Молодий місяць - Стефані Маєр

— Що саме? — запитала я неохоче.

— Якби ти могла отримати все що забажаєш, будь-що в цьому світі, що б це було?

Я відчувала, що в моїх очах з’явився сумнів.

— Ти. Він нетерпляче похитав головою.

— Щось, чого в тебе ще немає.

Я не була впевнена, куди він хилить, тож я добре обміркувала свою відповідь. Я придумала дещо, чого й справді дуже хотіла, але що, швидше за все, було малоймовірним.

— Я б хотіла… щоб це зробив не Карлайл. Я б хотіла, щоб мене змінив ти.

Я обережно спостерігала за його реакцією, сподіваючись, що він оскаженіє ще дужче, ніж у себе вдома. Я здивувалася, що вираз його обличчя зовсім не змінився. Воно було таке ж задумливе.

— Що ти можеш запропонувати взамін?

Я не вірила своїм вухам. Я здивовано витріщилася на нього й випалила відповідь, перш ніж встигла її обміркувати.

— Будь-що. Він ледь помітно усміхнувся, а тоді стиснув губи.

— П’ять років? Моє обличчя скривилося десь між відчаєм і жахом…

— Ти ж казала будь-що, — нагадав він.

— Так, але… ти використаєш цей час, щоб якось викрутитися. Я маю кувати, поки залізо гаряче. Окрім того, залишатися людиною занадто небезпечно — принаймні для мене. Що завгодно, тільки не це.

Він насупився.

— Три роки?

— Ні!

— Хіба ти не готова дати мені це навзамін виконання свого бажання?

Я подумала, як сильно мені цього хотілося. Але вирішила, що краще не розкривати карт і не давати Едварду знати, наскільки я цього прагну. Тоді у мене буде більше шансів вплинути на нього.

— Шість місяців? Він закотив очі.

— Ні, цього не достатньо.

— Тоді один рік, — сказала я. — Це моє останнє слово.

— Дай мені хоча б два роки.

— Нізащо. Я доживу до дев’ятнадцяти. Я не допущу, щоб мені виповнилося двадцять. Якщо ти завжди будеш підлітком, то я також хочу.

Він на якусь мить замислився.

— Гаразд. Забудь про обмеження в часі. Якщо ти хочеш, щоб я перетворив тебе, тобі треба виконати одну умову.

— Умову? — мій голос затремтів. — Яку ще умову? Його очі насторожилися — він говорив повільно.

— Спочатку одружися зі мною. Я витріщилася на нього, досі чогось чекаючи…

— Гаразд. І після якого слова сміятися? Він зітхнув.

— Белло, ти раниш моє самолюбство. Я освідчився тобі, а ти гадаєш, що це жарт.

— Едварде, будь ласка, поводься серйозно.

— Я на сто відсотків серйозний.

Він подивився на мене, у його очах не було й натяку на кепкування.

— Та ну, — мовила я, в голосі з’явилися істеричні нотки. — Мені тільки вісімнадцять.

— Ну, а мені приблизно сто десять. Гадаю, саме час осісти. Я відвела погляд і подивилася вдалину, в темне вікно, намагаючись контролювати наростаючу паніку.

— Розумієш, шлюб — далеко не на першому місці серед моїх пріоритетів. Для Рене та Чарлі він був немов поцілунком смерті.

— Цікавий підбір слів.

— Ти знаєш, що я маю на увазі. Едвард глибоко вдихнув.

— Будь ласка, не кажи, що ти боїшся обов’язку, який накладає шлюб, — в його голосі відчувалася недовіра, і я одразу ж збагнула, щó він має на увазі.

— Це не зовсім те, — ухилилася я від прямої відповіді. — Я… боюся Рене. Вона вважає, що не варто виходити заміж, поки мені не виповниться тридцять.

— І вона б хотіла, щоб ти краще стала однією з вічно проклятих, ніж вийшла заміж, — він похмуро всміхнувся.

— Ти гадаєш, це смішно?

— Белло, якщо ти порівнюєш виконання шлюбних обов’язків з обміном своєї душі на вічність у подобі вурдалака… — він похитав головою. — Якщо ти недостатньо смілива, щоб одружитися зі мною, то…

— Гаразд, — втрутилась я. — А що як я погоджуся? Що як накажу тобі відвезти мене до Лас-Вегаса просто зараз? Хочеш сказати, що я стану вампіром через три дні?

Він усміхнувся, його білі зуби світилися в темряві.

— Звісно, — мовив він, явно блефуючи. — Я піджену свою машину.

— Чорт, — пробурмотіла я. — Я згідна на вісімнадцять місяців.

— Так діла не буде, — мовив він усміхаючись. — Мені до вподоби саме така умова.

— Добре. Коли я закінчу школу, то одразу попрошу допомоги Карлайла.

— Ну, якщо це й справді те, чого ти хочеш, — Едвард знизав плечима, і його посмішка стала зовсім безневинною.

— Ти просто неможливий, — рявкнула я. — Ти — справжнє чудовисько.

Він захихикав.

— Може, саме через це ти не хочеш вийти за мене? Я знову застогнала.

Він нахилився наді мною; його темні мов ніч очі розтоплювали, і плавили, і розхитували мою рівновагу.

— Будь ласка, Белло? — його подих обпалив моє обличчя.

Якусь мить я не могла згадати, як дихати. Коли ж прийшла до тями, то швидко потрусила головою, намагаючись прочистити свій затуманений розум.

— Можливо, ти б погодилася, якби я заздалегідь подбав про обручки?

— Ні! Жодних обручок! — майже закричала я.

— О, нарешті ти докричалася, — прошепотів Едвард.

— Ой.

— Чарлі прокинувся; буде краще, якщо я піду, — мовив Едвард покірливо.

Моє серце перестало битися. Протягом секунди він вивчав мій вираз.

— Буде дуже по-дітвацькому, якщо я сховаюся у вашому туалеті?

— Ні, — прошепотіла я нетерпляче. — Залишися. Будь ласка.

Едвард усміхнувся і зник.

Я лежала в темряві, чекаючи на Чарлі, а всередині мене все кипіло. Едвард завжди знає, що робить, і я могла побитися об заклад — усе, що він замислив, — це частина якогось хитромудрого плану. Звісно, у мене досі залишався варіант із Карлайлом, але тепер, коли з’явився шанс, що це зробить Едвард, я нестерпно хотіла саме цього. Але він був таким обманщиком!

Двері в мою кімнату рипнули й відчинилися.

— Доброго ранку, тату.

— О, привіт, Белло, — Чарлі зніяковів — він не очікував, що його зловлять. — Я й не знав, що ти вже прокинулася.

— Так. Просто я чекала, поки ти прокинешся, щоб прийняти душ, — я почала підводитися з ліжка.

— Зажди, — мовив Чарлі, вмикаючи світло. Я зажмурилася від яскравого світла й намагалася не дивитися на туалет. — Давай спочатку побалакаємо.

Я не втрималася і скривилася. Забула попросити Алісу вигадати гарну відмовку.

— Ти ж знаєш, що в тебе неприємності.

— Так, знаю.

— Я ледве не збожеволів за останні три дні. Я приходжу додому з похорону Гаррі, а тебе немає. Єдине, що Джейкоб міг повідомити, то це те, що ти кудись поїхала з Алісою Каллен, а ще він висловив припущення, що ти потрапила в халепу. Ти не залишила мені жодного телефонного номеру і сама також не дзвонила. Я й гадки не мав, де ти, коли повернешся і чи взагалі