Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

гарними примітивними малюнками, зробленими дбайливо і з любов’ю. У всякому разі, повернувшись до свого села, Фабріціо не вельми хизувався своїм татуюванням на грудях, хоча воно й відтворювало дорогу серцеві сицилійця картину: чоловік протинає кинджалом голих коханця й свою дружину, сплетених над волосатим черевом Фабріціо. Фабріціо жартував з Майклом, розпитував про Америку, — від них не приховалося його походження. І все ж таки хлопці не знали, хто він є насправді, знали лише, що переховується, і, що про нього не можна патякати. Інколи Фабріціо приносив Майклу свіжий сир, від якого ще йшов запах молока.

Ішли курною дорогою, оминаючи віслюків, запряжених у грайливо розмальовані візочки. Навколо буяли рожеві квіти, помаранчеві сади, оливкові і мигдалеві гайки, — все цвіло. Це було несподівано. Майкл гадав, що побачить голу землю, адже сицилійська бідність стала легендарною. А побачив землю в несамовитому буянні, заслану квітчастим килимом, огорнуту пахощами цитринового квіту. Навкруги була така краса, що навіть годі собі уявити, як можуть люди в такій благодаті. Скільки жорстокості треба мати до інших людей, щоб примушувати їх тікати з отаких райських садів.

Майкл намірявся дійти до берегового селища Мазара, а ввечері повернутися до Корлеоне на автобусі, хотілося находитись як слід, щоб потім добре спалося. Обидва вівчарі мали при собі торби з хлібом і сиром, щоб було чим підкріпитись в дорозі. Вони несли свої лупари не ховаючись, отак немов вийшли вдень на полювання.

Ранок видався чудовий У Майкла було таке ж почуття, як колись у дитинстві, коли вставав рано влітку, щоб грати в м’яча. Тоді кожний день здавався свіжовимитим і свіжопофарбованим. От як зараз. Сицилію вкриває барвистий килим розмаїтих квітів, а повітря насичене настільки густим запахом квітучих помаранчевих і цитринових дерев, що навіть з його ушкодженням на обличчі, яке спричинилося до часткової втрати нюху, він міг відчувати пахощі. Щока давно загоїлась, проте кістки зрослися неправильно й тиск на нерв викликав біль у лівому оці. Через це також постійно текло з носа, всі носовички невдовзі ставали мокрими, і Майкл нерідко сякався просто на землю, як це роблять місцеві чоловіки. У дитинстві його дратувало, коли старі італійці, що вважали недостойним їхньої гідності користуватись носовичками — цією аристократичною англійською вигадкою, — сякалися просто на стічні решітки на асфальті

А ще йому весь час здавалося, що у нього «важке лице». Доктор Таца пояснив, що це також наслідок тиску кісток на нерв, до зрощування кісток цьому легко було б запобігти з допомогою нескладного хірургічного інструмента, на зразок ложки, ним ставлять кістку на місце. Але тепер, говорив лікар, треба в лікарні Палермо зробити серйозну операцію, на обличчі йому мусять знову розламати кістки. Для Майкла цих пояснень було досить. Він відмовився. І все ж таки більше за біль і за постійний нежить йому дошкуляло відчуття важкості свого обличчя.

Цього дня їм так і не пощастило дістатися до берега. Пройшовши майже п'ятнадцять миль, Майкл і його вівчарі зупинилися в тихій зеленій прохолоді помаранчевого гайка, щоб пообідати і підкріпитися вином. Фабріціо патякав про те, як він коли-небудь поїде в Америку. Під'ївши, відпочивали в затінку, а Фабріціо, розстібнувши сорочку, поворушив м'язами на череві, і татуювання ожило. Голі коханці на грудях Фабріціо заворушилися, кинджал, загнаний рукою ревнивого чоловіка в їхні тіла, також почав рухатися. Це забавляло їх. Якраз за цим зайняттям Майкла, як говорять сицилійці, «оперіщила громовиця».

Нижче помаранчевого гайка простяглися зеленою смугою поля баронового помістя. Далі по дорозі від гайка стояла вілла, вона мала настільки римський вигляд, що здавалось, її відкопали з руїн Помпеї. Це був, власне, невеличкий палац з просторою мармуровою галереєю й грецькими колонами. Якраз між цими колонами й з'явилася зграйка сільських дівчаток на чолі з двома огрядними матронами, вдягненими в чорне. Очевидно, що вони були з села й приходили виконати свій старовинний обов'язок перед місцевим бароном — прибрати і підготувати віллу для перебування на ній барона взимку. А тепер поспішали в поле збирати квіти, якими прикрасять свої оселі. Збирали рожеві квітки сулла, пурпурові гліцінії, перемішуючи їх з помаранчевим і цитриновим цвітом. Дівчата, не помічаючи чоловіків у гайку, підходили щораз ближче.

Сукенки з дешевої барвистої матерії щільно облягали їхні тіла. Усім їм було десь під двадцять, але на цій залитій сонцем землі вони вже встигли сформуватися в дорослих жінок. Трійко дівчаток погналися за четвертою, вона тікала якраз до їхнього гайка. Дівчина тримала в лівій руці пурпурове гроно винограду, а правою обривала великі ягоди й жбурляла у своїх переслідувачок. Її розвихрене кучеряве волосся було майже такого ж пурпурово-темного кольору, як і виноградне гроно, а туге тіло, здається, аж випорскувало з тендітної шкіри.

Якраз перед гайком вона затрималась, помітивши чоловічі сорочки. Завмерла на самих кінчиках пальців, готова, як лань, миттю зірватися з місця. Тепер чоловіки могли з невеликої відстані розгледіти риси її обличчя.

Вона вся була з овалів — овальної форми очі, кістки на її обличчі, контури її брів. Каштанового кольору шкіра, а очі величезні, темно-голубі чи темно-карі, з темними довгими віями, що, здавалося, затіняли миловидне обличчя. Привабливі опуклі уста, хоча й невеликі, солодкі, але не хтиві темно-рожеві й соковиті, як виноградні грона. Дівчина була настільки чарівна, що Фабріціо пробурмотів: «Ісусе Христе, чисто як моя душа, чи не вмираю я», — він жартував, але слова вихопилися хриплувато. Немовби почувши це зауваження, дівчина стала на повну ногу, крутнулась і побігла назад до своїх переслідувачок. Під вузьким платтячком її стегна ворушилися як у олениці — так само непристойно й з тією ж невинною хтивістю. Коли догнала своїх подруг, озирнулася ще раз, і її обличчя було як темна порожнеча на полі, прибраному барвистим квітом. Простягнула руку з повною жменею виноградин і показала на гайок. Дівчатка побігли, сміючись, а огрядні матрони в чорному, щось буркочучи, подалися слідом за ними.

Схаменувшись, Майкл Корлеоне побачив, що він уже зірвався на ноги, серце калатало йому в грудях, а голова йшла обертом. Кров шугала по всьому тілу, сягаючи його найвіддаленіших куточків, била навіть у кінчики пальців на руках, на ногах. З поривом вітру усі пахтіння острова разом наринули на нього: цвітіння апельсинів і лимонів, запахи винограду й квітів. Здавалося, що тіло живе саме по собі, не підкоряючись йому. І тут він почув, що обидва вівчарі регочуть.

— Що, тебе оперіщила громовиця,