Енеїда - Вергілій

А Турн тоді мусив поволі
790] З бою вступитись, до річки подавсь він, до місця, де хвиля
791] Берег оточує. З криком гучним ще завзятіше стали
792] Тевкри, все військо стягнувши, на нього тоді нападати.
793] Так, наче грізного лева збройна юрба оточила;
794] З ляку він став задкувать, позираючи люто і злобно,
795] Не дозволяють-бо гнів і доблесть йому відступати,
796] І наступати не годен, хоч дуже того він хотів би,—
797] Зброя ворожа й мужі на заваді. І Турн так же само,
798] Звільна, вагаючись, все відступає, палаючи люттю,
799] Навіть два рази він кидався в лави ворожі і двічі
800] Гнав через табір загони розбиті, й вони утікали.
801] З табору цілого швидко, однак, позбігалися разом
802] На одного всі, і навіть Юнона, Сатурнова донька,
803] Сили додать не змогла йому,— з неба Юпітер повітрям
804] Вислав Іріду сказать, що скарає сестру, якщо зараз
805] Турн не відступить із мурів високого города тевкрів.
806] Більше не може юнак щитом уже опір чинити,
807] Бо ж у правиці він сили не має, уже звідусюди
808] Стріли його засипають. На скронях у нього опуклий
809] Дзвонить шолом без устанку, і кована мідь від каміння
810] Гнеться, гребені збиті і щиту не стримать ударів.
811] Тевкри ж тим часом списами вже сиплють подвійно, і перший
812] З ними Мнестей громоносний. Стікає по цілому тілі
813] Піт, що й дихнути не можна, й потоком спливає смолистим;
814] Віддих ослаблий вже ледве підносить знесилені груди.
815] В повній зброї тоді у ріку стрімголов він стрибає:
816] В жовту свою глибину течія прийняла його зразу,
817] I підняла на лагіднії хвилі, й від крові обмила,
818] И, повеселілого, знову до друзів його повернула.

КНИГА ДЕСЯТА
1] На всемогутнім Олімпі відкрились тим часом покої,
2] Й батько богів і людей туди раду скликає до дому,
3] Зорями світлого; звідти він бачить, згори, усі землі,
4] Й табір дарданський, і люд весь латинський. Усі посідали
5] В залі з дверима двокрилими, й мовив тоді сам Юпітер:
6] "Жителі неба могутні, чому це ви рішення ваші
7] Знову змінили і так сперечаєтесь люто й завзято?
8] Заборонив я війною іти на Італію тевкрам.
9] Хто проти цього перечити сміє? І що за перестрах
10] Тих або тих воювать спонукає й за зброю хапатись?
11] Прийде — не кличте — для воєн ще слушна пора, коли дикий
12] Той Карфаген загибель велику на римські твердині
13] Впустить крізь Альпи відкриті. Тоді буде час розбудити
14] Вашу ненависть, і напади наглі дозволені будуть.
15] Нині ж облиште і радо союз укладіть між собою".

