Іліада - Гомер

Засмутились трояни.
476] Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха
477] В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги,
478] І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:

479] "О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні!
480] Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання
481] Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті.
482] Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами
483] Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти
484] Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі
485] Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!"

486] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
487] Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним.
488] На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався
489] Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея,
490] Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої
491] Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив.
492] Мати родила йому одного лише Іліонея.
493] Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим,
494] Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов
495] Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши
496] Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий
497] Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю
498] Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився
499] В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши,
500] Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:

501] "Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим
502] Славного Іліонея, — нехай його дома оплачуть!
503] Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда
504] Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми
505] На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв".

506] Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах,
507] Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.

508] Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці,
509] Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю
510] В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель?
511] Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада
512] Іртія, славного владаря місян, могутніх душею;
513] Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка,
514] Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний,
515] Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета;
516] А Атреїд Гіпере'нора вразив, вожатая люду,
517] Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу,
518] Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту
519] Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила.
520] Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий:
521] З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши
522] Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
ВІДСТУП ВІД КОРАБЛІВ

1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом
2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські,
3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку,
4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився
5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери,
6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв,
7] Як ті безладно тікали, а ці — ледь встигали за ними
8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона;
9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо
10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний
11] Кров'ю блював, — ударив його не найслабший з ахеїв.
12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних,
13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:

14] "Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність!
15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо!
16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої
17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую.
18] Не пам'ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги
19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки
20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі
21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі,
22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я
23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав
24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку
25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив.
26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм
27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю,
28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.

29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало,
30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий.
31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила
32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе,
33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!"

34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера
35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:

36] "Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,
37] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,
38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,
39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим
40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!
41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,
42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:
43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;
44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.
45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні —
46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш".

47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних
48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:

49] "От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,
50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,
51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,
52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.
53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,
54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда
55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.
56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв
57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, —
58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.
59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить,
60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,
61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв
62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.
63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,
64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,
65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
66] Списом Патрокла уб'є й багатьох іще воїв погубить
67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
68] Гектора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних
73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,

74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я
75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою
76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,
77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю".

78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,
79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.
80] Так наче лине уява в людини, що світу багато
81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє —
82] "Там би я й там побував!" — і багато що іншого мріє, —
83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.
84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі
85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове
86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.
87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди
88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша
89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:

90] "Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!
91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?"

92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:

93] "Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,
94] Серце у нього яке — і суворе, і високодумне.
95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну,
96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів'я
97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,
98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,
99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий".

100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера.
101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась
102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами
103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:

104] "От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!
105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом
106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,
107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає
108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.
109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.
110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло —
111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,
112] В битві поліг, — велетенський Арей величавсь його батьком".

113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками
114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:

115] "Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,
116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,
117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,
118] В поросі, змішанім з кров'ю, між трупів на полі валятись!"

119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні
120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.
121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,
122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,
123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,
124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,
125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея
126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа
127] Набік і з словом звернулася до роз'ярілого бога:

128] "Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе
129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!
130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,
131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?
132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,
133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,
134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?
135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних
136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,
137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!
138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!
139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших
140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо
141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!"

142] Мовивши, в крісло садовить вона роз'ярілого бога.
143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона
144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,
145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:

146] "Зевс наказав вам обом якнайшвидше з'явитись на Іду.
147] Отже, з'явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,
148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає".

149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
150] Сіла у крісло.