Іліада - Гомер

Не противилась білораменная Гера.
278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала
279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.
280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву,
281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили
282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.
283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом
285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами.
286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,
287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді
288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.
289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,
290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове
291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом — люди.

292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину
293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.
294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,
295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,
296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.
297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:

298] "Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?

299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі".
300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
301] "До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
306] Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
307] Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди
308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах.
309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських,
310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе
311] До Океана самого у дім його глибоководний".

312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
313] "Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись,
314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання.
315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи,
316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла!
317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини,
318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа,
319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки,
320] Що породила Персея, славетного поміж мужами,
321] Ані державного Фенікса далекославної доньки,
322] Що породила Міноса і рівню богам — Радаманта,
323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах,
324] Що нездоланного духом Геракла мені породила,
325] А Діоніса людям на радість родила Семела;
326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри,
327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро,
328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!"
329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
330] "О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив!
331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання
332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно.
333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих,
334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би
335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання
336] Вставши, у дім твій вернутись, — який би був сором для мене!
337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце,
338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок,
339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши.
340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе".

341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний:
342] "Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних
343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою

344] Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить,
345] Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди".

346] Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину.
347] Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави,
348] Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта,
349] Ніжні й м'які, що свої підносили високо стебла.
350] Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула
351] Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.

352] Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині
353] Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину.
354] Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний,
355] Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку,
356] Близько він став перед ним і слово промовив крилате:

357] "Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо,
358] Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки
359] Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким.
360] Звабила Гера його — в коханні із нею з'єднатись".

361] Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався,
362] Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши.
363] Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:

364] "Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу,
365] Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився?
366] Та похваляється так і тому лише так він говорить,
367] Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем.
368] Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби,
369] Якби один за одного в битві стояли завзято.
370] Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам:
371] В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши
372] Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши
373] Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші,
374] В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть
375] Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє.
376] Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький,
377] Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим".

378] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
379] Хоч і уражені ранами, воїв вожді шикували —
380] Вождь Тідеіа, Одіссей і славетний Атрід Агамемнон.
381] Лави обходячи всі, вони зброю веліли міняти,
382] Кращий щоб кращу дістав, а гіршим лишилася гірша.
383] А як круг тіла усі одягнулись блискучою міддю,
384] Рушили в бій, їх ряди Посейдон вів, землі потрясатель.
385] Пагубний меч довголезий в могутній тримав він правиці,
386] Схожий на блискавку; з ним неможливо змагатись людині
387] В битві смутливій: страхом-бо кожного він уражає.

388] З другого боку, й троян шикував осяйливий Гектор.
389] Розпочали бойове між собою, нещадне змагання
390] Сам Посейдон темнокудрий і смертний осяйливий Гектор —
391] Цей із троянами йшов, а той заступавсь за аргеїв.
392] Море здіймало до самих човнів і наметів аргейських
393] Хвилю шумливу, — війська із оглушливим сходились криком.
394] Та ні морськії вали не б'ють так об сушу бурхливо,
395] Гнані з безкрайого моря нестримним Борея диханням,
396] Ні між ущелин гірських не гуде з таким шалом страшенним
397] Полум'я хиже, пожар лісовий роздуваючи буйно,
398] Ні вітровій не шумить так в широколистому вітті
399] Дужих дубів, коли із страшним він бушує завзяттям, —
400] Як закричали жахливо трояни тоді і ахеї
401] Криком нестямним, одні проти одних рушаючи в битву.

402] Стрівшись лицем до лиця із Бантом, осяйливий Гектор
403] Перший на нього метнув свого гострого списа й не схибив,
404] В груди потрапив йому, де два ремені сходились разом, —
405] Щит на однім, меч срібноцвяхований висів на другім, —
406] Ніжнеє тіло вони захистили. Розгнівався Гектор,
407] Бачачи, що надаремно із рук його зброя злетіла,
408] І відступив до друзів своїх, уникаючи смерті.
409] Лиш обернувсь він, як в нього великий Еант Теламоній
410] Каменем кинув, із тих, що були кораблям за підпору, —
411] їх у бійців під ногами валялось багато, — і втрапив
412] Гектору в груди, якраз над обідцям щита, біля шиї, —
413] З розмаху кинутий, дзиґою він на льоту закрутився.
414] Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням,
415] Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний
416] Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає
417] Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, —
418] Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала.
419] Списа він виронив з рук, навалилися зверху на нього
420] Щит і шолом. Забряжчали міддю узорною лати.
421] З криком звитяжним підбігли до нього синове ахеїв,
422] Взяти надіючись тіло, і сипали в нього списами
423] Частими. Але ніхто не здолав поводатаря люду
424] Вцілить мечем, ані списом, — хоробрі його оточили
425] Полідамант і славетний Еней, Агенор богосвітлий,
426] І Сарпедон, полководець лікіян, і Главк бездоганний.
427] Інші до нього також не були неуважні й щитами
428] Огородили круглястими. Гектора взявши на руки,
429] Товариші його винесли аж до запряжених коней
430] Бистрих, що разом з візничим і повозом ясноузорним
431] Ззаду стояли, оподаль війни і жорстокої битви.
432] Славного мужа, що тяжко стогнав, повезли вони в місто.

433] От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,

434] Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, —
435] Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою
436] Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього;
437] Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну.
438] Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі
439] Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.

440] Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля,
441] Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу.
442] Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий,
443] Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, —
444] Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу,
445] Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту.
446] Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея
447] В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом
448] Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній.
449] Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов,
450] Парость Пантоя; він праве плече Протое'нору ранив,
451] Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь
452] Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю.
453] Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:

454] "Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда,
455] Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий!
456] В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно,
457] Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!"

458] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
459] Більше від інших Еант розтривожився "ерцем відважним,
460] Син Теламонів, — тож біля убитого був він найближче.
461] Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/
462] Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув
463] Чорної смерті, — на себе прийняв Архелох її мужній,
464] Син Антенора, — богове його прирекли на загибель.
465] В в'язи його він ударив, де сходиться карк з головою,
466] В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля.
467] Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою
468] В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.

469] Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:

470] "Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро:
471] Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту
472] За Протое'нора? Він не простак і не з простих, здається,
473] Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней,
474] Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий".

475] Мовив він так, хоч і добре все знав.