Енеїда - Вергілій

Від зароку
155] Вільне, з наказу богів тоді плем'я лідійське, чужому
156] Дане вождеві, на судна сідає. Очолює флот весь
157] Перше Енея судно, в нього леви фрігійські на носі,
158] Зверху в них їда, тевкрам-вигнанцям гора наймиліша.
159] Тут же сидить і великий Еней і в серці своєму
160] Ходи всілякі війни розважає; Паллант, по лівиці
161] Сидячи, то про зірки і дороги у темряві ночі,
162] То про пригоди на суші й на морі розпитує в нього.
163] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, заспівуйте пісню!
164] Сила яка-бо з Енеєм із туського краю надходить
165] В збройних рядах кораблів, що пливуть по широкому морю!

166] Перший Массік, що на мідному "Тігрі" прорізує хвилі;
167] Тисяча хлопців у нього, які залишили клузійські
168] Мури і місто косанське, їх зброя — це стріли, й на плечах
169] Сагайдаки у них легкі та луки, що смерть розсівають.
170] Тут і суворий Абант,— загін його в зброї ясніє,
171] Сяє корма корабля й золотим Аполлоном іскриться.
172] А Популонія мати шість сотень дала із юнацтва,
173] В війнах бувалого; триста до них долучила ще Ільва,
174] Острів, славетний металом халібів, якого там безліч,
175] Третій — Азілас, товмач між богами й людьми, для якого
176] И жили звірячі, і зорі небесні, і мова пташина, [220]
177] Й віщі вогні небесного грому однаково служать,
178] Тисяча йде з ним в густій, наїженій списами лаві.
179] їм посилає накази алфейська із роду, та в Туськім
180] Краї збудована Піза. За ними йде Астур удатний;
181] Сила його у коні полягає і в зброї, що сяє
182] Так розмаїто. Дали йому триста таких, що готові
183] Йти за ним завжди; ці родом з Церети, ті з піль Мініона,
184] З Піргів старих і з Гравісків, де пошесті завжди лютують.

185] Годі минути тебе, лігурійський вождю, у бою ти
186] Найхоробріший, ти лебедя сину Купавон, приходиш
187] З військом малим ти, а лебедя пера шолом твій вкрашають.
188] (Скарга на тебе, Амуре, і знак це, хто був його батько).
189] Бо повідають, що з жалю за любим своїм Фаетоном
190] Кікн, під віттям тополь, у тіні тих сестер, свою пісню
191] Журну співав, так гамуючи тугу свою, і тим сиву
192] Старість на себе стягнув, м'яким прикриваючись пір'ям.
193] Землю лишив він і співом своїм до зірок досягає.
194] Син його й сина ровесники з флотом пливуть, підганяють
195] Веслами далі "Кентавра" великого; той над водою
196] Високо йде, мов скала величезна, й загрожує хвилям,
197] Довгим скородячи кілем морську неозору пучину.

198] Там же і Окн із рідних країв свої вивів загони,—
199] Манто-віщунки то син від бога етруської річки.
200] Він тобі, Мантує, й мури, й ім'я дав, від матері взяте,
201] Мантує, предками горда, та рід їх не всіх був однакий.
202] Троє племен тут, і в кожного племені предків чотири,
203] Мантуя — всім голова, а сила їх вийшла з етрусків.
204] З міста цього їх п'ятсот Мезенцій на себе стягає.
205] "Мінцій" привіз їх на море вороже на сосні, в зелену
206] Тирсу одягнений батьком Бенаком. Авлест із розгоном
207] їде і сотнею весел по хвилях завзято вдаряє,
208] Аж в мармурове запінилось плесо. Везе його морем
209] Велет жахливий "Трітон" і мушлею сині лякає
210] Хвилі. У нього згори — людське аж до пояса тіло
211] Із кострубатим чолом, а від пояса схожий на рибу.
212] Спінена хвиля шумить попід груди того напівзвіра.

213] Скільки добірних героїв ішли на підмогу до Трої
214] Й на тридцяти кораблях лан солоний скородили міддю!

