Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Усе це тривало досить довго, але й усе прекрасне має свій кінець. Прийшов патруль і забрав усіх з собою.

Швейк спокійно ішов поруч Водічки, тримаючи, як рушницю, на плечі ціпок, який комендант патруля визнав за corpus delicti[286].

Старий сапер Водічка цілу дорогу вперто мовчав. І лише коли вони входили на гауптвахту, похмуро звернувся до Швейка:

— Ну, чи ж я тобі не казав, що ти мадярів погано знаєш?

НОВІ СТРАЖДАННЯ

Полковник Шредер з приємністю вдивлявся в бліде, з великими темними підковами під очима обличчя надпоручника Лукаша. Той, збентежений, дивився не на полковника, а крадькома, ніби щось вивчаючи, розглядав план розміщення частин у військовому таборі. Цей план був, власне, єдиною прикрасою усієї канцелярії полковника.

На столі перед полковником Шредером лежало кілька газет зі статтями, окресленими синім олівцем. Він ще раз окинув їх поглядом і, не спускаючи очей з надпоручника Лукаша, сказав:

— Отже, ви вже знаєте, що ваш денщик Швейк перебуває у в’язниці і його справу, мабуть, передадуть у дивізійний суд.

— Так, пане полковнику.

— На цьому, звичайно, — з притиском сказав полковник, зловтішаючись блідим обличчям надпоручника Лукаша, — справа не скінчиться. Місцеве населення було обурене аферою вашого денщика Швейка. Але з цією подією зв’язують і ваше прізвище, пане надпоручник. З дивізійної команди нам уже прислали певний матеріал. Ось вам газети, в яких обговорюється цей інцидент. Прочитайте мені, будь ласка, вголос.

Він подав надпоручникові Лукашеві газети з окресленими статтями, і той почав читати так монотонно, немов у читанці для дітей: «Мед набагато поживніший, ніж цукор, легше перетравлюється».

— «Де ж ґарантія нашого майбутнього?»

— Це «Пестер-Ллойд»[287]? — запитав полковник.

— Так, пане полковнику, — відповів надпоручник Лукаш і читав далі:

— «Ведення війни потребує співпраці всіх суспільних верств населення Австро-угорської монархії. Якщо ми хочемо ґарантувати безпеку нашої держави, то всі народи мусять підтримувати один одного. Гарантія нашого майбутнього полягає саме у тій спонтанній пошані, яку один народ відчуває до інших. Величезні жертви наших відважних вояків на фронтах, де вони безупинно просуваються вперед, були б неможливі, якби тил — ця економічна і політична артерія наших славних армій — не був об’єднаний одностайністю, якби в тилу нашої армії існували елементи, що дезорганізують монолітність держави і своєю агітацією та злобою підривають авторитет державної цілості, вносячи у дружбу народів нашої держави розбрат. У цю історичну хвилину ми не можемо мовчки дивитися на групку людей, які з націоналістичних месницьких причин хотіли б порушити спільну працю і послабити боротьбу всіх народів нашої держави за справедливе покарання тих негідників, що без будь-якої причини напали на нашу державу, щоб позбавити її усіх культурних і цивілізаційних надбань. Ми не можемо мовчки пройти повз ті огидні прояви скаженої ненависті ненормальної душі, сповненої лиш одним прагненням — розбити сердечну однодушність народів. Ми вже декілька разів мали нагоду звернути в нашій газеті увагу на те, що військові установи повинні з усією гостротою виступити проти тих поодиноких осіб з чеських полків, які, незважаючи на славні полкові традиції, своїми бездушними, обурливими вчинками роздмухують у наших мадярських містах злобу проти всього чеського народу, хоч він загалом ні в чому не винен і завжди твердо стояв на сторожі інтересів нашої монархії, про що свідчить цілий ряд імен визначних чеських полководців. Досить лише згадати славні постаті маршала Радецького та інших оборонців Австро-Угорської імперії. Супроти цих світлих осіб стоять декілька негідників деморалізованої чеської банди, і саме вони, використавши світову війну, добровільно зголосилися в армію, щоб мати можливість вносити заколот у згоду народів, не забуваючи при цьому своїх найнижчих інстинктів. Ми вже раз вказували на бешкети N-ського полку в Дебрецені. Їх обговорював і засудив будапештський парламент, а прапор цього полку пізніше на фронті був — конфісковано[288]. Хто має на совісті цей огидний гріх? Конфісковано. Хто гнав чеських вояків — конфісковано. На що зважуються чужинці в нашій мадярській батьківщині, про це якнайкраще свідчить випадок у Кіраліґіді, мадярському «острові» над Літавою. До якої нації належали вояки з недалекого військового табору в Бруку над Літавою, які напали і побили тамтешнього торгівця пана Дюлу Каконя? Безсумнівний обов’язок відповідних установ вияснити цей злочин слідством і спитати військове командування, — воно, певно, вже зацікавилось цією аферою, — яку роль у цьому безпрецедентному цькуванні громадян угорського королівства відіграє надпоручник Лукаш, бо його прізвище, як інформував наш місцевий кореспондент на основі багатого матеріалу про цю обурливу в наші часи аферу, пов’язують у місті з подіями останніх днів. Читачі «Пестер-Ллойд», мабуть, з увагою стежитимуть за розвитком слідства, і ми обіцяємо їх ближче ознайомити з цією надзвичайно важливою подією. Однак водночас чекаємо офіційного повідомлення про кіраліґідський злочин, вчинений супроти мадярського населення. Що цією справою займатиметься будапештський парламент — це ясно, як сонце, бо треба, нарешті, усім зрозуміти одне: чеські вояки, які переїжджають на фронт через угорське королівство, не сміють вважати землю корони святого Стефана[289] за землю, яку вони взяли в оренду. А коли деякі представники цього народу, який в Кіраліґіді так гарно репрезентував «співдружність» усіх народів нашої монархії, ще до сьогодні не зрозуміли ситуації, — нехай угамуються і сидять тихо, бо в часи війни куля, мотузка, тюрма і багнет навчать їх слухатись і підкорятися найвищим інтересам нашої спільної батьківщини».

— Хто підписав статтю, пане надпоручнику?

— Бела Барабаш, редактор і депутат, пане полковнику.

— Це відома бестія, пане надпоручнику, але перш ніж це потрапило у «Пестер-Ллойд», цю статтю вже надрукували в «Пешті-Хірлап»[290]. Тепер прочитайте мені офіційний переклад мадярської статті, вміщеної в шопронській газеті«Шопроні-Напло»[291].

Надпоручник Лукаш почав голосно читати статтю. Редактор зробив усе, щоб напхати в неї якнайбільше таких фраз, як: «Наказ державної мудрості», «державний порядок», «людська розбещеність», «потоптано людську гідність і почуття», «каннібальські бенкети», «розгромлене людське суспільство», «зграя мамелюків», «впізнаєте їх за кулісами». А далі писалося так, буцімто мадяри на своїй власній землі були найпереслідуванішим елементом. Справа виглядала так, немовби чеські вояки прийшли, звалили редактора на землю і топталися чобітьми по його животі, а він ревів з болю, мовби чорт з нього лика дер, і хтось усе це застенографував.

— Про деякі найважливіші речі, — скиглив «Шопроні-Напло», — у нас підозріло мовчать і нічого не пишуть. Кожному відомо, що являє собою чеський солдат