Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
— Наполеон виграв Бородінську битву. Він захопив редут і змусив Кутузова відступати, поки не була здана навіть Москва. Але хіба перемога залишилася за Наполеоном? Зовсім ні! Кутузов зберіг всю свою армію і заманив Наполеона в пастку російської зими. Давши розбити себе під Бородіним і спонукати до втечі, Кутузов вийшов переможцем з уже програної битви. Толстой і хід історії незаперечно довели це.
— Так, але Гамід ...
— Теж саме. Абсолютно те ж саме! Погодившись на ваші умови там, на аеродромі, зумівши домовитися з вами, перш ніж ви встигли нанести племенам нищівного удару, Гамід здобув над вами перемогу, генерале. Я спочатку не зрозумів цього. Я не оцінив всієї глибокої прозорливості Гаміда. Але тепер мені це настільки ясно, що я міг би спокійно померти з цим свідомістю.
— Сили Гаміда розпорошені. Вже це одне означає поразку.
— Тільки не в пустелі. Племенам навіть легше оборонятися порізно. Гамід нічого не програв. І справа свободи племен не постраждала, тому що сила його — в тій вірі, що живе в серцях людей. Вас перехитрили, генерале. Перемудрили мудреця, так би мовити.
Генерал був настільки захоплений цією діалектикою війни, що не став звертати уваги на звичні випади Гордона. — Ви переоцінюєте значення особистих якостей Гаміда, Гордоне, — сказав він. — Невже ви думаєте, він наважиться знову підняти повстання, коли в повітрі над пустелею панують бахразськи літаки? Це неможливо! Ви самі прекрасно розумієте.
— Неможливо? Ну, а припустимо, ваші літаки перестануть панувати в повітрі над пустелею — тоді як?
— Але цього не станеться. Навіть якби Гаміду вдалося знову захопити аеродроми в пустелі (чого він зробити не міг!), Все одно, ми тепер можемо літати над пустелею і з бахразських аеродромів.
— Якщо ці аеродроми будуть у вашому розпорядженні! І якщо у вас будуть літаки!
Генерал не зрозумів, що означають ці слова, і вичікувально промовчав.
Гордон підійшов до вікна і став дивитися на повалення буків, що росли на далекому схилі пагорба. Він розумів, що генерал чекає від нього пояснень. На мокрій вершині пагорба лісоруби підпилювали дерево, і воно ось-ось повинно було впасти. Це ясно вгадувалося по ритму і звуку пили. Раптом ніби щось застогнало, стовбур здригнувся, став хилитися, зі страшним тріском відокремився від пня і тяжко звалився, заскрипів гілками. Здавалося, земля здригнулася, коли на неї лягла ця громада, яка ще хвилину тому дивилася в небо і була повна життя. Але навіть в поваленому дереві було вже укладено початок чогось нового, передвістя майбутнього існування.
— І ще я зрозумів дещо, — сказав Гордон генералу, який терпляче чекав, стоячи біля традиційного англійського каміна. — Повстання племен може бути успішним лише тоді, коли воно поєднується з революцією в Бахразі. Ви маєте рацію! Не може Гамід знову захопити аеродроми, і проти бомбардувальників він безсилий. Але якщо аеродроми і бомбардувальники перестануть загрожувати йому (або навіть стануть його союзниками після бахразської революції), тоді повстання вже не буде приречене на невдачу.
— Так ви вважаєте, що Гамід повинен діяти в контакті з революціонерами міста і села?
— Так. Але це я зрозумів тільки тепер. Тепер!
— І ви, такий затятий противник цієї ідеї, зараз готові прийняти і навіть відстоювати її?
Гордон дивився на запітнілі скла — крізь знебарвлювання вологи йому бачилася пустеля. — Може бути, внутрішньо я і не сприймаю її, генерале. Може бути. Але, так чи інакше, це — реальність ...
На обличчі генерала написано було розчарування. — Якщо ви стали прихильником революції міста і села, тоді наші шляхи розходяться ще далі, ніж раніше.
Гордон знизав плечима і криво посміхнувся. — Ви зробили помилку, генерале, виславши з Аравії мене. Щоб покласти край повстанню племен, вам потрібно було вигнати бахразця Зейна. Потрібно було перешкодити йому зв'язатися з Гамідом. Гамід у своїй поразці зрозумів те, до чого я прийшов тільки тепер: що успіх справи племен залежить від Зейна і його революціонерів. Не я, а Зейн — козирний туз в цій грі.
— Ви марите, Гордон. По-перше, заворушення в Бахразі давно вже скінчилися і тепер там абсолютно спокійно. Ніяких ознак революції. По-друге, ми добре знаємо, що Зейн знаходиться у Гаміда. Але вони займаються тільки розмовами.
— А їм більше нічого і не потрібно. Розмова — початок змови, генерале! І ви нічим уже їм не заважаєте.
— Можна подумати, що ви шкодуєте про це, — сказав генерал, але його зауваження стосувалося лише до тону Гордона. У теорію Гордона щодо Зейна генерал не повірив. — Ви не маєте рації в своїх припущеннях, — переконливо сказав він, наче цього було достатньо, щоб вважати питання вирішеним. — Так чи інакше, — додав він з усмішкою, в якій була тінь смутку, ніби йому шкода було розлучатися з тільки що знайденим союзником, — яку б роль не грав цей бахразець, ваша обіцянка залишається в силі, Гордон. В Аравію вам повертатися не можна.
— Я хіба казав, що збираюся повернутися, генерале?
— Не говорили, але я відчуваю в вас якийсь неспокій.
Гордон, ступаючи по кімнаті, раптом круто зупинився, немов цей нудний солдат занадто близько заглянув в його думки. — А якщо я повернуся?
— Ви зважитеся порушити дане слово?
