Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс

— Ніде на світі ти не побачиш природи такої одомашненої, так тісно переплетеної з людським існуванням. — Він помовчав, задумливо вдивляючись в сутінкові дали, але одразу ж повернувся до перерваної розмови. — Я не хочу сперечатися проти твого рішення, Грейсі; якщо ти сподіваєшся знайти в цьому вихід — тобі видніше.

Дай бог, щоб ти не помилилася. Але тільки — що далі? У чому твоя мета? — А у мене немає ніякої мети, Неде. Я ні до чого не прагну. Спокій духу — ось все, що мені потрібно. Спокій духу.

Він похитав головою: — Не стану доводити тобі, що дух ніколи не може перебувати в спокої, Грейсі. Але якщо тобі здається, що ти знайдеш цей спокій в католицтві, — нехай буде так.

— Я знала, що ти мене зрозумієш, Неде.

— Так, я розумію тебе. (Це могло бути і зі мною! І зі мною!) Але, бач, Грейсі, адже ти живеш в суспільстві, серед людей. Зокрема, тобі потрібно якось рахуватися з рідними. Якщо ти віддаєшся папізму душею і тілом, то мама не задумається викреслити тебе зі свого життя, в непохитної впевненості, що ти зробила найтяжчий злочин.

Її сльози загубилися в величезності навколишнього світу. Величезність ця була пройнята скорботою, і обидва вони миттєво промайнули в ній, ніби дві малі комети. Так здавалося.

— Я знаю, як ставиться до цього мама, — крізь сльози сказала Грейс. — Мені вже довелося відчути її ставлення. Поговорив би ти з нею. Я намагалася їй пояснити, але вона не розуміє, Неде.

— Добре, поговорю, тільки ти почекай з цією справою, тоді, може бути, мені вдасться хоча б трохи пом'якшити удар. Звичайно, її не переконати, але все ж гнів її мало-помалу вщухне.

— Мені дуже важко, Неде. Я більше не в силах виносити ці коливання, цю невизначеність. Але, звичайно, якщо мама так важко це переживає ...

— Дуже важко.

— Добре, Недді, я почекаю трохи. Я найменше хочу засмучувати маму, мені страшно навіть подумати про розрив з родиною. Я б не могла жити без вас усіх. Так, так, я почекаю.

Передаючи матері цю розмову, Гордон сказав, що, на його думку, дещо досягнуто.

— Постарайтеся побачити в цьому чисто інтелектуальну проблему, мамо,— сказав він, натякаючи на те, що вона приймає рішення Грейс надто близько до серця. — Запевняю вас, справа тут, по суті, не в релігії і не в вірі. Просто Грейс шукає спосіб приборкати в собі сумніви духу і їй здається, що вона знайшла цей спосіб в католицизмі. Ну і нехай собі. Вважайте це просто її філософською помилкою. Не поглиблюйте питання.

— Як же можна не заглиблювати, Неде? — вигукнула мати. — Будь католицизм справді, як ти кажеш, філософською помилкою, я могла б поставитися до цього легше. Але ж це не так, Неде, і ти сам знаєш, що це не так. Я не кажу про тих, хто виріс у католицькій вірі. Вони мене не займають. Але щоб завербувати мислячу особистість, що склалася, католицизм повинен перш за все вбити в цій особистості почуття самоповаги, сміливість думки, незалежність моральних уявлень. Ти ж сам це говорив! Головний ворог католицизму — розум, тому що розум ламає всі його основи. А католицька ідея відпущення гріхів — будь-яких гріхів, аж до самих жахливих — просто виправдовує і навіть заохочує жорстокість, тобто те саме, від чого Грейс хоче піти.

— Це вже не нове, мамо, — м'яко зауважив він.

— Ось як, Неде? І ти вважаєш, що мова йде тільки про філософську проблему? Так? Ти, з твоєї вірою в справедливість і в її дієвий вираз — боротьбу за свободу! Неправда, ти так не вважаєш! І я не вважаю! Я не можу допустити, щоб моя дочка перейшла на сторону тих, хто є ворогом наших переконань, нашої релігії, заповітів наших предків.

— На жаль, мамо, Грейс потрібен душевний спокій, а не заповіти предків.

— Душевний спокій? А навіщо він їй?

— Щоб легше було існувати в світі, де все ґрунтується на насильстві, виносити тяготи повсякденного життя, що спустошує, та надто жорстокого і болісного. Ставши доброю католичкою, вона знайде моральну силу, опору існування. І справді, католики анітрохи не гірші за інших. Більшість з них — люди високоморальні, навіть в тому випадку, якщо вони неосвічені або надто залякані. Зате для них все в світі ясно. А це саме те, чого шукає Грейс. Вона хоче покінчити з невиразностями! Та постарайтеся ж зрозуміти її. Адже це могло бути і з вами! І зі мною!

Але мати не поступалася ні в чому. — Так, вірно, життя жорстоке і болісне, — сказала вона, — але мріяти про душевний спокій небезпечно і егоїстично. Тільки тварини, попи і закоренілі злочинці можуть похвалитися ним. Хорошим, чесним людям турбота про ближніх не дозволяє насолоджуватися повним внутрішнім спокоєм. Світ потрібно приймати таким, як він є, Неде, з усім горем і злиднями, які в ньому існують.

— Значить, по-вашому, правий був Джек, коли проміняв поважний академічний світ на більш реальний і грубий світ машин? — Це був обдуманий випад, але мати нетерпляче від нього відмахнулася.

— То інша справа. Але якщо хочеш, Неде, краще так! Краще кинутися в суворий і нещадний світ машин, ніж, підібгавши хвіст, забитися в кут за попівської спиною. З цим я не можу примиритися.

— Доведеться, мабуть.

