Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Нам неважко було б багато про що домовитися.
— Наприклад, про панування Бахраза над пустелею?
— А! Так, тут, мабуть, наші точки зору розходяться.
— Розходяться, генерал? Вони діаметрально протилежні.
— Не переконаний. Не упевнений, що так вже неможливо знайти якесь рішення, прийнятне для обох сторін — не тільки для нас з вами, а й для племен і Бахраза.
— Я вам хоч зараз підкажу рішення, генерал. Дайте племенам свободу.
— Стривайте хвилинку, Гордоне, — почав генерал Мартін тоном дружнього напучення.
Але цю хвилинку перервав Нурі, що з'явився з мідним підносом, на якому стояв турецький кавовий прилад; його пустотлива пика висловлювала розчулено-смиренне очікування похвали за відмінно виконану послугу.
— Пане, — сказав він, церемонно вклоняючись генералу, — нехай буде ця чаша благословенна для тих, хто буде куштувати з неї.
Якби при цьому полоснула завіса шатра і потягнуло в повітрі запахом верблюда, якби під'їхав вершник та вигукнув своє ім'я і звук самотнього пострілу розкотився по пустелі, — поява Нурі виявилася би до речі. Але тут, в чотирьох стінах сирого і холодного англійського будинку, вона здалася Гордону образливо недоречною.
— Що це ти робиш? — різко запитав він.
Нурі підняв голову. — Пане, я прислужував твоєму гостю ...
— Даремно! — крикнув Гордон. — Прислужувати в будинку — обов'язок, в якому немає нічого почесного. Ти не повинен був брати його на себе. Ніколи більше не роби цього.
— Але ж, пане, це знак гостинності; твоя мати…
Очі Нурі наповнилися сльозами; ще трохи — і його переляк і образа прорвалися б в бурхливому спалаху, але тут в кімнату швидким кроком увійшла місіс Гордон. Похапцем привітавшись з генералом, вона взяла хлопчика за руку і запитала у Гордона, що сталося.
— Не його справа — підносити частування гостям, — сказав Гордон. — Тут йому нічого цим займатися.
— Це я його попросила, Неде, — сказала місіс Гордон. Чи чуттям, чи по швидкому погляду, кинутого на сина, але вона здогадалася, що Гордон стурбований головним чином з-за генерала, — як би той не подумав, що Нурі знаходиться в будинку Гордона на становищі прислужника, так само як і в будинку Фрімена. Її здивувала ця однобока і егоцентрична педантичність.
— Я його попросила, Неде, — квапливо повторила вона. — Я думала, вам з генералом Мартіном приємно буде таке гостинність в дусі старих звичаїв пустелі.
Генерал співчутливо посміхнувся і процитував по-арабськи: — "Якщо небо зволило послати нам блоху, то її укус лише облагороджує нас". — І тут же переказав по-англійськи сенс цього вислову: — Не важливо що – важливо як, Гордоне!
Але це вже не могло втішити Нурі, який бачив одне: Гордон розгніваний і не на жарт. Він став боляче плескати себе по вухах, щоб вбити слова, що ввійшли туди. Задихаючись від сліз, він тупотів ногами і бив у двері в припадку дитячої люті і нарешті вибіг з кімнати, щосили грюкнувши дверима для більшої впевненості, що його відчай зрозумілий всім.
— Мені, далебі, дуже шкода, Неде, — сказала місіс Гордон тоном, в якому явно відчувалися докір і невдоволення. — Я просто не подумала.
Але Гордон вже сміявся, нечутливий до докорів. — Ура! — вигукнув він неголосно. — Хай живе справжня пристрасть, справжній, неприборканий темперамент! Я вже навіть забув, що на світі існує щось подібне. Будь проклята англійське холоднокровність! Здається, я і сам ним заразився. Прошу вас, генерале, пийте каву і забудьте мої причіпки. Це все Фрімен винен, він мені діє на нерви. Мамо! Налийте нам по чашечці і посидьте з нами, послухайте нашу делікатну розмову про жорстокості пустелі.
