Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

потім, я ручаюсь, моя робота тобі сподобається.

— Докторе, ви справжній Пігмаліон, — засміявся Джуліс. — Серйозно, ви просто чудодій.

— Пусте, — буркнув доктор Келлнер. — Дитячі забавки. На зразок твоїх абортів. Коли б суспільство було зацікавлене, то справді талановиті люди, такі, як ми з тобою, могли б займатися серйозною справою, а ці дурниці залишили б ремісникам. До речі, наступного тижня я пришлю до тебе дівчину, дуже гарна дівчина, але, здається, саме такі завжди і потрапляють у халепу. І тоді ми будемо квити за сьогоднішню справу.

— Дякую, докторе, — Джуліс потиснув йому руку. — Завітайте якось і самі, і я подбаю, щоб вас прийняли у готелі з усіма почестями і належною гостинністю.

— Я граю щодня, — криво посміхнувся Келлнер. — Отож не маю потреби в ваших рулетках і гральних столах, як на те пішло. Я випробовую фортуну аж надто часто. Джулісе, ти там дискваліфікуєшся. Ще пару років — і тобі доведеться забути про серйозну хірургію. Ти безнадійно відстанеш. — Келлнер відвернувся.

Джуліс знав, що це не докір, а пересторога. Та все одно Келлнерові слова засмутили його. Оскільки Люсі не випустять з післяопераційної палати принаймні ще годин з дванадцять, він поїхав за місто і набрався. Почасти він напився ще й тому, що з Люсі все так чудово закінчилось і йому полегшало на душі.

***

Наступного ранку, коли Джуліс прийшов провідати її, він з подивом побачив двох чоловіків біля її ліжка і безліч квітів по всій палаті. Люсі сиділа з радісним обличчям, опираючись на подушки. Джуліс був здивований, бо Люсі порвала зі своєю родиною і просила родичам нічого не повідомляти, хіба якщо вийде на зле. Звісно, Фредді Корлеоне сказали, що вона лягає в лікарню на невеличку операцію, це треба було для того, щоб у них обох з'явилося трохи вільного часу. Фредді запевнив Джуліса, що готель розрахується по всіх рахунках Люсі.

Люсі познайомила присутніх. Одного з гостей Джуліс упізнав одразу. Славнозвісний Джоні Фонтане. Другий буй здоровенний, м'язистий, моложавого вигляду італійський хлопчина на ймення Ніно Валенті. Вони обидва привіталися за руку з Джулісом і після цього вже не звертали на нього уваги. Вони теревенили з Люсі, згадували колишніх нью-йоркських сусідів, людей і події, які Джулісу ні про що не говорили. Тому він сказав Люсі:

— Я заскочу пізніше, а зараз мені треба перемовитись з доктором Келлнером.

Проте Джоні Фонтане вже спрямовував на нього свій шарм:

— Слухайте, друже, нам і самим вже треба йти, розважте трохи Люсі, не кидайте її напризволяще, докторе.

Джуліс помітив дивну хрипкуватість у голосі Джоні Фонтане і пригадав, що той ніде не співав уже більше року і ще що Джоні отримав академічну премію за акторську майстерність. Чи може бути таке, щоб у людини аж так пізно змінився голос, а газети і всі довкола таємниче мовчали про це? Джуліс полюбляв пікантні плітки, він дослухався до голосу Джоні Фонтане, намагаючись встановити діагноз його недуги. Це могла бути перевтома, надмірність в алкоголі й палінні, або, навіть, у жінках. У голосі вчувалось якесь неприємне одерев'яніння, його б уже ніхто не назвав милозвучним.

— Ваш голос звучить так, ніби ви застудились, — звернувся Джуліс до Джоні Фонтане.

— Просто перевтома, — ввічливо відповів Фонтане. — Вчора ввечері я спробував заспівати. Знаєте, схоже, я ніяк не можу змиритися з тим, що мій голос змінився, постарів. — Він усміхнувся до Джуліса, мовляв, що вже тут поробиш, чорти б його взяли.

— А ви не пробували проконсультуватись у лікаря? — ніби між іншим запитав Джуліс. — Можливо, це щось поправне.

Тепер Фонтане вже не був такий лагідний, як спочатку. Він зміряв Джуліса холодним поглядом.

— Це найперша річ, яку я зробив майже два роки тому. Консультувався у кращих спеціалістів. У мого особистого лікаря, який, здається, є найкращим фахівцем на всю Каліфорнію. Вони порадили мені добряче відпочити. Нічого смертельного, просто старію. А з віком у людини голос міняється.

З цими словами Фонтане цілком зігнорував лікаря, зосередивши всю свою увагу на Люсі, яку зачаровував, як уже звик був зачаровувати всіх жінок. Джуліс і надалі дослухався до його голосу. Напевне ж, на його голосових зв'язках мають бути нарости. Але чому ж тоді оті задрипані спеціалісти не помітили їх? А може, вони злоякісні чи такі, що не піддаються оперуванню? Але ж в такому разі є інші засоби.

— А коли спеціаліст обстежував вас востаннє? — перебив Джуліс чарівливого Фонтане.

Джоні вочевидь був роздратований, але заради Люсі намагався відповідати ввічливо.

— Десь півтора року тому, — відказав він.

— А ваш особистий лікар обстежує вас час від часу?

— Атож, обстежує, — відповів роздратовано Джоні Фонтане. — Прискає кодеїном і обстежує. Він сказав мені, що мій голос з літами сідає, через усе випите, викурене тощо. Тільки й того. Чи, може, ви розумієтеся краще за нього?

— А як його на прізвище? — запитав Джуліс.

Фонтане вимовив з ледь відчутною хвальковитою ноткою в голосі:

— Таккер, доктор Джеймс Таккер. Якої ви думки про нього?

Прізвище було знайоме, пов'язане з відомою кінозіркою, артисткою, а також з дорогим сільським курортним закладом.

— Він одягається за останньою модою, — глузливо відказав Джуліс.

Тепер уже Фонтане занесло.

— Ви гадаєте, що ви ліпший за нього спеціаліст?

Джуліс засміявся.

— А хто кращий співак, ви чи Кармен Ломбардо? — запитав він і здивувався, побачивши, як Ніно Валенті зайшовся реготом, він аж гепав головою об спинку крісла. Жарт не був аж такий смішний. Та коли на хвилях його жереб'ячого реготу до Джуліса дістався запах віскі, лікар вбагнув, що навіть о цій ранній порі містер Валенті, чи як там у біса його звати, вже був під мухою.

Фонтане посміхнувся до свого друга.

— Слухай, ти ж повинен сміятися не з його, а з моїх жартів.

Тим часом Люсі випростала руку і притягнула Джуліса до краю свого ліжка

— Це він лише виглядає як босяк, а насправді він чудовий хірург, — пояснила Люсі. — І якщо він каже, що він кращий за доктора Таккера, значить, так і