Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
— Так само мило, пане надпоручнику, — відізвався полковник Шредер, — пише про вас тижневик, що виходить в Кіралігіді, і деякі пресбурзькі газети. Але, гадаю, це вас вже не буде цікавити, бо всі вони на одне копито. З політичного боку це можна зрозуміти, бо ми, австрійці, байдуже німці чи чехи, — усе ж таки порівняно з мадярами набагато... Ви мене розумієте, пане надпоручнику? В цьому видно певну тенденцію. Вас, напевно, більше зацікавить стаття в «Комарненській вечірній газеті», де стверджується, начебто ви намагалися зґвалтувати пані Каконь просто в їдальні під час обіду в присутності її чоловіка. Ви, як пишуть, погрожуючи шаблею, присилували його заткнути рушником уста своїй дружині, щоб вона не кричала. Це остання новина про вас, пане надпоручнику.
Полковник усміхнувся і вів далі:
— Установи не виконали свого обов’язку. Попередня цензура в місцевих газетах теж у руках мадярів. Вони роблять з нами, що хочуть. Наш офіцер позбавлений захисту від образ такої цивільної мадярської редакторської свині. Щойно на основі нашого рішучого втручання, а саме — телеграми нашого дивізійного суду, державна прокуратура в Пешті зробила кроки, щоб у всіх названих редакціях дехто був заарештований. А найбільше це окошиться на редакторові «Комарненської вечірньої газети». Він ту свою вечірню газету не забуде до самої смерті. Мені, як вашому вищому начальнику, ревізійний суд доручив допитати вас і надіслав водночас цілі гори паперів, пов’язаних із слідством. Усе обійшлося б дуже добре, якби не було того вашого злощасного Швейка. З ним сидить якийсь сапер Водічка. Коли їх після бійки привели на гауптвахту, у цього сапера знайшли листа, якого ви писали до пані Каконь. Цей ваш Швейк при допиті запевняв, ніби листа писали не ви, а він сам, а коли перед ним поклали лист і наказали його переписати, щоб порівняти почерки, він вашого листа зжер. З канцелярії полку до дивізійного суду було надіслано ваші рапорти для порівняння зі Швейковим почерком. І ось вам наслідки.
Полковник перегорнув акти і показав надпоручникові Лукашеві таке місце: «Обвинувачений Швейк відмовився написати диктовані речення, запевняючи, що забув за ніч, як писати».
— Взагалі я, пане надпоручнику, не надаю жодного значення ні зізнанням вашого Швейка, ні того сапера. Швейк і сапер запевняють, нібито йшлося тільки про якийсь жартик, якого там не зрозуміли. А цивільні, мовляв, напали на них самі — вони ж лише захищалися, обороняючи свою військову честь. Той ваш Швейк, як встановлено слідством, узагалі гарна цяця. Так, наприклад, на питання, чому він не признається, відповів, згідно з протоколом: «Я тут у такій самій ситуації, у якій опинився слуга академічного художника Панушки через образи Діви Марії. Він теж, коли його обвинуватили в крадіжці цих образів, не міг на закид нічого іншого відповісти, окрім як: «Що ж мені робити, кров’ю блювати, чи що?» Звичайно, я від імені командування полку подбав, щоб у всіх газетах було вміщено спростування дивізійного суду на всі ці підлі статті місцевих газет. Сьогодні ж їх розішлемо. Гадаю, я зробив усе, щоб ліквідувати скандал, викликаний негідною поведінкою цивільних тварюк, підлих мадярських журналістів.
Думаю, що я це добре стилізував:
«Дивізійний суд N-ської дивізії і штаб N-ського полку заявляють, що стаття, вміщена в місцевій газеті про вигадані бешкети вояків N-ського полку, абсолютно не відповідає дійсності, від першого до останнього рядка вигадана, і слідство, почате проти тих газет, доведе до суворого покарання винуватців».
— Дивізійний суд у своєму офіційному листі до командування нашого полку, — продовжував полковник, — висловлює переконання, що, власне, йдеться не про що інше, як про систематичне цькування військових частин, які прибувають із Ціслітанії до Транслітанії.
До того ж, порівняйте, скільки війська пішло на фронт від нас і скільки від них. Я вам скажу правду — мені чеський солдат миліший, ніж ця мадярська наволоч. Досить хоча б згадати, як під Белградом мадяри обстріляли наш другий маршбатальйон, а той, не знаючи, що це по них стріляють мадяри, почав бити по дойчмайстрах[293], які стояли на правому крилі, а дойчмайстри теж помилилися і відкрили вогонь по сусідньому боснійському полку. Ото була, скажу вам, ситуація! Я був саме у штабі бригади на обіді. Напередодні мусили ми задовольнитися шинкою і консервованою юшкою, а в цей день ми мали дістати смачну юшку з курки, ромштекс з рисом і ромові бухтики. Напередодні увечері ми повісили в містечку одного сербського торгівця вином, і наші кухарі знайшли у нього в льоху вино тридцятирічної давнини. Можете собі уявити, як ми всі чекали того обіду. Юшку ми вже з’їли, якраз беремося за курку, і тут раптом чуємо перестрілку, а далі й справжній вогонь. Наша артилерія не мала й зеленого поняття, що то наші частини стріляють одна по одній, і почала бити по нашій лінії. Один снаряд упав навіть біля самого штабу нашої бригади. Серби, мабуть, вирішили, що в нас спалахнув бунт, і давай гатити по нас з усіх боків, а потім почали переправлятися через річку. Бригадного генерала викликають до телефону і командир дивізії знімає страшенний галас — мовляв, що це за свинство діється на бригадній бойовій ділянці. Адже він щойно дістав наказ від штабу армії розпочати атаку на сербські позиції вночі на лівому крилі о 2 годині 35 хвилин. Ми ж — резерв і повинні негайно припинити вогонь. Але при такій ситуації і