215] День уже небо покинув, на повозі варти нічної
216] Феба ласкава середину неба тоді проїздила.
217] Батько Еней — бо для тіла журба не дає відпочинку — [221]
218] І при кермі сам сидить, і вітрилами вправно керує.
219] Аж в половині дороги його зустрічає громада
220] Подруг його — це німфи були, що їм мати Кібела
221] Німфами стати із суден, богинями моря, звеліла.
222] З ним ізрівнявшися, різали хвилі вони, а було їх
223] Стільки, як мідних раніше при березі суден стояло.
224] Здалеку всі упізнали царя й хороводом вітають.
225] Кімодокея між них, над усіх красномовніша, плине
226] Поруч, правицею спершись на край корабля, аж над воду
227] Плечі знялися, а лівою тихо по хвилях веслує.
228] Й так промовляє до нього, а він же нічого й не відав:
229] "Божий потомку Енею, не спиш ти? Не спи і вітрилам
230] Линви спускай. Ми є сосни з верхів'їв священної Іди;
231] Німфами моря тепер і флотом для тебе ми стали.
232] Як віроломний рутулець хотів нас, розбивши залізом,
233] З димом пустити, тоді проти волі ми прив'язь зірвали
234] І за тобою шугаєм по морю. Та, зглянувшись, мати
235] Вигляд оцей нам дала і звеліла богинями бути
236] Й жити під хвилями. Син твій Асканій обложений в шанцях,
237] Замкнений в мурах, навколо ж запалені Марсом латини
238] Стрілами сиплють на нього. На місці належному станув
239] Вершник з Аркадії, разом із ним і хоробрі етруски.
240] Намір є в Турна твердий — їм кіннотою шлях перетяти,
241] Щоб не з'єдналися з табором. Встань, і як блисне Аврора,
242] Клич до зброї загони і першим бери непоборний
243] Щит, що, оздобивши золотом, дав тобі сам Огневладний.
244] Завтрашній день, коли віриш, що мовлю я це не на вітер,
245] Гори побачать рутулів, в різні безпощадній убитих".
246] Мовила так і, прощаючись, рухом своєї правиці
247] Вміло штовхнула судно, і воно полетіло по хвилях
248] Швидше за спис і бистріш од стріли, що рівняється з вітром.
249] Інші помчали за ним. Остовпів з того дива троянець
250] Анхісіад, але моці йому додало це пророцтво
251] І, подивившись на небо, він коротко так помолився:
252] "Мати Ідайська богів, милосердна, ти маєш в опіці
253] Діндім, твердині із баштами й левів, запряжених в парі.
254] Провідником моїм будь і швидше справди віщування
255] І до фрігійців, богине, прийди у щасливу годину".

256] Так він сказав. А день, обернувшись тим часом довкола,
257] В повному світлі надходив і ніч одігнав уже з неба.
258] Спершу він друзям звелів, щоб кожен ставав під свій прапор,
259] Пильно оглянувши зброю свою й був до бою готовий.
260] Сам же він тевкрів уже і цілий свій табір оглянув,
261] Ставши вгорі на кормі. Як в лівиці підняв він блискучий [222]
262] Щит свій, то оклик дарданців до неба із мурів полинув.
263] Гнів розбудила надія нова, й почали всі стріляти.
264] Так журавлі з-над Стрімону ознаки дають, як під чорні
265] Хмари в повітрі пливуть серед шуму й, від злих буревіїв
266] Втікши південних, щасливо курличуть. Та дивним здавалось
267] Все те й цареві рутулів, також і вождям авзонійським,
268] Поки човнів не уздріли, скерованих до узбережжя,
269] І широчині морської, всієї укритої флотом.
270] На голові його сяє шолом, і гребінь промінням
271] Грає; поверхня щита, вся із золота, сипле вогнями.
272] Так, як прозорої ночі комети криваві жахливим
273] Пурпуром блиснуть чи Сіріус сяйвом ясним запалає,
274] Той, що засуху несе і пошесті людям нещасним,
275] Зійде — і світлом зловісним все небо у смуток огорне.

