Молодий місяць - Стефані Маєр

Я ще ніколи не бачила, щоб Каллени використовували обідній стіл за призначенням — це була така собі бутафорія. Вони ніколи не їли в хаті.

Тільки-но я обернулася, щоб сісти в крісло, то побачила, що ми не самі. Вслід за Едвардом до кімнати зайшла Есме, а за нею одне по одному всі члени родини.

Карлайл посів місце праворуч від мене, а Едвард — ліворуч. Всі інші також мовчки зайняли свої місця. Аліса змовницьки усміхалася мені. Еммет і Джаспер здавалися зацікавленими, Розалія також усміхалася, невпевнено поглядаючи в мій бік. Моя посмішка у відповідь була такою ж боязкою та невпевненою. Доведеться з цим звикнутися…

Карлайл кивнув мені.

— Слухаємо тебе.

Я прочистила горло. Під пильними поглядами я почала нервувати. Едвард під столом узяв мене за руку. Я крадькома глянула на нього, але він дивився на інших. Його обличчя було затятим.

— Гаразд, — я зробила паузу. — Сподіваюся, що Аліса уже розповіла вам про все, що трапилось у Волтеррі?

— Все, — запевнила мене Аліса. Я кинула на неї багатозначний погляд.

— І дорогою?

— Це також, — кивнула вона.

— Гаразд, — зітхнула я з полегшенням. — Значить, усі в курсі справи.

Вони терпляче чекали, поки я приводила до ладу свої думки.

— Отже, у мене проблеми, — почала я. — Аліса пообіцяла Вол-турі, що я стану однією з вас. Вони збираються прислати когось, щоб це перевірити, і я сумніваюся, що цього можна уникнути.

Тому тепер це стосується всіх вас. Мені дуже шкода, що так вийшло, — я зазирнула в кожне з прекрасних облич, залишивши найдорожче на кінець. Губи Едварда скривилися в гримасі. — Але якщо ви не хочете мене, то я не нав’язуватимуся, незалежно від того, воліє Аліса це зробити чи ні.

Есме хотіла щось сказати, але я підняла палець угору, щоб зупинити її.

— Будь ласка, дозвольте мені закінчити. Ви всі знаєте, чого я хочу. І я впевнена, що вам також відомо, що думає з цього приводу Едвард. Гадаю, що єдиний справедливий спосіб вирішити це — голосування. Якщо ви вирішите, що не хочете мене, тоді… мабуть, я сама подамся до Італії. Я не можу допустити, щоб вони прийшли сюди, — моє чоло вкрилося зморшками, коли я про це подумала.

З Едвардових грудей вихопилося злісне гарчання, але я його проігнорувала.

— Візьміть до уваги, що у будь-якому разі я не наражатиму вас на небезпеку, і проголосуйте так чи ні, відповідаючи на запитання, чи стати мені вампіром.

Я злегка всміхнулася на останньому слові та зробила знак Карлайлу, щоб він починав.

— Хвилинку, — втрутився Едвард.

Я глянула на нього, примружившись. Він звів брови, дивлячись на мене й стискаючи мою руку.

— Я хочу дещо сказати, перш ніж ми тут розпочнемо голосування.

Я зітхнула.

— Про небезпеку, яка загрожує Беллі, — провадив він. — Не думаю, що нам варто сильно непокоїтися.

Його обличчя пожвавішало. Він поклав вільну руку на полірований стіл і нахилився вперед.

— Розумієте, — пояснив він, обводячи поглядом усіх присутніх за столом, — існувала певна причина, чому я не хотів тоді, в самому кінці, потиснути руку Аро. Вони забули про дещо, і я не хотів, щоб вони здогадалися, — він усміхнувся.

— І що це? — підганяла його Аліса. Я була впевнена, що мій вираз обличчя був такий самий скептичний, як і її.

— Волтурі надто самовпевнені, і на це у них є причина. Коли вони вирішують когось знайти, то для них це не проблема. Пам’ятаєш Деметрі? — подивився він на мене.

Я затремтіла. Він сприйняв це як позитивну відповідь.

— Він розшукує людей — ось який його талант, ось за що вони його тримають. Увесь той час, який ми провели у Волтеррі, я дізнавався про їхні можливості, намагався отримати якомога більше інформації, яка могла б нас урятувати. Тож я побачив, як спрацьовує дар Деметрі. Він мисливець — мисливець у тисячу разів талановитіший, ніж Джеймс. Його вміння нічим не поступається моєму дару чи таланту Аро. Він вловлює… запах? Не знаю, як це описати… голос… чиїсь думки, і тоді прямує на поклик. Це спрацьовує на великих відстанях.

Але після маленьких експериментів Аро, ну… — Едвард здригнувся.

— Ти вважаєш, що він не зможе мене знайти, — сказала я байдуже.

На його обличчі з’явився самовпевнений вираз.

— Я у цьому впевнений. Деметрі цілком покладається на свій дар. Та якщо вампірські надприродні вміння на тебе не поширюються, то мисливці будуть мов сліпі, вони ніколи тебе не знайдуть.

— Ну і що з цього?

— Це ж очевидно! Аліса побачить, коли вони планують нас відвідати, і тоді я тебе сховаю. Вони будуть безпомічні, — мовив Едвард не без задоволення. — Це все одно, що шукати голку в копиці сіна!

Тоді вони з Емметом обмінялися поглядами й самовдоволеними посмішками. Це якесь безглуздя.

— Але вони можуть знайти тебе, — нагадала я йому.

— А я здатен сам про себе подбати.

Еммет усміхнувся й потягнувся через стіл до брата, простягаючи йому кулак.

— Відмінний план, мій брате, — сказав він оптимістично. Едвард також простягнув руку, стиснуту в кулак, і вони легенько стукнулися п’ястуками.

— Ні, — прошипіла Розалія.

— Звісно, що ні, — погодилася я.

— Гарно, — здається, Джаспер також оцінив цей план.

— Бовдури, — пробурмотіла Аліса.

Есме тільки мовчки подивилася на Едварда.

Я випросталася в кріслі й зосередилася. Це ж мій вечір.

— Отже, гаразд. Едвард запропонував вам альтернативу, — мовила я прохолодно. — Давайте голосувати.

Цього разу я подивилася на Едварда; було б добре одразу почути його думку.

— Чи ти хочеш, щоб я приєдналася до вашої родини? Його очі були тверді й чорні мов кремінь.

— Тільки не таким чином. Ти залишаєшся людиною.

Я коротко кивнула, намагаючись надати обличчю ділового виразу, й продовжила.

— Алісо?

— Так.

— Джаспер?

— Так, — сказав він серйозно. Це трохи мене здивувало — я зовсім не очікувала отримати його голос, — але я приховала свої емоції й продовжила.

— Розаліє? Вона вагалася, покусуючи свою прекрасну пухкеньку губку.

— Ні.

Вираз мого обличчя не змінився, і я повільно повернула голову, щоб продовжити, але Розалія простягнула до мене обидві руки.

— Дозволь мені пояснити, — благала вона. — Я хочу, щоб ти знала, я не маю нічого проти, щоб ти стала моєю сестрою. Просто… це не те життя, яке б я обрала для себе. Шкода, що свого часу ніхто не проголосував «ні» щодо мене.

Я повільно кивнула й обернулася до Еммета.

— Чорт, так! — усміхнувся він. — Ми можемо знайти якийсь інший спосіб, щоб помірятися силами з