Іліада - Гомер

Підняти той камінь з землі і на повіз покласти
448] Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,
449] З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;
450] Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.
451] Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,
452] Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, —
453] Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.
454] Брама висока й двійчата була, і стулки у неї
455] Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє,
456] Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.
457] Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,
458] Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.
459] З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь
460] Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,
461] Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,
462] Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,
463] Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,
464] Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він
465] Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би
466] Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.
467] Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури
468] Лізти навалою, й радо наказу послухали вої.
469] Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму
470] Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати
471] До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ

1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,
2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних
3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі
4] У далину, споглядаючи землі фракіян комонних,
5] Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили
6] П'ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних.
7] Трою ж уже помічать перестали ясні його очі.
8] Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних
9] Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

10] Та не сліпий спостерігач — могутній землі потрясатель.
11] З подивом він на війну поглядав і на січу криваву
12] Із верховини найвищої лісом укритого Сама
13] В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда,
14] Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські.
15] Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв,
16] Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

17] Раптом устав і пішов із скелястої він верховини
18] Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори
19] Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли.
20] Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши,
21] В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна,
22] З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя.
23] В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих
24] Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії,
25] В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий
26] Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю,
27] Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття,
28] Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

29] Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко
30] Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила.
31] До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

32] Є у глибокому глибі морському печера велика
33] Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим.
34] Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель,
35] Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку
36] їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, —
37] Що ні порвать, ні розбити, — щоб, стоячи тут же, на місці,
38] Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

39] Вої ж троянські навально, як полум'я буйне, як буря,
40] Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним
41] Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські
42] Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих.
43] Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель,
44] Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям;
45] Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний,
46] Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

47] "Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв,
48] Не про страхітливу втечу, про міць пам'ятаючи власну.
49] В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б
50] Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий,
51] Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї.
52] Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя
53] Там, де подібний до полум'я, провід веде навіжений
54] Ректор, тим гордо-пишний, що син він"могутнього Зевса.
55] Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь
56] Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти.
57] Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко
58] Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць".

59] Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель,
60] Берлом ударив обох і надав їм потужної сили,
61] Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.
62] Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих
63] Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,
64] Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, —
65] Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.
66] Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший
67] І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

68] "Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі,
69] Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, —
70] Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує.
71] З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду
72] Легко впізнав, хто відходить, — неважко богів упізнати.
73] В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

74] Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне.
75] Ноги і руки над ними бажанням до бою палають".

76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

77] "В мене так само до списа жагою тремтять уже руки
78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці
79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий
80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено".

81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,
82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце.
83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв,
84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих.
85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми.
86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли,
87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою.
88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали,
89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець,
90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги.
91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши,
92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта,
93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95] "Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши
96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок!
97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати,
98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем!
99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі,
100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись.
101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно,
102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі,
103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні,
104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам.
105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв,
106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли.
107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б'ються
108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, —
109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче
110] Оборонять і воїв дає біля них убивати.
111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому
112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний,
113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, —
114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться!
115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних.
116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу,
117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б
118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем.
120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха
121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно,
122] Сором і осуд людський! Починається битва велика!
123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює
124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!"

125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям.
126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги
127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити,
128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі
129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали —
130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,
131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.
132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім
133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли.
134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних
135] Воїв, — вони уперед поривалися, прагнучи бою.

136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, —
137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі
138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті,
139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі.
140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі
141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки
142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі.
143] Так же і Гектор — спочатку грозив, що до самого моря
144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські,
145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги,
146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські,
147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих
148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати.
149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150] "Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні,
151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї,
152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні,
153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді
154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний".

155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів
157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий;
158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло.
159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим,
160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий,
161] Шитий із шкір; але не пробив — ще раніше зламалось
162] Вістря на ратищі довгого списа.