Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Полковник плюнув.
— Ви самі тепер, пане надпоручнику, переконалися, як майстерно вони використали вашу пригоду в Кіраліґіді.
Надпоручник Лукаш зніяковіло закашляв.
— Пане надпоручнику, — інтимним голосом заговорив полковник, поклавши руку на серце, — признайтеся, скільки разів ви виспалися з пані Каконь.
Полковник Шредер сьогодні був у чудесному настрої.
— Не говоріть, пане надпоручнику, буцім ви щойно почали з нею листуватися. Я у ваші літа три тижні був у Ягрі на інженерних курсах, і якби ви тільки бачили, як я усі ті три тижні нічого іншого не робив, а тільки спав з мадярками. Кожен день з іншою. Молоді, незаміжні, старші, одружені — які трапляли під руку. Я так трудився, що, повернувшись до полку, ледве волочив ноги. Найбільше мене вимотала жінка одного адвоката. Та показала, що таке мадярки. Притому вхопила мене зубами за ніс і цілу ніч не дала мені ока заплющити. «Почав листуватися», — полковник інтимно поплескав надпоручника по плечу, — ми це знаємо. Нічого не говоріть, я маю свій погляд на цю справу. Ви закрутилися з нею, її чоловік перехопив листа, а той ваш пришелепуватий Швейк... До речі, пане надпоручнику, ваш Швейк — це таки характер, бачите, що він встругнув з тим вашим листом. Такої людини насправді шкода. Оце, я вам кажу, виховання. Мені це в ньому дуже подобається. Треба буде обов’язково припинити слідство проти нього. Вас, пане надпоручнику, ці газетки добре побили камінням, і присутність ваша тут зовсім зайва. Цього тижня на російський фронт буде відправлена маршова. Ви — найстарший офіцер в Одинадцятій роті, і поїдете з нею як ротний командир. У бригаді вже все полагоджено. Скажіть канцелярському фельдфебелеві, нехай вам знайде іншого денщика замість Швейка.
Надпоручник Лукаш вдячно поглянув на полковника, а той вів далі:
— Швейка призначаю до вас ротним ординарцем.
Полковник підвівся і, подаючи зблідлому надпоручникові руку, сказав:
— Отже, справу ліквідовано. Бажаю вам на Східному фронті подвигів і багато щастя. А як, може, ще колись побачимося, приходьте до нашого товариства, не уникайте нас, як колись у Будейовицях...
Надпоручник Лукаш, ідучи додому, увесь час повторював: «Ротний командир, ротний ординарець».
І перед ним ясно виринала постать Швейка.
Канцелярський фельдфебель Ванєк, коли надпоручник Лукаш наказав йому підшукати якогось нового денщика на місце Швейка, сказав:
— А я думав, що ви, пане обер-лейтенант, цілком вдоволені Швейком.
Але почувши, що полковник призначив Швейка ординарцем Одинадцятої роти, вигукнув: «Рятуй нас, Господи!»
***
В арештантському бараку за ґратами при дивізійному суді вставали, згідно з приписами, о 7-й годині ранку, впорядковували матраци, які валялися в поросі на підлозі. Нар не було. В довгому приміщенні за перегородкою, згідно з приписами, складали на сінник укривала. Ті, що скінчили роботу, здебільшого фронтовики, сиділи на лавках уздовж стіни або шукали воші й розповідали різні втішні пригоди. Швейк із старим сапером Водічкою і декількома вояками з різних полків і частин сиділи на лавці під дверима.
— Погляньте, хлопці, — відізвався Водічка, — на цього мадяра, що біля вікна, як він, бісова челядь, молиться, аби для нього все добре скінчилося. Чи не роздерти б йому рило від вуха до вуха?
— Але ж це непогана людина, — сказав Швейк. — Він тут сидить, бо не хотів іти до війська. Як член якоїсь секти, він проти війни, не хоче нікого вбивати, і тому його замкнули. Він дотримується Божої заповіді, але тут йому цю Божу заповідь добре помажуть медом. Перед війною на Моравії жив якийсь пан Немрава. То він, коли його рекрутували в армію, навіть не хотів узяти гвинтівки на плече. Носити якісь гвинтівки — це, мовляв, проти його переконань. За це його так посадили, аж мало не здох, а потім знову потягли до присяги. А він заявив, що присягати не буде, бо це проти його переконань. І таки витримав.
— Ну й дурень, — сказав старий сапер Водічка. — Вій міг присягнути, а потім насрати на ту їхню присягу.
— Я вже тричі присягав, — заявив якийсь піхотинець, — і тричі сиджу за дезертирство. А якби не було в мене лікарської посвідки, що п’ятнадцять років тому я в нападі божевілля уколошкав свою тітку, то, мабуть, мене б уже тричі застрелили на фронті. Але моя небіжка тітка завжди витягає мене з біди, і, нарешті, я, мабуть, таки повернуся з цієї війни додому живий і здоровий.
— А заради чого ж ти, приятелю, — спитав Швейк, — уколошкав свою дядину?
— А заради якого біса людей убивають? — відповів приємний чоловічок. — Кожен може здогадатися, що заради грошей. Ця баба мала п’ять ощадних книжок і якраз, коли я прийшов увесь обшарпаний і обдертий відвідати її, одержала проценти. Крім неї, я не мав жодної рідної душі на цілому Божому світі. Тому я й прийшов до неї просити, щоб вона мені помогла, а вона, стерва, як почала, як почала: «Ти такий, каже, молодий, сильний, здоровий — гайда до роботи!» Слово за словом — зчинилася сварка. Я її кілька разів так знехотя тріпнув коцюбою по голові і так розфалатав усю фізію, що наприкінці вже й сам не знав, чи це дядина, чи не дядина. Сиджу я біля неї на підлозі і без упину промовляю: «Дядина чи не дядина». Так мене другого дня і знайшли біля неї сусіди. Потім я був у божевільні на Слупах. А коли нас уже перед війною поставили в Богниці на комісію, мене визнали здоровим і відправили до армії