276] Турн, проте, наміру свого, відважний, ніяк не покинув —
277] Берег зайняти раніш і від суші прибулих прогнати.
278] Тих він запалює словом, а тих іще й лає до того ж:
279] "Маєте те, чого так ви бажали — рукопаш трощити;
280] Щастя воєнне в руках у героїв. Хай кожен згадає
281] Жінку свою і домівку; великих ви діл доконайте,
282] Батьківську славу піддержте. Самі ж ми до хвиль підбіжімо,
283] Поки ще роблять вони на березі перші непевні
284] Кроки. Відважним і щастя сприяє".
285] Так промовляє і важить у серці, кого в бойовище
286] Він поведе, скільки лишить, щоб мури в облозі держали.

287] Але тим часом Еней вже висаджує військо союзне
288] З суден високих містками. Ті стежать, як слабшає хвиля
289] І відпливає прибій, ті стрибають, де мілко, а дехто
290] Сходить по веслах. А Тархон, оглянувши берег, де скелі
291] Не височать з-під води й не шумлять, розбиваючись, хвилі,
292] Де з наростанням прибою весь берег вода заливає,
293] Саме туди кораблі повертає й супутників просить:
294] "Отже, добірна громадо, на весла дебелі наляжте,
295] Судна спрямуйте свої, щоб землю ворожу дзьобами
296] Рили вони, нехай кілі самі собі ложа промостять.
297] Я не боюсь, що при тім висіданні розбитися можуть
298] Судна, коли б лиш ступив я на землю ногою". Так мовив
299] Тархон, а друзі натисли на весла, і судна по морі
300] Спіненім гнали на берег латинський, аж дзьоби зарились
301] В землю, і кілі самі собі ложа без шкоди проклали.
302] Твій не осів лише, Тархоне, човен, застряв на мілизні
303] І, як на рифі стрімкому повис, то ще довго хитався
304] Там то на цей, то на той бік, затримував хвилі, аж, врешті, [223]
305] Переломився й залогу свою на глибіні розсипав.
306] Перешкоджають їм балки пливучі і зламані весла
307] Вийти на берег, а хвиля, відбившись, на море їх тягне.

308] Турн з свого боку також без діла там часу не гає,
309] А пориває у запалі цілий загін за собою,
310] І проти тевкрів веде, і на березі їх розставляє.
311] Сурми заграли, і перший Еней на селянські ватаги
312] Напад вчинив і латинян розбив,— це був добрий початок,—
313] Вбивши Терона, що був найсильніший з мужів, що Енея
314] Сам зачепив,— йому бік через панцир, плетений з міді,
315] І через туніку, золотом ткану, мечем прорубавши.
316] Потім Ліханта убив, що у мертвої матері з лона
317] Витягти встигли й тобі, о Фебе ясний, присвятили.
318] Та чи багато йому помогло, що іще немовлятком
319] Він врятувався від вбивчої сталі? А далі на той світ
320] Ціса запеклого ще і Гіанта ставного послав він,
321] Тих, що у битві дубинами лави стелили,— не стали
322] В поміч їм ні Геркулесова зброя, ні руки їх сильні,
323] Ані Меламп, їхній батько, що другом Алкіда був, поки
324] Біди терпів на землі він. А Фаросу, що нерозумні
325] Кидав погрози, він, списом махнувши, заткнув його горло.
326] Й ти, жалюгідний Кідоне, забув би свої повсякчасні
327] Любощі з хлопцями й тут би упав від правиці дарданця,
328] Замість нової від Клітія втіхи, в якого лиш перший
329] Вус засівався, якби не з'явилася в пору для тебе
330] Дружна громада братів, що від Форка усі народились.
331] Кинули сім гостролезих списів, від щита ж і шолома,
332] Не заподіявши шкоди, відбилась їх тут же частина;
333] Інші ж мали його проколоти, а мати Венера
334] їх відвернула.