Гордон подивився на нього з самовикривальною щирістю. — Не знаю. Може бути.
Генерал похитав головою. — Ні, ви цього не зробите. Навіть якщо б ви знехтували своїм словом, є тут ще й інші зобов'язання, з якими не можна не рахуватися. Хоча б принцип вірності.
— Вірності! Кому?
— Ось це ви і повинні вирішити, Гордоне. Не стану відновлювати нашу стару суперечку щодо вибору між абстрактною вірністю ідеї і конкретної вірністю тому, з чим пов'язаний за народженням. На цей раз мова йде про речі більш прості. І більш реальні.
— Ось як?
— Те, що відбувається-на території племен, тепер безпосередньо цікавить Англію. Адже на цій же території знаходяться нафтові промисли. Зараз, як ніколи, будь-яке зіткнення в пустелі означатиме пряме зіткнення з Англією. Тому що при першій же ознаці смути ми введемо на нафтопромисли свої війська. Англійські війська. Не бахразські. І якщо ви побажаєте взяти участь ще в одному повстанні, Гордоне, вам доведеться діяти прямо і безпосередньо проти вашої батьківщини. А цього, незалежно від своїх почуттів і настроїв, я допускати не хочу. Я хочу врятувати вас від самого себе, від необхідності вибору. Ось чому я нагадую вам про дану обіцянку. В Аравію вам повертатися не можна.
Гордон зціпив руки за спиною, немов там, позаду, його завжди чатував відчай. — Я не повернуся, генерале. Але справа не в обіцянці. — Він знизав плечима. — Ні. У мене тепер є невідкладне завдання тут, в Англії. Я повинен відшукати тут те, що шукав (і знайшов!) в Аравії. Як-небудь, у чому-небудь я це знайду.
— Ну і слава Богу! — відгукнувся генерал з невдаваною радістю, немов від свідомості, що вдалося зберегти стару дружбу. — Запам'ятайте мої слова, Гордон: час покаже, що ми з вами прагнемо в Аравії до одного і того ж. Я в цьому глибоко переконаний. А до тих пір не будемо створювати Гаміду зайвих труднощів. — Він простягнув Гордону руку — в знак прощання, в знак дружби, в знак незвичного для нього напливу почуттів. — Ну, де хлопчик? Ми з ним сьогодні ж вирушимо в дорогу.
Розділ двадцятий
Грейс оголосила про своє остаточне рішення вступити в лоно католицької церкви, і тільки присутність Сміта в будинку запобігла бурхливій сімейній сварці. Місіс Гордон не могла впоратися з собою; вперше в житті діти побачили її в сум'ятті. Більш того, з невластивим їй запалом вона пригрозила, що відмовиться від дочки, якщо та дійсно принесе свободу думок і почуттів в жертву папізму.
Гордон обережно зауважив, що вона і раніше знала про підвищений інтерес Грейс до католицтва, але на це надійшла палка і не цілком логічна відповідь: — Мені в голову не приходило, що це всерйоз, що вона задумала змінити релігію. І потім я сподівалася, що хтось із вас може її урезонити. Я ж тебе просила поговорити з нею, Неде. А ти відбувався сміхом і жартами ...
— Але що ж я тут можу?
— Від тебе вона вислухає те, чого не захоче слухати від Джека і мене. Ще не пізно, Неде. Поговори з нею, благаю тебе.
Гордон був тепер на все готовий — не заради Грейс, але заради матері. Надміру багато видало в ній це несподіване сум'яття. Занадто багато оголилося глибоко захованих страхів. Якщо так буде продовжуватися, їм стане важко один з одним.
Він викликав Грейс на розмову і постарався вкласти в нього всю можливу силу переконання, з батьківською, пастирської м'якістю намацуючи шлях до її душі. Його питання, гострі в своїй суті, звучали лагідно, ненав'язливо.
— Звідки виникла у тебе ця потреба сліпого підпорядкування, Грейсі?
— А хіба ти, коли був в Аравії, не підкорявся цілком справі, якій служив? — заперечила вона. — Хіба не говорив з гордістю, що віддаєшся їй, як араб, не як англієць? — Вона не сердилась і не хвилювалася. Вона була напрочуд спокійна, зібрана і сповнена рішучості.
— Так, але якій справі покликане служити католицьке вчення? — запитав він. — Чи може папізм вивести людство з хаосу? Або покінчити з війнами і насильством? Або повернути нам справжню свободу духу, без якої не існує незалежної особистості?
— А що мені до свободи думки, до служіння якійсь справі! — вигукнула вона. — Я раніше вірила — як ти, як мама, — що людина може знайти порятунок у правдивості, в чистоті духу. Але ж ні того, ні іншого не існує, Неде. І ніколи не існувало і не буде існувати. Всі ми живемо в полоні тваринного себелюбства, а для кожного окремо це означає безпросвітну, мертвущу владу утроби, яка вже нічого не залишає для думки. Але я тепер з цим покінчила, Неде. Так, я підкоряюся! Підкоряюся своїй совісті, своєму почуттю порядності і відмовляюся від будь-яких подальших пошуків добра в людях. Відтепер я душею і тілом довіряюсь релігії, яка все це бере на себе, і її тверде і безкорисливе керівництво допоможе мені протистояти всієї жорстокості нашого існування.
Тим часом Гордон навмисне привів Грейс на вершину того зеленого, напоєного життям схилу, який завжди викликав їй страх. У сухому прозорому повітрі, під увігнутою синявою неба лежала перед ними Англія неповторним розливом живої, яскравої зелені — газонів, огорож, галявин, гайків, клумб; лежала так близько, що, здавалося, можна було зігріти її цівкою теплого людського дихання.
— Ось дивись! — сказав він Грейс.
