Іліада - Гомер

Злякавшися лету
163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави
165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге —
166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного.
167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських
168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі.
169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний.
170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця
171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа.
172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських
173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою.
174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких,
175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся.
176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина.
177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним
178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен,
179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний,
180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, —
181] Так він упав — і брязнула зброя, що сяяла міддю.
182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти.
183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим.
184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись
185] Списа. І в груди уп'явсь Амфімахові, сину Ктеата
186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив.
187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.
188] Гектор же кинувся знов — в Амфімаха, великого духом,
189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий.
190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим
191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю
192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив,
193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись,
194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї.
195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій,
196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських,
197] Імбрія ж — двоє Бантів, завзяття взірці бойового,
198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих
199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі
200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич,
201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши,
202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї
203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв
204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув.
205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась.
206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука,
207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій.
208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо.
210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний.
211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго
212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, —
213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши,
214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше
215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній,
216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, —
217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні
218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:'

219] "Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози
220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?"

221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

222] "О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю,
223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись,
224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою
225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду
226] Вельмимогутньому так до вподоби припало — безславну
227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий,
229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,
230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою".

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] "Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне
233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,
234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!
235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою
236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!
237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть,
238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою".

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.
240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,
241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,
242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,
243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу —
244] Людям знамення, — й сліпучим вона все освітлює сяйвом.
245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.
246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,
247] Славний супутник його, — приходив він мідного списа
248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] "Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,
250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?
251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?
252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь
253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою".

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
255] "Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!
256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,
257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,
258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа".

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
260] "Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,
261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,
262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,
263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.
264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,
265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів".
266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
267] "В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім
268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.
269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:
270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,
271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.
272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,
273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш".

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
275] "Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?
276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали
277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,
278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.
279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,
280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,
281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає,
282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,
283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.
284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний
285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,
286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.
287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.
288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,
289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,
290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,
291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.
292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,
293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.
294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа".

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.
297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.
298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,
300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.
301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів
302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби
303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.
304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду,
305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім.
306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

307] "Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою?
308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська,
309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю,
310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї".

311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

312] "Інші в нас є, посередині наші човни захищати —
313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані
314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім.
315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах
316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній.
317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись,
318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних,
319] Нам підпалить кораблі, — хіба громовладний Кроніон
320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі.
321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий,
322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри,
323] Й міддю її чи камінням можна великим убити.
324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім
325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може.
326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше,
327] Хто кому славу придбає, — чи ми кому-небудь, чи нам хтось".

328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю,
331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,
332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.
333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,
334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє
335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги
336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —
337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно
338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.
339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом
340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі
341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих
342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах
343] Воїв, що в битву ішли.