Іліада - Гомер

Меріон же, подібний в бою на Арея,
529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам'я, й на землю
530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим.
531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж
532] Вихопив із передрам'я бійцевого спис той могутній
533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний
534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно,
535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали
536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі,
537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці.
538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного
539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.
541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,
542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.
543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю
544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.
545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,
546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,
547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.
548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,
549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.
550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю
551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни
552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали
553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю
554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим
555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.
556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними
557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно
558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,
559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив
561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,
562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив
563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.
564] Наче жердина обсмалена, списа того половина
565] В щит Антілоха вп'ялась, а друга упала на землю.
566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.
567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом
568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних

569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.
570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,
571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,
572] Путами в'яжуть мерщій пастухи і силою гонять.
573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,
574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом
575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським
577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.
578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв
579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.
580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.
582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,
583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.
584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув
585] Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.
586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,
587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,
588] Як на просторім току від віял стрибають широких
589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник
590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —
591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа,
592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.
593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда
594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,
595] І прип'яло її міцно до лука тим мідяним списом.
596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,
597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.
598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав
599] І обв'язав йому пращею руку, з овечої шерсті
600] Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.

601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
602] Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила
603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.
604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;
606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:
608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим
609] Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.
610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра
611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну
612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,
613] Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.

614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,
615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив
616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва
617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.
618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,
619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620] "Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,
621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!
622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними
623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем
624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,
625] Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!
626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі
627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.
628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні
629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.
630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.
631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —
632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.
633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?
634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі
635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.
636] Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,
637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —
638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,
639] Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні".

640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши,
641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний,
642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена,
644] Гарпаліон, — за батьком він любим подавсь воювати
645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну.
646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом
647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити.
648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті
649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив.
650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, —
651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою
652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю.
653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних
654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю,
655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю.
656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці,
657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі
658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, —

659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса,
661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім.
662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою.
663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда,
664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі.
665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну.
666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний,
667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної,
668] То при ахейських човнах від рук загине троянських.
669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв,
670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати.
671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини
672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

673] Так вони бились завзято, на полум'я схожі вогнисте.
674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав,
675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато
676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї
677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель
678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм.
679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку,
680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, —
681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег,
682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці
683] Нижче збудований був, ніж деінде, — в страшній завірюсі
684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.

685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян,
686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв
687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали
688] Світлого Гектора: був-бо на полум'я ясне він схожий.
689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх
690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій
691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою
692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном;
693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком.
694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея,
695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці,
696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата
697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея.
698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла.
699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих.
700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились.
701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний,
702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином.
703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці,
704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно
705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів;
706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою,
707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, —
708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли.
709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих
710] Товаришів його вірних, — коли від утоми і поту
711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали.
712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином:
713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало.
714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю,
715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових,
716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни
717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши,
718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали.
719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно,
720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним.
721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу.