звичайні сільські халупи, значить, Вітеллі не страждав від бідності.

Всередині, як у всіх домах, статуетка мадонни під склом, коло неї червоненькі язички традиційних свічок. Обидва сини вже чекали на них, вдягнені по-недільному у все чорне. Міцним хлопцям було ледь за двадцять, проте від важкої роботи на полях вони виглядали старшими за свій вік. Енергійна мати була такого ж невеличкого зросту, як і батько. Дівчини ніде не було видно.

Після привітань, яких Майкл майже й не чув, вони сіли в кімнаті, котра з однаковим успіхом могла бути і вітальнею, і їдальнею. Невеличка кімната була заставлена різноманітними меблями, проте все виказувало, що як на умови Сицилії хазяїн належав до середнього класу.

Майкл вручив подарунки сеньйору й сеньйорі Вітеллі. Батькові — золотий ніж для обрізання сигар, матері — відрізок найкращої матерії, яку тільки можна купити в Палермо. При ньому ще залишався пакунок для дівчини. Його подарунки прийняли із стриманою подякою. Подарунки були дещо передчасними; не слід дарувати нічого до другого візиту.

Батько повідомив йому по-сільському прямо, як чоловік чоловікові:

— Не думай, що ми такі вже останні люди, коли так легко приймаємо в домі незнайомця. Але сам дон Томмазіно ручався за тебе, а ніхто в нашій провінції не може поставити під сумнів слово цього доброго чоловіка. Отже, ми запрошуємо тебе. Але мушу сказати тобі, якщо ти маєш серйозні наміри до нашої доньки, то нам треба більше знати про тебе й про твою родину. Ти міг би це зрозуміти, адже ваш рід походить з цих країв.

Майкл ввічливо повідомив:

— Я готовий завжди розповісти вам усе, що ви б хотіли знати.

— Я не допитливий чоловік, — підняв руку сеньйор Вітеллі. — Спершу побачимо, чи виникне в цьому потреба. А тепер я тебе приймаю в моєму домі як друга дона Томмазіно.

Хоча в ніс йому закапали якісь ліки, Майкл нюхом відчув присутність дівчини в кімнаті. Він обернувся й побачив її в аркових дверях, що вели до задньої половини дому. Пахло щойно зірваними квітами й цитриновим цвітом, хоча не було ніяких квітів в її чорним-чорному кучерявому волоссі, в її простому чорному платті, очевидно, найкращому — святковому. Дівчина швидко глянула на нього й ніяково посміхнулася, а потім опустила долу очі й присіла біля матері.

І знову Майкл відчув, як йому перехопило дихання, як по всьому тілу кров рознесла не тільки жадання, а якусь навіжену чуттєву несамовитість. Вперше він зрозумів традиційну ревнивість італійських чоловіків. У цю мить ладен був убити будь-кого, хто б насмілився доторкнутися до цієї дівчини, хто б наважився зазіхати на неї, кому б заманулося забрати її від нього. Він зараз дорожив нею, наче скнара золотою монетою, марив нею, як сільський орендар, що мріє про власну землю. Ніщо не може зупинити його від володіння нею, від того, щоб замкнути її в домі й тримати лише для себе. Не хотів, щоб ще хтось дивився на неї. Коли вона повернулася, щоб посміхнутися до одного з своїх братів, Майкл, навіть не усвідомлюючи того, глянув на хлопця поглядом убивці. Родина бачила: наявний класичний випадок «громовиці» — і це всіх заспокоїло. Доки вони поберуться, цей молодий чоловік буде як тісто в руках їхньої доньки. Після весілля все, звісно, зміниться, але це вже не матиме значення.

Майкл і собі купив у Палермо новий одяг, і родина бачила, що він не якийсь там селянин, а дон. Покалічене обличчя не надавало йому такого жахливого вигляду, як йому здавалося, оскільки неушкоджена половина обличчя була настільки гарною, що його каліцтво навіть надавало йому певної симпатичності. І у всякому разі в цій країні, щоб називатися калікою, треба витримати порівняння з цілим натовпом фізично спотворених людей.

Не криючись, Майкл розглядав дівчину, миловидні овали її обличчя. Тепер він бачив, що її губи майже сині, настільки густа кров пульсувала в них. Промовив, не наважуючись назвати її по імені:

— Цими днями я бачив тебе коло помаранчевого гайка. Коли ти втекла. Сподіваюсь, я не перелякав тебе?

Вона лише на мить підняла на нього очі й заперечливо хитнула головою. Але з очей йшла така чарівлива сила, що Майкл відвів погляд. Мати докірливо зауважила:

— Аполлонія, скажи щось бідному хлопцю. Він проїхав таку відстань, щоб зустрітися з тобою.

Але довгі дівочі вії залишалися опущеними вниз, немов крила над її очима. Майкл вручив їй подарунок, загорнутий її золотистий папірець, і дівчина поклала пакунок на коліна. Батько підказав:

— Розгорни, дівчино. — Але вона і надалі сиділа непорушно. В неї були маленькі смагляві руки, неначе у хлопчиська. Мати взяла й сама миттю розкрила пакунок, проте з необхідною обережністю, щоб не розірвати коштовний папір. Червона оксамитова скринька для ювелірних коштовностей примусила її на мить зупинитися, вона ще ніколи в житті не тримала в руках таких речей і не знала, як розкривається замочок. Проте відкрила майже інстинктивно і вийняла подарунок.

У неї в руці блищав ваговитий золотий ланцюжок, який носять замість намиста. Подарунок навівав благоговійну побожність не лише тому, що красномовно засвідчував свою коштовність, але й тому, що в цьому суспільстві золотий дарунок був також заявою про серйозність намірів. Він був рівнозначний пропозиції заключити шлюб, чи точніше сигналом про намір зробити пропозицію одружитися. Не могло бути жодних сумнівів щодо намірів чужоземця Так само, як і щодо його майнового стану.

Аполлонія все ще не доторкнулась до подарунка. Мати тримала його в руках, щоб Аполлонія могла побачити його, донька на мить