16] Стисло так мовив Юпітер; а в відповідь зовсім не стисло
17] Золотокоса Венера:
18] "Батечку, владо над всіми людьми і речами одвічна!
19] Де-бо ще інша є сила, де ласки нам можна благати?
20] Бачиш рутулів нахабство й як Турн гордовито гасає
21] Кіньми між ними, весь повен пихи, бо Марс його щастю
22] В битві сприяє? А тевкрам і замкнені мури не можуть
23] Захисту дати; вже точиться бій і за брамами в мурах
24] Та між валами; вже повіддю крові рови заливає.
25] Ще про це лихо Еней, віддалившись, не знає. Невже ти
26] їх від облоги не звільниш? Знов ворог загрожує мурам
27] Трої, що родиться вдруге, і військо те ж саме; з етольських
28] Арпів Тідід уже знову на тевкрів рушає. І далі,
29] Я так гадаю, чекають на мене і тут мої рани,
30] Знов мені, доні твоїй, доведеться із смертним боротись.
31] Як без твоєї волі і згоди у край Італійський
32] Тевкри прийшли, хай спокутують тяжко провину. Відмов їм
33] В помочі. Та, як слухняні вони віщуванням численним,
34] Що їм богове і мани давали, то хто тепер може
35] Волю твою відмінять та іншу судьбу встановляти?
36] Що мені згадувать спалений флот з узбереж еріцінських,
37] Згадувать про владаря буревіїв, про вітри шалені
38] Із Еолії або про Іріду, на хмарах прибулу?
39] Вже підняла навіть манів вона — лиш одна та ділянка
40] Світу була недоторкана ще,— й Аллекто, на світ цей
41] Впущена раптом, по всіх італійських містах шаленіє.
42] Я не про владу тепер побиваюсь; колись і цього я
43] Теж сподівалась, як доля сприяла, та той, кому зволиш,
44] Хай переможе. Як краю нема вже, який присудила б [217]
45] Тевкрам дружина твоя невблаганна, молю тебе, батьку,
46] Димом від згарища Трої, нехай буде вільно принаймні
47] Цілим Асканія вирвать з облоги, хай внук заціліє.
48] Хай уже кидає доля Енеєм по хвилях незнаних,
49] Хай собі їде тим шляхом, який простелила фортуна.
50] Тільки б того врятувати могла я і вирвати з січі.
51] І в Аматунті я маю оселю, і в Пафі високім,
52] І на Кітері, й в Ідалії також; хай там він без слави,
53] Зброю зложивши, свій вік коротає. Нехай уже буде,
54] Щоб у Авзонії владарем став Карфаген премогутній:
55] Тірським містам вже тоді перепони не буде. Й що з того,
56] Що врятувались від лиха війни, із вогнів арголійських
57] Вирвались, що побували в таких небезпеках великих
58] На суходолах безкраїх і в морі, як тевкри шукають
59] Лацію й мурів нового Пергама? Не краще було б їм
60] В згарищах по батьківщини останках осісти, на місці,
61] Де була Троя? Верни Сімоент їм і Ксант, дай сердешним
62] Тевкрам, благаю, дай знов пережить Іліона падіння".
63] В шалі тяжкому цариця Юнона тоді: "Чом неволиш
64] Спокій мовчання порушити й біль розкривати притихлий?
65] Хто із людей чи з богів примусив самого Енея
66] Ворогувати з Латином-царем і війну починати?
67] Кажеш, що долею гнаний він до Італії їхав,—
68] Шалом Кассандри скоріше,— та хай уже й так. А чи ми ж то
69] Табір веліли лишать йому й вітру життя довіряти?
70] Хлопчику провід війни віддавать і твердиню в опіку?
71] Дружби в тірренців шукати, народи підбурювать тихі?
72] Хтось із богів цю оману на нього навіяв чи наша
73] Сила жорстока? Й при чім тут Юнона й Іріда із хмари?
74] Зле, коли палять вогнем італійці відновлену Трою,
75] Або країну обстоює прадідну Турн, у якого
76] Дід був Пілумн, а богиня Венілія — мати. А те як
77] Звати, що тевкри латинян пожежею чорною нищать
78] І завойовують землі чужії і здобичу тягнуть?
79] Як те назвать, коли силою тестів собі й наречених
80] З лона сім'ї виривають чи руки за миром підносять,
81] А до човнів своїх зброю ладнають? З рук грецьких Енея
82] Вирвати можеш, підставивши тінь і туман замість нього;
83] Судна на стільки ж німф замінити; а нам-то й не вільно
84] Поміч маленьку рутулам подати? "Енея нема там,—
85] Кажеш,— нічого не знає"; хай далі не буде й не знає.
86] Пафос є в тебе, й Кітера висока, й Ідаліон, чом же
87] Місто займаєш, війною вагітне, й народ твердосердий?
88] Чи повалити ми прагнем ослаблене царство фрігійське?
89] Ми? А не той, що кинув нещасних троянців ахеям? [218]
90] Що за причина Європу і Азію збройно зіткнула
91] І для грабунку союз розірвала? Чи, може, дарданський
92] Той чужоложник і Спарту здобув під моїм керуванням?
93] Я їм і зброю давала, й сприяла війні з Купідоном?
94] Треба тоді за своїх було дбати, тепер уже пізно
95] Жалі неслушні виводить і сварку зчиняти даремну".

