Іліада - Гомер

Тим часом і Зевс громовладний
253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю
254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям
255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.
256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни
257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались,
258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,
259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї
260] Глибоко в землю забили, — найперші підвалини вежам.
261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські
262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.
263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,
264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,
266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.
267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,
268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] "Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,
270] Чи навіть слабший від інших, — не всі-бо однакові люди
271] В битві бувають, — нині для кожного знайдеться діло!
272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє
273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!
274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!
275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,
276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!"

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.
278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо
279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий
280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.
281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє
282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,
283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,
284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;
285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше
286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.
287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —
288] То на троян, а то від троян на загони ахейські
289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор
291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки
292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона
293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.
294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,
295] Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий
296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно
297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.
298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,
300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить
301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.
302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу
303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,
304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,
305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший
306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної.
307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона
308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.
309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310] "Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують
311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним
312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?
313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту
314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.
315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських
316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,
317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:
318] "Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують
319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,
320] Вина медові п'ючи найсолодші, — зате ж бо й велика
321] Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються".
322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,
323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,
324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,
325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.
326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери
327] Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.
328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!"

329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.
330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.
331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —
332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.
333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно
334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.
335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,
336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету
337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —
338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,
339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів
340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —
341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.
342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

343] "Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

344] А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,
345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:
346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше
347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,
349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній
350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє".

351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,
352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,
353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

354] "Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,
355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,
356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити
357] І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,
358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:
359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше
360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,
362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній
363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє".

364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,
365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

366] "Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь
367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.
368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.
369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши".

370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,
371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.
372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.
373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,
374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.
375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці
376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.
377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,
379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив
380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром
381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч
382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці
383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув
384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями
385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,
386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув.
387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,
388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.
390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв
391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись.
392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви
393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.
394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,
395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,
396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.
397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,
398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху
399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.
401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях
402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини
403] Смерть одвернув, — загинуть не дав йому перед човнами.
404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом
405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.
406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви
407] Не відступив, — іще сподівався він славу здобути
408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

409] "Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?
410] Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,
411] Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.
412] Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!"

413] Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,
414] За владарем і порадником рушили в битву завзяту.
415] З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,
416] Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.
417] Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв
418] Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,
419] Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї
420] Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.
421] Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,
422] З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,
423] Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, —
424] Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром
425] Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали
426] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
427] Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, —
428] В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим
429] Тилом, а іншим — крізь їхні щити попробивані — в груди.

430] Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров'ю
431] Воїв з обох ворогуючих станів — троян і ахеїв.
432] Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,
433] Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

434] Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє
435] Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.
436] Так врівноважені бій і війна були, доки могутній
437] Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,
438] Вищої слави, — він перший крізь вал прорвався ахейський.
439] Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

440] "Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський
441] І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!"

442] Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,
443] Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,
444] Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.
445] Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,
446] Й легко поніс його, — знизу широкий, загострений зверху
447] Був він.