Іліада - Гомер

Й забували трояни
722] Про бойовеє завзяття, — їх часті бентежили стріли.

723] Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали
724] Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни,
725] Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:

726] "Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний!
727] Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі,
728] То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим.
729] Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити?
730] Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі,
731] Іншому — хист танцювати, ще іншому — співи й кіфару,
732] Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий
733] Розум, що користі ним багатьом той немало приносить,
734] Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє.
735] Але скажу тобі те, що мені видається найкращим.
736] Полум'я бою вінком тебе звідусіль оточило.
737] Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши,
738] Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б'ються, —
739] Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями.
740] Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих —
741] Спільною радою ми тоді обміркуємо разом,
742] Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі,
743] Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись
744] Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я,
745] Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули
746] Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві
747] Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго".

748] Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,

749] Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю
750] Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

751] "Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих,
752] Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву
753] І повернуся назад, розпорядження давши належні".

754] Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний,
755] І полетів до троян і союзників їхніх із криком.
756] Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя,
757] Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши.
758] Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде
759] Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена,
760] Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта.
761] Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові:
762] Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо,
763] Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв,
764] Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали.
765] Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить,
766] Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, —
767] Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись.
768] Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

769] "Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!
770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена,
771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта,
772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає
773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!"
774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
775] "Ректоре, знати тебе — безвинного ти винуватиш!
776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь
777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила.
778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих,
779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям
780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті.
781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена
782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами
783] Тяжко поранені, — сам врятував їх од смерті Кроніон.
784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує.
785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен,
786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало.
787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо".

788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце.
789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта,
791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая,
792] Й Гіппотіона синів — Аскалія й Морія славних,
793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву.
795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних,
796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,
797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає
798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря
799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну.
800] Так і загони троян один набігали за одним
801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.
802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея
803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий,
804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю;
805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього.
806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави,
807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати.
808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям.
809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810] "Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв
811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім.
812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв.
813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні
814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати.
815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто,
816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде.
817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою,
818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним,
819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли,
820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста".

821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся
822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські,
823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

824] "Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю!
825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса
826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився,
827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, —
828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї,
829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш
830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне
831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш
832] Жиром і м'ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв".

833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися
834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало.
835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги
836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих.
837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ОШУКАННЯ ЗЕВСА

1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, —
2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:

3] "Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!
4] Крики бійців молодих голоснішають під кораблями.
5] Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся,
6] Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда-
7] Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві.
8] Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву".

9] Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю,
10] Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина,
11] Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву.
12] Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді.
13] Вийшов з намету і раптом — діло побачив негідне, —
14] Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться
15] Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські.
16] Наче широке, глухими рябіючи брижами, море,
17] В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування,
18] Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї,
19] Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, —
20] Так і старець поважний у серці своєму вагався
21] Поміж двох рішень — податись до лав бистрокінних данаїв
22] Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду.
23] Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще
24] Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі,
25] Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла
26] Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.

27] Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса,
28] Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.

29] Втрьох — Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон.
30] Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря
31] їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу
32] Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували.
33] Хоч і широке було узбережжя, але умістити
34] Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям.
35] Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки,
36] Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч.
37] Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, —
38] Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях
39] Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся
40] Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським.
41] Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:

42] "Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
43] Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний?
44] Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор,
45] Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши,
46] Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше,
47] Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває.
48] Так він тоді говорив, і це ось збувається нині.
49] Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї,
50] Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене
51] І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись".

52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
53] "Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть
54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити.
55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали
56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним.
57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно
58] Б'ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся,
59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї,
60] Так без розбору їх б'ють, і крики аж неба сягають.
61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу,
62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись
63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати".

64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
65] "Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють,
66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно,
67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї
68] Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, —
69] То всемогутньому Зевсові так до вподоби — безславну
70] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
71] Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв,
72] Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних,
73] Він відзначає, а нам і силу зв'язав він, і руки.

74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я:
75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя,
76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо
77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна
78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають
79] Трої сини.