Місіс Гордон розлила каву, але слухати про жорстокості пустелі не захотіла і, посміхнувшись генералу, який явно був їй симпатичний, вийшла з кімнати, не схильна прощати синові його безрозсудний спалах.
— Жорстокості пустелі! — повторив генерал з деяким смутком і слабо посміхнувся своїм спогадам. — Сподіваюся, Гордоне, ви не затаїли злоби проти мене за те, що я розлучив вас з вашої пустелею?
— Я вам цього, здається, ніколи не пробачу, генерале, але ніякої злості я не таю. Для мене це означало б визнати свою поразку.
— Тим краще, якщо так. Зрештою це була лише сумна необхідність. А тепер у мене до вас є одна пропозиція, Гордоне, і, зізнаюся, після ваших слів мені значно легше буде її висловити ...
Гордон відчув важливість цих нерішуче вимовлених слів. — Пропозиція? Мені? — перепитав він.
— Так! — Генерал одразу виявив твердість і діловитість політика. — Ви грали чималу роль у повстанні племен, Гордоне; чому б вам не послужити миру, як ви служили війні?
— Ближче до справи! — сказав Гордон. — Про що мова?
— Я хочу, щоб ви разом зі мною повернулися в Істабал.
Гордон встав.
— Тільки не поспішайте з вашими уїдливими зауваженнями, дайте мені закінчити. Я вам пропоную разом зі мною повернутися в Аравію, де я познайомлю вас з нашими новими планами щодо племен, з тим компромісом, який ми маємо намір їм запропонувати. Я хочу, щоб ви своїм впливом допомогли нам здійснити його.
— Марні сподівання, генерале. Я вже чув від Фрімена, до чого зводиться цей компроміс. Літаки над Істабалом.
— Це тимчасовий захід. Я задумав повну зміну політики, Гордоне, і відразу ж після повернення почну проводити це в життя. Ніяких літаків над Істабалом. Більш того, якщо Гамід погодиться на наш план, всі бахразськи військові сили будуть виведені з пустелі — і авіація, і наземні війська — все; залишиться тільки кілька експертів у Гаміда в Істабалі.
— Ви просто лякаєте мене, генерале. Який же диявольський підступ криється за всім цим?
— Ви ніяк не хочете повірити в нашу чесність і наші добрі наміри.
— Чому ж, вірю! Будь-яка хитрість завжди заснована на чесності та добрих намірах.
— Ні, ні. Ніякої хитрощі тут немає. Проста, шаноблива пропозиція. Компроміс. Причому повністю в інтересах племен. Переконаний, що ви його схвалите і не відмовитеся сприяти нам.
— Мені страшно, генерале. Викладайте вже скоріше.
Гордону неважко було уявити собі, що може бути запропоновано племенам в якості альтернативи бахразському пануванню, але, вислухавши генерала, він подумки сказав собі: "Якщо Фрімен — аморальний негідник, то цей старий цілком щирий у своїх пошуках виходу. Однак з них двох він небезпечніше, саме тому, що він не лицемір ".
— Значить, суть справи зводиться ось до чого, — сказав він уголос, бажаючи уточнити план, викладений генералом Мартіном. — Перше: бахразські літаки йдуть, а на їх місце оселяється наш вельмишановний Королівський повітряний флот. Друге: бахразські війська виводяться з пустелі за умови, що Гамід розпускає всі бойові сили кочівників. Третє: Гамід зберігає автономію, тільки поки племена залишаються частиною Бахразської держави. Четверте: Гаміда терплять як правителя пустелі, але за це він повинен збирати з племен податки на користь Бахраза і гарантувати їх надходження. І, нарешті, п'яте: якщо я вас правильно зрозумів, ви плануєте досить складне переміщення племен у околиці пустелі і біля нафтових промислів, а землі в районі нафтопроводу хочете оголосити забороненою зоною.
