Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
— Ви у всякому разі напишіть. Мені хочеться, щоб вона приїхала.
— Сьогодні ж напишу, — пообіцяла вона. — Так, до речі, Неде: ти хіба не поїдеш до містера Фримена побачити своїх арабських друзів? Адже, здається, він запрошував тебе на сьогодні?
— Так, на сьогодні. І я поїду. Авжеж, я поїду.
Вони розійшлися, і кожен нишком посміхався, здогадуючись, які надії пов'язує з приїздом Тесс інший.
Розділ вісімнадцятий
Коли попереду відкрилася романтична тіниста алея, що вела до будинку Фрімена, Гордон приглушив мотор. Він загальмував перед білосніжним фасадом будинку і, милуючись величною стрункістю його георгіанських колон, подумав: "Все на доходи від бекону! І як тільки Фрімен терпить цю справжню і досконалу красу? " Він залишив мотоцикл в сторонці серед кущів, щоб не псувати прекрасного виду, і ніким не помічений піднявся сходами ганку. Старовинний дзвіночок залився веселим дзвоном, коли він смикнув ручку. Покоївка відчинила важкі поліровані двері, і Гордон вступив в будинок — невелика складна фігура, картинно закутана в жовтий арабський плащ.
Фрімен, який вийшов назустріч, в першу мить не впізнав гостя. Але відразу ж вигукнув з здивованою усмішкою:
— Ба, ба! Так це ж араб Гордон!
Так, це був араб, а не англійський солдатик. Так Гордон відповів на витівку Фрімена. Гордон відразу розгадав сенс цієї затії. Він не забув того багатозначного погляду, яким Фрімен окинув його солдатську форму. Безперечно, він тоді вже плів в розумі чергову ідіотську інтригу. Розрахунок був на те, щоб показати Гордона бідному Юнісу звичайним маленьким англійцем і тим розвіяти його легендарний ореол. З'явись Гордон у своєму буденному вигляді, в звичайному одязі, ця мета була б досягнута. Але Фрімен прорахувався. Навіть типовий для англійця замкнуто-зосереджений вираз обличчя Гордона поступився місцем зухвалої зарозумілості бродячого сина пустелі.
Тепер Юніс принаймні побачить його у всій величі пана. Втім, не так уже це важливо було — справити враження на старого: Гордон чітко розумів, що Юніс знову став жалюгідним пішаком в руках у бахразців і англійців і живе в постійному страху перед погрозами одних і невдоволенням інших. Його присутність тут доводила це.
Але поява Гордона на порозі бібліотеки щиро і глибоко схвилювала старого. Скрикнувши, він схопився з шкіряного дивана, на якому сидів поруч з генералом Мартіном, старечі сльози заструмували по його щоках. Він ступив Гордону назустріч і з істинно арабським запалом схопив його в обійми.
— Брате мій! — простогнав він. — О мій доблесний брат!
Гордон презирливо потягнув носом повітря; але як не мало був він схильний до сентиментальності, серце його раптом боляче стислося при згадці про юного Фахда. Жорстокі подробиці цього вбивства, скоєного нечистими руками Азмі, постійно турбували його уяву, і він від душі оплакував хлопчика.
Генерал Мартін був розчулений цими обіймами. — Славна зустріч! — сказав він по-арабськи. — Славна зустріч!
Гордон перевів дух, розвеселився і став підначувати генерала, мимоволі поступаючись бісу уїдливості, який завжди переборював його при вигляді такої поважної бойової сивини. Він тішився власною негідною поведінкою, вважаючи її виправданою. Сівши на триніжок ( "Дуже люб'язно було з боку Фрімена припасти для мене це химерне стільце"), він терзав старого вояку картинами Аравії, цілком охопленої повстанням — від Суецу до Мосула, — тим самим зводячи до нуля всі геніальні компроміси, за допомогою яких Фрімен і генерал намагалися віддати племена в кабалу Бахразу.
Все це було розраховане не тільки на генерала, але і на бідного Юніса. Він повинен був зрозуміти свою жалюгідну, зрадницьку роль, зрозуміти, що вже ніколи і нічим не послужить справі боротьби за свободу племен. Боягузливе угодовство занадто далеко завело його шляхом компромісів, і тепер йому немає місця серед доблесного братства арабів, яке все одно переможе, незважаючи на зрадницьку роль старого. Бідний Юніс сидів і мовчав. Одна його рука судорожно смикала тканину бурнуса, інша то жалібно простягалася вперед, то знову падала на коліна. Він весь пішов в пружну глиб англійського шкіряного дивана, і його ноги в м'якому арабському взутті здавалися непрошеними чужаками біля цього аристократичного камелька.
Зате генерал не здавався; навпаки, він звинуватив Гордона в тому, що той змінив свої погляди. — Свого часу для вас існувало тільки одне повстання — повстання племен. А тепер ви заговорили про всю Аравію, включаючи і Бахраз; значить, у вас з'явився новий союзник. Очевидно — революціонери міста і села.
— Це не мій союзник, а ваш ворог, генерале. Я і зараз ні в що не ставлю міські та селянські революції. Я можу дозволити собі ставитися до них трохи іронічно. А ось ви не можете. Для вас всі ці дрібні бунти проти англійського впливу і поганих арабських урядів — реальна загроза. Коли спалахне нове повстання племен, хто знає, які у них знайдуться союзники!
Фрімен вибив в камін свою трубку. — Ви хочете сказати, що племенам нададуть підтримку бахразськи революціонери? Але, до вашого відома, Гордоне, так зване повстання міста і села більше не існує. Воно видихнулось після поразки племен. Майже всіх його керівників переловили і перевішали як злочинців. Що ж стосується вашого приятеля Зейна-аль-Бахразі, то ми знаємо, що він ховається в Істабалі у Гаміда, але він тепер уже не є небезпечним ...
