Молодий місяць - Стефані Маєр

Мої очі звузилися. Отже, він мені погрожує, хіба ні? Гаразд, я також умію грати в цю гру. Я сіла в ліжку й загорнулася в покривало.

— Тому що я звідси не поїду.

— Стривай хвилинку, юна леді…

— Слухай, тату, я беру на себе цілковиту відповідальність за свої вчинки, і ти маєш повне право мене покарати, як захочеш. Також я виконуватиму всі хатні обов’язки, пратиму, митиму посуд, аж поки ти не вирішиш, що я отримала хороший урок. Гадаю, що ти справді маєш повне право вигнати мене звідси — але це не змусить мене поїхати до Флориди.

Його обличчя вкрилося червоними плямами. Перш ніж відповісти, він кілька разів глибоко вдихнув.

— Може, ти будеш така добра і поясниш, де ти була увесь цей час?

О, чорт!

— У мене були… невідкладні справи.

Він підняв брови, очікуючи на логічне пояснення. Я наповнила рот повітрям, а тоді голосно видихнула.

— Не знаю, що сказати тобі, тату. Просто сталося непорозуміння. Спочатку один бовкнув, тоді інший перебрехав, і покотилося.

Чарлі чекав, на його обличчі читалася недовіра.

— Розумієш, Аліса сказала Розалії, що я стрибнула зі скелі…

Я ретельно добирала слова, щоб триматися правди настільки близько, аби моє невміння брехати переконливо не видало б мене, але перш ніж я продовжила, вираз Чарлі нагадав мені, що йому нічого не відомо про стрибки зі скелі.

Ой. Я тільки підлила олії у вогонь.

— Гадаю, я ще про це тобі не розповідала, — вичавила я з себе. — Нічого страшного. Просто розвага така. Ми плавали з Джейком. У будь-якому разі Розалія розказала про це Едвардові, і він засмутився. Просто вона випадково бовкнула йому, що я хотіла накласти на себе руки чи щось таке. Едвард не відповідав на телефонні дзвінки, тож Аліса потягнула мене до… Лос-Анджелеса, щоб пояснити йому все тет-а-тет.

Я знизала плечима, відчайдушно сподіваючись, що Чарлі не придиратиметься й задовольниться моїм поясненням. Обличчя Чарлі завмерло.

— Ти намагалася накласти на себе руки, Белло?

— Звісно, що ні. Просто ми з Джейком розважалися. Пірнання зі скелі. Діти з Ла-Пуша постійно це роблять. Як я й казала, нічого страшного.

Обличчя Чарлі почервоніло — тепер воно не було нерухомим, воно палало від люті.

— Все одно не розумію, яке діло до цього всього Едварду Каллену? Він просто взяв і кинув тебе…

Я його перебила:

— Ще одне непорозуміння. Його обличчя знову спалахнуло.

— Значить, він повернувся?

— Я точно не знаю. Але гадаю, що всі Каллени повернулися. Він похитав головою, вена на його чолі напружено пульсувала.

— Я хочу, щоб ти трималася якомога далі від нього, Белло. Я йому не довіряю. Він не заслуговує на тебе. Я не дозволю йому знову завдати тобі болю.

— Чудово, — мовила я коротко. Чарлі гойднувся на п’ятках.

— О, — йому знадобилася секунда, щоб оволодіти собою, від подиву він голосно видихнув. — Я гадав, ти зі мною сперечатимешся.

— Ні, — я подивилася йому в очі. — Я мала на увазі: «Чудово, я виїду від тебе».

Його очі округлилися; обличчя набрало червонувато-брунатного відтінку. Я мало не змінила рішення, бо розхвилювалася за його здоров’я. Він був не надто молодший, ніж Гаррі…

— Тату, я не хочу переїжджати від тебе, — сказала я спокійніше. — Я люблю тебе. Я знаю, що ти хвилюєшся за мене, але ти повинен мені довіряти. І ти маєш змінити своє ставлення до Едварда, якщо хочеш, щоб я залишилася. Ти хочеш, щоб я жила тут, чи ні?

— Це не чесно, Белло. Ти ж знаєш, що я хочу, щоб ти залишилася.

— Тоді будь увічливим з Едвардом, тому що він буде там, де і я, — мовила я впевнено. Переконання, що Едвард мене кохає, було досі дуже сильним.

— Тільки не в моєму домі, — гаркнув Чарлі. Я важко зітхнула.

— Бачиш, я не збираюся ставити тобі ніяких інших ультиматумів, принаймні не сьогодні ввечері — чи, мабуть, сьогодні вранці. Просто обміркуй усе протягом кількох днів, гаразд? Але май на увазі, що ми з Едвардом — одне ціле.

— Белло…

— Обміркуй усе, — наполягала я. — А поки ти міркуватимеш, може, залишиш мене на деякий час саму? Мені й справді треба прийняти душ.

На обличчі Чарлі виступили дивні фіолетові плями, але він пішов, голосно грюкнувши дверима. Я чула, як злісно він тупає сходами.

Я скинула покривало, а Едвард уже був тут. Він сидів у кріслі-гойдалці, наче й не виходив.

— Вибач за все, — прошепотіла я.

— Нічого, я заслуговую набагато гіршого, — пробурмотів він. — Не варто сваритися з Чарлі через мене, будь ласка.

— Не хвилюйся через це, — мовила я й зібрала чисті речі, щоб узяти їх із собою у ванну. — Я сваритимуся з ним стільки, скільки знадобиться, й ані крапельки більше. Чи ти просто намагаєшся сказати, що мені нікуди йти? — я широко розплющила очі, вдаючи тривогу.

— Ти переїхала б у дім, повний вурдалаків?

— Мабуть, для такої як я це — найбезпечніше місце. Окрім того… — я усміхнулася. — Якщо Чарлі мене вижене, то немає сенсу чекати до закінчення школи, правда?

Едвардові щелепи напружилися.

— Ти так прагнеш вічного прокляття, — пробурмотів він.

— Ти ж знаєш, що насправді й сам у це не віриш.

— О, хіба ні? — спалахнув він.

— Ні, не віриш.

Він сердито подивився на мене й хотів заговорити, але я його перебила.

— Якби ти й справді вірив у те, що втратив свою душу, тоді, коли я знайшла тебе у Волтеррі, ти б одразу зрозумів, що трапилося, натомість ти подумав, що ми обоє померли. Але ти не зрозумів — ти сказав: «Дивовижно. Карлайл мав рацію», — нагадала я йому тріумфально. — А значить, у тобі живе надія.

Цього разу Едвард промовчав.

— Тож давай плекатимемо надії разом, гаразд? — запропонувала я. — Але не це найважливіше. Якщо ти залишишся, то мені не потрібні ніякі небеса.

Він повільно підвівся, підійшов до мене й обняв долонями моє обличчя, дивлячись мені просто в очі.

— Назавжди, — присягнувся він. Він і досі був трохи збентежений.

— Це все, чого я прошу, — мовила я й, ставши на пальчики, потягнулася й торкнулася губами його вуст.

Епілог

Угода

Майже все стало на свої місця, я й не повірила, що це можливо за такий короткий час. У лікарні Карлайла прийняли з розкритими обіймами і навіть не намагалися приховати своєї радості від того, що Есме зовсім не