96] Так говорила Юнона й ту мову богове небесні
97] Різно сприймали і різно на це відзивались. Як перший
98] Подув легенький по лісі війне, то стримано й глухо
99] Ліс зашумить, морякам недалеку віщуючи бурю.
100] Батько тоді всемогутній, що владу тримає верховну,
101] Мову почав (а як він заговорить, то мовкнуть всевишні
102] Божі оселі, земля вся тремтить, замовкає високе
103] Небо, стихають зефіри і море вигладжує плесо):
104] "Слухайте пильно й слова мої ці собі добре затямте.
105] Отже, тому, що авзонців і тевкрів в союз не злучити
106] Й вашій незгоді не видно кінця, хай вже так і лишиться,
107] Доля у кого сьогодні яка і які сподівання;
108] І чи то буде рутул чи троянець — однаково буде.
109] Чи то в облозі є табір, бо доля щастить італійцям,
110] Чи ошукались троянці, оракулів зле зрозуміли.
111] Не без вини і рутули: жне кожен хай те, що посіяв,
112] Лихо чи щастя, Юпітер для всіх є царем справедливим.
113] Доля хай вирішить". Клявся рікою стігійського брата,
114] Глибом клекочучих смол та берегом чорної прірви;
115] Клятвою цею примусив він цілий Олімп затремтіти.
116] Так закінчилась нарада. Юпітер встає з золотого
117] Трону, боги оточили його й провели до порогу.

118] Саме в той час уже наступ на брами вчиняють рутули,
119] Стелять у січі героїв, вогнями обкидують мури.
120] А енеадів громада в облозі сидить за валами;
121] Виходу звідси надіятись годі. На баштах високих
122] Марно стоять безталанні, рідким їх вінцем обсадили.
123] Асій Імбрасід між них з Гікетаона сином Тіметом,
124] Два Ассараки і Тімбріс старий тут із Кастором в першій
125] Лаві; за ними обидва сини Сарпедона з верхів'їв
126] Лікії, Клар і Темон з ним. Всі сили зібравши, великий
127] Камінь волочить, уламок од скелі, Акмон, що із Лірни,
128] Постаттю Клітія-батька не менший і брата Мнестея.
129] Б'ються списами одні, а камінням відбитися інші
130] Пробують; в рух смолоскипи пускають, натягують луки.
131] А поміж них посередині саме стоїть і дарданський
132] Хлопець у власній особі, Венери законна турбота. [219]
133] Він благородне обличчя своє відслонив і ясніє,
134] Як самоцвіт, що червоним обведений золотом, сяє
135] На голові чи на шиї в оздобі; як кістка слонова,
136] Вправлена в бук по-мистецьки або в теребінт оріційський.
137] Кільцями пишно розсипались кучері в нього по шиї,
138] Білі, мов те молоко, і стрічка із золота ткана
139] Стримує їх. Так на тебе дивились народи, великий
140] Духом Ісмаре, як рани ти сіяв, отруював стріли;
141] Ти з благородного дому меонського; орють там люди
142] Землі багаті, що золотом річка Пактол орошає.
143] Був і Мнестей там, що Турна учора із мурів твердині
144] Вигнав, і слава його за той подвиг лунає до неба.
145] Був там і Капій, що назву від нього взяв город кампанський.
146] В немилосердній війні вони між собою боролись.
147] В північ глибоку Еней в тому часі вже їхав по хвилях.
148] Бо, від Евандра у табір етруський ввійшовши, звернувся
149] Він до царя і йому називає ім'я своє й рід свій,
150] Каже, чого він прийшов, що з собою приніс, скільки війська
151] Звабив до себе Мезенцій, яка в того Турна жорстока
152] Вдача, як вірити щастю людському ніколи не можна,
153] І додає ще до того прохання. З ним Тархон негайно
154] Сили єднає свої і вступає в союз.