— Неде! — вигукнула мати; тепер вже ні засмучення, ні страх сімейного розладу не могли приборкати її запал. Настав критичний момент для її віри, для всього її буття, і вона говорила так, ніби кожне слово гострим шипом встромляється їй в мозок. — Я всіх вас любила, віддавала вашому вихованню більше сил, ніж ви, можливо, думаєте, але в нашій сім'ї не прийнято виявляти свої почуття, і в цьому, мабуть, причина того, що відбувається тепер. Однак ви самі знаєте, що кожним з вас я особливо пишалася тоді, коли він боровся за справжню свободу, за вільну християнську думку. В тобі, Неде, я завжди бачила виправдання моїх зусиль, доказ справедливості всього, у що я вірила і чому вчила вас. Ти мені так багато дав в житті, Недді, так багато! І ти не можеш не зрозуміти, скільки у мене зараз відняла своїм безглуздим рішенням Грейс. Я не можу байдуже дивитися на те, що вважаю неправильним або поганим. І ти не можеш. Коли ти з апатичним виглядом стаєш в сторону, це удаване, це неправда. А я, я піду на все, Неде! Піду на все, тільки щоб утримати Грейс від цього кроку.

Гордон знизав плечима. — Що ж, все в ваших руках, мамо. Все залежить від вас.

— Так, ти маєш рацію, — сказала вона. — І я знайду вихід — той чи інший. Краще мені бачити її дружиною твого ворога Фрімена або твого друга Сміта, ніж вірною служницею католицької церкви ...

Бачачи, що справа приймає такий оборот, він пішов розповісти про все Джеку.

— Я, здається, втратив будь-яке почуття гумору через цю безглузду історію, — поскаржився він. — І мама теж. — Він сам здивувався тому, як втомлено і спустошено звучав його голос.

Але м'які губи Джека склалися все ж в слабку посмішку. — Бідна матуся, — сказав він задумливо. — Всі ми однаково жадаємо воскресіння з мертвих; але один марно шукає його серед машин, інша — в католицтві, а третій ... — Він подивився на Гордона ясним поглядом того, хто запитує.

Гордон знизав плечима. — Не знаю, Джеку. Зараз я повертаюся до Лондона. Не можу більше.

Але в Лондон він не повернувся. Він поїхав до Тесс. Рішення прийшло відразу. Він покинув будинок, залишив Сміта, який міцно застряг там (блаженствує в атмосфері заводу), вирвався з в'язкої твані невирішених людських проблем і помчав на своєму мотоциклі, обурюючись на відстань, що розділяла їх, і в той же час задоволений цим, тому що швидка їзда притупляла його млість. День тягнувся без кінця, ніч впала загрозою, але він міцно сидів в сідлі, мов вріс в нього тілом, що здригається від тряски; щось в ньому нарешті перемогло. Задихаючись, він загальмував біля під'їзду Тесс; тут чекав його вирішальний вибір.

Насилу розправивши онімілі від втоми руки-плечі, він стояв під дощем і, закинувши голову вгору, кликав Тесс; але вона не показувалася. Цівки води стікали йому за комір, повзли по спині; він наскрізь промок, і все його тіло було напружене болем і очікуванням.

Він помчав до дому Кру і, долаючи болісне небажання, постукав у двері, щоб запитати, чи не там Тесс. Двері відчинила Елінор Кру і відразу розреготалася. — Господи, ну і вигляд! У вас обличчя перемазане, як у сажотруса. Що з вами?

— Де Тесс?

— Тесс? На якомусь зібранні, ймовірно.

— А де? Де?

— Бог її знає. Загляньте в молитовний будинок на пагорбі. Там сьогодні збираються шофери автобусів. А може бути, вона пішла в кіно ...

Але Гордон вже помчав.

Будинок на пагорбі був висвітлений; він штовхнув двері і ввійшов. Але замість невиразного гулу чоловічих голосів його зустрів спів. Зо два десятки жінок, оточивши пастора, який сидів за фісгармонією, співали щось піднесено-зворушливе про Христа, про спасіння душі і воскресіння з мертвих.

— Ласкаво просимо! — крикнув йому пастор. — Нехай вас не бентежить жіноче товариство. Ми всім тут раді.

— А де ж шофери? — запитав Гордон, не зрушуючи з місця.

— Шофери? — перепитав пастор. — Ймовірно, при своїх машинах.

Жінки захихикали, як по команді повернувшись до Гордону лицем. Гордон сердито пирхнув крізь зціплені зуби. — Невже заради оцього Христос прийняв смерть на Голгофі ?! — крикнув він, вказуючи на них жестом, повним образливої зневаги, і його замурзана фізіономія спотворилася від злості. Потім він повернувся і вийшов, з силою зачинивши за собою двері.

Він вирішив повернутися до Тесс і чекати її там, але втома давалася взнаки, і очікування перетворилося в нестерпну муку. Він відчував, що, якщо вона не прийде, — ще трохи, і сили йому відкажуть. На мить у нього раптом майнула думка, що всі чудеса фізичної витривалості зовсім не означають торжества волі, а як раз навпаки. Навмисно виснажуючи своє тіло довгими і обтяжливими зусиллями, він відчував, по суті кажучи, фізичне задоволення. Фізичні страждання глушать думки і звільняють від необхідності розмірковувати. Ось зараз його розум і витримка мабуть готові спасувати перед голодом і болем?

Прихід Тесс позбавив його від подальших сумнівів в своєму стоїцизмі.

— Де ти була? — зустрів він її.

— Неде! Чому ти не попередив мене, що приїдеш? Я ходила в кіно…

— Боже правий!

— Що трапилося? На кого ти схожий! Подивися на себе, в дзеркало.

— Тессі! Не треба про дрібниці. Сьогодні не треба. Я сюди примчав як божевільний.