— Невже безпечний? — Гордон потер свої сильні руки. — Ви просто незрівнянні в своєму недоумстві, Фрімене! Ще й як небезпечний! — Він зловтішно засміявся. — Якщо ви хочете обезголовити революційний рух на нафтопромислах, дістатися до його справжнього натхненника — того, хто є його душею і мозком, — намагайтеся захопити мого брата Зейна. Поки він живий, ваші бахразськи друзі жодної хвилини не можуть відчувати себе в безпеці. Поки він живий, він думає тільки про одне — про їх смерті.
— Боюся, що ви введені в оману, — посміхнувся Фрімен. — Нам все про нього відомо. Він зовсім не керівник. Просто агітатор, що діє на нафтопромислах, тільки і всього. А зараз, ховаючись в Істабалі, він і зовсім не корисний для своєї революції.
— Що ж, поживемо — побачимо! — весело вигукнув Гордон, радіючи за Зейна.
— Ви мені якось говорили, що не маєте нічого спільного з міськими революціонерами, — сказав генерал. — А тепер виявляється, цей Зейн все-таки був вашим союзником.
— Нічого подібного, генерале! Він був моїм другом. Навіть братом. Але тільки не союзником. Ось що стосується його зв'язків з Гамідом, тут я, звичайно, нічого сказати не можу.
— Гамід в таких союзниках не потребує, — роздратовано сказав генерал.
— Гамід здатний вступити в змову з ким завгодно, — заперечив йому Фрімен. — Не будемо сентиментальні, генерале! — Він глянув на Гордона і додав з хитрою усмішкою: — Але ж вам, мабуть, неприємно, що Гамід підпав під вплив Зейна ...
— Так, неприємно, — знехотя визнав Гордон. — Але тим не менше я люблю Зейна, як рідного брата. І якби ви не були таким обмеженим інтриганом, Фрімене, ви б зрозуміли, що він набагато небезпечніше мене.
— Я ніколи не вважав вас особливо небезпечним, — відповів Фрімен. — Це для генерала ви — жупел, а для мене ні. — Сказавши це, Фрімен досить безцеремонно розреготався. — Я особисто хоч завтра відпустив би вас назад в Аравію. Так. Так! Із задоволенням влаштував би вам це, чесне слово.
Такого Гордон не очікував і розгубився. Йому раптом стало ніяково і навіть соромно за його арабський маскарад, за всю його гру в героя. Він спробував зрозуміти — чому, і відразу ж знайшов відповідь:
"Чорт забирай! Фрімен зрозумів, як потрібно говорити зі мною! Зрозумів, як можна наді мною посміятися! " Так, Фрімен зумів розкусити його і від цього відразу став іншою, бути може, більш небезпечною людиною. "Ні! — поквапився він себе втішити. — Це все той же добрий малий Фрімен, і небезпечного в ньому нічого немає. Поки що ні".
І тут тільки до нього дійшов сенс жарту Фрімена. — Ви сказали, що я можу повернутися в Аравію? — перепитав він. — Ви, значить, звільняєте мене від даного слова?
Генерал поспішно втрутився. — Ні, ні, Гордоне! І не думайте про повернення. Слово ви давали мені, і я ніколи вас від нього не звільню. А порушити його ви не захочете.
— У цьому я далеко не переконаний, — сказав Гордон, не те щоб всерйоз, а просто з бажання полякати.
— Що за дурниці! — розсердився генерал. — Якщо кожна розмова про Аравію перетворюється у нас в якісь сперечання по дрібницях, то краще зовсім не говорити на цю тему.
Гордон мовчки знизав плечима. Дуже добре, що йому вдалося викликати ці суперечки по дрібницях. Генерал визнав його віроломним, а Фрімен — неввічливим. Але всі забули про бідного Юніса (на якого головним чином була розрахована його гра).
Старий дрімав, байдужий до розмови, і на в'ялому обличчі застиг сонний спокій.
Гордон злякав його сон, крикнувши: — Гей, брате мій, прокинься і поговори про нафтопромисли в піднесеному тоні. Генералу набридли наші вульгарні суперечки про повстання.
Але Юнісу був недоступний сарказм, і стріла в ціль не потрапила, тим більше що Фрімен ввів нового гостя.
Цей гість був Азмі-паша.
Гордон ніколи не дозволяв собі надовго піддаватися душевному сум'яттю. Він звик володіти своїми почуттями і вчинками в будь-яких обставинах. Але коли на порозі бібліотеки з'явився Азмі, самовладання на мить змінило йому. Відразу ж виникло знайоме відчуття хворобливої нудоти, від якої, як йому здавалося, він відбувся назавжди. Це не був спазм або раптова слабкість, просто він раптом з граничною ясністю згадав дотик цих м'ясистих шукаючих рук. Його подорож в Бахраз, що відняла стільки душевних сил, лише зробила його здобиччю Азмі. Осквернення плоті завершило все. І тепер, коли він побачив короткі товсті пальці, простягнуті до нього для чемно-шанобливого рукостискання на англійський лад, жах обгорнув його. Він позадкував назад, боячись, що Азмі його розпізнає і тоді він вже не зможе мовчки придушити свою відразу.
Але Азмі — і в цьому полягала іронія ситуації — ні хвилини не підозрював, що людина, до якої в той далекий день тяглися його тремтячі руки, був Гордон. Лютий маленький араб у лахмітті ніяк не зв'язувався в його уявленні з прославленим новим англо-арабським героєм.