— Приблизно так, але ви не повинні забувати, що закони племен залишаються непорушними.
— Закони племен завжди непорушні. Хіба Бахразу коли-небудь вдавалося заводити свої порядки в пустелі, хоча б навіть за допомогою бомбардувань і політичних вбивств?
— Ну, з усім цим тепер буде покінчено, Гордоне. Так що ж ви скажете? Чи згодні їхати зі мною і допомогти мені здійснити мій план, вірніше допомогти Гаміду здійснити його? Я знаю, Гамід буде радий вашому приїзду і вашому сприянню. А для вас це можливість послужити йому ще раз, може бути навіть врятувати його.
— Це Гамід так сказав? Це його слова?
— Ні, — зітхнувши, зізнався генерал. — Він мені цього не казав. Але я переконаний, що він прийме мій план, якщо ви захочете допомогти. Отже, я чекаю відповіді.
— Ось вам моя відповідь, генерал, — неголосно сказав Гордон. — Якщо Гамід прийме вашу пропозицію, я теж згоден ...
— Чудово, Гордоне! Але я саме для того і прошу вас поїхати зі мною в Істабал, щоб ви допомогли Гаміду розібратися в моїй пропозиції.
Гордон усміхнувся з удаваною недбалістю. — Гамід і без моєї допомоги в ньому розбереться.
— Правда? І ви думаєте, він погодиться?
— Якщо ви протягнете його за вуха від Істабала до Бахраза і всю дорогу будете стукати головою об нафтопровід, — може бути, і погодиться.
— Перестаньте дуріти, Гордон. Чому? Чому б йому не погодитися? Те, що я пропоную, — цілком гідний компроміс, що забезпечує автономію племен, хоча номінально вони залишаються частиною Бахраза.
— Номінально! Це — сплачуючи податки Бахразу, підкоряючись його законам, його системі управління! І чи не все одно Гаміду, які бомбардувальники літають в небі пустелі — англійські або бахразськи? З якого дива він повинен більше довіряти вам, ніж Азмі? Чи йому стане легше від того, що меч над його головою буде підвішений на нитці, пряденої з британської національної честі та вашого слова солдата, — тим більше, що саме ми вічно підбурюємо Бахраз вести політику, спрямовану проти інтересів племен. Господи Боже мій!
Коли ж ви, нарешті, зрозумієте, що свобода і незалежність — це щось абсолютне, самодостатнє, жагуча потреба людської душі! Що в свободу вірять, не розмірковуючи, і ця сліпа, стихійна віра у сто разів сильніше вашої уявної віри в етику компромісу, який виправданий лише тим, що його придумали англійці! Так будьте ж нарешті дорослою людиною, генерале!
Але генерал вже теж навчився розмовляти з Гордоном. Його колючій ворожості він протиставив свою незмінну дружелюбність. — Що за скажений темперамент у вас! — сказав він посміхаючись. — Ви навіть не вникли в суть моїх намірів.
— До біса наміри! Ми маємо справу не з намірами, а з фактами.
— Тоді дозвольте поставити вам питання: що буде, якщо племена відмовляться від цієї пропозиції? Як по-вашому, Гордоне?
— Не знаю, що буде. Швидше я вас повинен запитати про це.
Генерал зітхнув. — Боюся, що тоді влада Бахраза надовго утвердиться в пустелі.
— Ха! Племена повстануть знову!
— Після такої поразки, яке вони нещодавно зазнали?
Гордон неспокійно засовався на місці. — Я вам скажу одну річ, генерале. Мені самому чимало часу знадобилося, щоб зрозуміти це, але тепер мене осінила істина і я готовий кричати про неї вголос: Гамід не зазнав поразки!
— Але ж він був переможений без бою і змушений піти на всі умови! Як же ви це назвете?
Гордон похитав головою і, на сором генералу, звернувся за аргументами до військової історії.
