Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
— Мене обвинувачують у бунті.
— Не таке виварювали та виїдали, — заспокійливо відізвався Швейк. — А це як раз плюнути!
— Звичайно, — сказав охотник, — якщо ми таким способом з допомогою різних судів хочемо виграти війну. Коли їм уже так заманулося за всяку ціну зі мною судитись, хай судяться. Один мій процес зовсім не міняє цілої ситуації.
— А як же ти збунтувався? — запитав сапер Водічка, з симпатією позираючи на охотника.
— Я не хотів чистити нужників на гауптвахті, — відповів той, — і мене погнали аж до полковника. Це той індик, що моркву риє. Зачав на мене кричати: мене, мовляв, посадили згідно з полковим рапортом, і я звичайний в’язень, і він взагалі дивується, як мене ще земля носить і як вона обертається, коли в армії знайшлася така людина, такий охотник, з правом на офіцерський чин, але який своєю поведінкою може викликати лиш огиду і презирство з боку своїх начальників. Я йому відповів, що обертання землі не може припинитися через появу на ній такого охотника, як я, що закони природи сильніші, ніж охотницькі нашивки. Я краще хотів би знати, хто мене може змусити чистити якусь вбиральню, якої я не загаджував, хоч і мав на це право після тієї гнилої капусти і вимоченої баранячої солонини зі свинської полкової кухні. Потім я сказав полковникові, що його запитання, чому мене земля носить, трохи дивне, бо землетрусу через мене аж ніяк не буде. Пан оберст[299] під час моєї промови нічого не казав, тільки зубами клацав, як стара кобила, коли їй від мерзлого буряка язик дубіє, а потім як заверещить: «То ви будете чистити вбиральню чи не будете?!» «Голошу слухняно, що я ніякої вбиральні чистити не буду». «Ви будете чистити, джмелю ви однорічний?!». «Голошу слухняно, не буду». «Стонадцять чортів турковій його мамі! Ви будете чистити, і то не одну, а сто вбиралень!». «Голошу слухняно, не буду чистити ані сто, ані одну». І так зарядили: «Будете чистити?» — «Не буду чистити». Слово «вбиральня» літало сюди й туди, немовби то була якась дитяча примовка з книжки Павли Мудрої[300]. Полковник бігав по канцелярії як скажений, потім урешті сів і сказав: «Поміркуйте добре, інакше я вас віддам до дивізійного суду за бунт. І не думайте, що ви будете перший охотник, якого в цю війну розстріляли. У Сербії ми повісили двох охотників з 10-ої роти, а одного з 9-ої розстріляли, як те ягнятко. А чому? За їхню впертість. Ті двоє, яких ми повісили, відмовлялися під Шабацем проколоти багнетами жінку і сина одного чужака[301], а охотник з 9-ої роти був розстріляний за те, що не хотів іти вперед і всіляко викручувався: то йому спухли ноги, то він узагалі плоскоступий. Отже, будете чистити вбиральні чи не будете?» «Голошу слухняно — не буду». Полковник подивився на мене і спитав: «Ви часом не слов’янофіл?» «Ні, аж ніяк».
Потім мене забрали і повідомили, що обвинувачують у бунті.
— Найкраще зробиш, — порадив Швейк, — коли тепер вдаватимеш ідіота. Ото як я сидів у гарнізоні, був там з нами справді дуже мудрий і освічений викладач торгівельної школи. Він дезентирував з фронту, і над ним хотіли влаштувати гучний показовий процес, щоб на пострах іншим засудити й повісити. Та він з цього дуже просто вислизнув: почав удавати хворого спадковою психічною хворобою, а коли штабний лікар його оглядав, він заявив: ніякий він не дезентир, а просто з молодих років любить мандрувати, і його завжди кудись далеко тягне: одного разу він прокинувся в Гамбурзі, а іншим разом — у Лондоні, і сам не міг збагнути, як туди потрапив. Його батько, мовляв, був алкоголік і скінчив життя самогубством ще до його народження; мати була повія, пиячила і вмерла від перепою; молодша сестра втопилася; старша — кинулася під поїзд; брат нібито стрибнув із залізничного мосту на Вишеграді. Дід убив свою жінку, облив себе нафтою і запалив; друга бабуня волочилася з циганами і отруїлася в тюрмі сірниками. Одного племінника судили декілька разів за підпал, і він у Картоузах[302] перерізав собі куснем скла жили на шиї; племінниця з батькового боку кинулася у Відні з шостого поверху. А він сам у дитинстві був дуже занедбаний: його вихованням ніхто не займався, і він до десяти років не вмів говорити, бо коли йому було шість місяців, ті, що його на столі сповивали, кудись відійшли, а кіт стягнув його зі стола, і він дуже вдарився головою об підлогу. Він казав, що час від часу терпить страшенні головні болі і в такі хвилини не знає, що робить. У такому, власне, стані він пішов з фронту до Праги і опам’ятався щойно тоді, коли його «У Флеків»[303] за пивом заарештувала військова поліція. Ви б тільки побачили, як радо його відпустили з армії, а п’ятеро вояків, які з ним сиділи в камері, про всяк випадок записали собі приблизно таке:
Батько — алкоголік.
Мати — повія.
I сестра (втопилася)
II сестра (поїзд)
Брат (з мосту)
Дід + жінку, нафта, запалив
Бабуня (цигани, сірники) і т. ін.
Але коли один з них почав декламувати це штабному лікареві, то навіть і через племінника ще не перестрибнув, як його штабний лікар (бо до нього вже третій такий з’явився) перервав: «А твоя племінниця з батькового боку кинулася в Відні з шостого поверху, а твоє виховання було страшно занедбане і тому тебе, голото нещасна, виправить тюрма». Цього вояка відвели у тюрму, зв’язали у козли. І знаєте, помогло — з голови зразу ж вивітрилося і занедбане виховання, і батько-алкоголік, і матиповія, і він сам волів добровільно зголоситися на фронт.
— Нині, — сказав охотник, — в армії вже ніхто не вірить в успадковану ненормальність, бо, врешті, довелося б усі генеральні штаби пересадити до божевільні.
У кованих дверях заскреготів ключ і ввійшов наглядач:
— Піхотинець Швейк і сапер Водічка, до пана слідчого.
Обидва підвелися, і Водічка сказав Швейкові:
— Бачиш їх, бісових іродів? Щодня допит, і кінця-краю тому нема. Краще б нас уже, трясця їхній матері, засудили і не вовтузилися з нами. Бо так тільки цілий Божий день байдики б’ємо, а ті мадярські шибайголови бігають навколо, аж руки сверблять.
Дорогою до канцелярських приміщень дивізійного суду (вони містилися на другому кінці, в іншому бараці)
