Енеїда - Вергілій

Юнацтво це звичне
608] Тяжко робити, малим вдовольнятись; лан ралами оре
609] Чи розбиває у війнах міста. Весь свій вік у залізі — [208]
610] В плузі волів поганяємо списом обернутим; навіть
611] Старість, спізнившись, не може віднять у нас духа, згасити
612] Нашу снагу. Ми шоломом вкриваємо сиву чуприну;
613] Свіжу нам любо приносити здобич і жити з грабунку.
614] В вас же я пурпуром, бачу, й шафраном забарвлені шати.
615] Серце розм'якле у вас; і тягне вас бавитись в танцях,
616] Туніки в вас з рукавами, підв'язки шапки прикрашають.
617] Справжні фрігійки із вас, не фрігійці! Мандруйте в високі
618] Гори діндімські, бо манять вас там сопілки двоголосі,—
619] Флейти ідайської матері, з гір Берекінтських тимпани
620] Кличуть вас. Меч залишіте мужам, поступіться залізу".

621] Глуму цього й похвальби, хвастовитої мови цієї
622] Стерпіть Асканій не міг — він стрілу натягнув тятивою
623] З кінського волоса й, руки обидві до неба простерши,
624] Став до Юпітера щирі свої посилати благання:
625] "Замірам смілим моїм будь ласкавий, Юпітере, сам я
626] Дар урочистий в твій храм принесу й прижену перед вівтар
627] Твій я тельця: в нього роги золочені, сам увесь білий,
628] Голову високо так він несе, наче матері рівний,
629] Він уже коле рогами й ногами пісок розбиває".
630] Вислухав батько із неба ясного, із лівого боку
631] Громом озвався; і от — забряжчав уже лук смертоносний.
632] З свистом жахливим, зірвавшись, напнута стріла уп'ялася
633] В голову Ремула, й скроні йому вже залізо пробило.
634] "Гордими можеш словами з героїв тепер глузувати.
635] Відповідь це від полонених двічі фракійців рутулам".
636] Так промовив Асканій. А тевкри всі кликнули разом,—
637] Радість свою виявляють, відвагу до неба підносять.

638] В час той із горніх ефіру висот Аполлон кучерявий
639] Зверху все військо авзонське й троянські укріплення бачив,
640] Сидячи в хмарі, і так до Іула-звитяжця озвався:
641] "Щастен будь з подвигом першим,— до зір це дорога, юначе,
642] Божий потомку і предку богів. По праву всі війни,
643] Ті, що їх доля зішле Ассарака потомству, закінчить
644] Мир справедливий. Тебе не вмістить уже Троя". Це мовив,
645] Із понадхмарних злітає висот, і, розвіявши плинний
646] Подув, летить до Асканія, постать свою на старого
647] Бута змінивши. Той у Анхіса дарданського перше
648] Був зброєносцем і сторожем вірним, а потім в опіку
649] Дав йому батько Асканія. Йшов Аполлон, до старого
650] Зовсім подібний із голосу й барви обличчя; чуприна
651] Сива у нього та зброя побрязкує грізно на ньому;
652] Й Цими словами озвавсь до палкого душею Іула: [209]
653] "Сину Енея, того уже досить, що ти з свого лука
654] Вбив так безкарно Нумана; славу цю першу великий
655] Бог Аполлон уступив тобі й зброї твоїй богорівній
656] Не позавидував; далі ж, мій хлопче, в війну не мішайся".
657] Мовивши це, Аполлон урвав своє слово, і вигляд
658] Скинув людський, і далеко у хмарі легенькій розплився.

659] Бога впізнала дарданська дружина і зброю божисту,
660] Вчули усі, як бряжчав сагайдак на відході, тож згідно
661] З Фебовим словом ясним Асканія в бій не пускають,
662] Хоч запаливсь він до нього. Самі ж повертаються в січу
663] Й на небезпеку цілком очевидну життя наражають.

664] Оклик до бою на шанцях лунає вздовж цілого муру,
665] Луки тугі напинають, у пращ натягають реміння,
666] Стрілами встелюють землю, шоломи й щити від ударів
667] Дзвінко лунають, страшна боротьба розгорілась. Так злива
668] З заходу землю січе, коли Козерог дощовитий
669] Сходить на небі, чи град, що посиплеться в хвилі морськії
670] З хмар, коли грізний Юпітер із півдня жене бурунами
671] Бурю з дощами і хмари обтяжені рве на висотах.

672] Пандар та Бітій, сини Алканора із Іди,— Іера
673] В гаї Юпітера їх лісова породила,— обидва,
674] Мов ті ялини, мов гори в їх ріднім краю, відчинили
675] Браму, яку їх вождь наказав стерегти їм, і в мури
676] Ворога просять, бо надто в свої вони вірили сили.
677] В брамі ж самі вони справа і зліва, мов башти високі,
678] Стали, закуті в залізо, на головах гребені довгі
679] Ясністю сяють у них. Так обабіч річок многоводих
680] Над узбережжями Паду чи то над Атесісом милим,
681] Два височенні дуби свої чола до неба підносять
682] В кучерях буйного листя і гордо вершинами мають.
683] Щойно рутули до мурів тих вільний побачили доступ,
684] Зараз же вторглись: Кверцент і Аквікул, у зброї хорошій,
685] Тмар заповзятливий, Гемон, син Марса, і далі за ними
686] Цілі колони. Та тут же або всі назад повтікали,
687] Чи на порозі, у брамі самій, із життям розпрощались.
688] Ще тоді дужче в ворожих серцях розгорілось завзяття.
689] Вже позбігались на місці цьому і троянці юрбою,
690] Вже око в око до бою стають і йти далі дерзають.

691] Турну, вождеві, що весь аж шалів у бою й звідусюди
692] Ворога гнав, донесли, що нову той заварює січу
693] Й браму відкриту лишив. Він кидає бій розпочатий [210]
694] І запалившися гнівом великим, біжить у дарданську
695] Браму, до гордих братів. І, кинувши списом, найперше
696] Вбив Антіфата, що перший йому навинувсь (це фіванки
697] І Сарпедона вельможного син був неправого ложа).
698] Перелетів у повітрі прозорому спис італійський,
699] Легко пробив стравохід і дійшов аж під груди високі;
700] З чорної рани глибокої ринула спінена хвиля
701] І розігріла залізо, що встрягло в легені. Рукопаш
702] Потім убив він Меропа, за ним Ерімаса, й Афідна,
703] Й Бітія вбив, в кого очі горіли і серце палало.
704] Тільки не списом,— бо списові Бітій життя не віддав би,—
705] А фаларика важка, зі свистом запущена колом,
706] Влучила, мов блискавиця, його. Ні подвійна волова
707] Шкура, ні панцир надійний з луски золотої в два шари
708] Здержать її не могли; повалилося тіло велике;
709] Глухо земля застогнала, і щит забряжчав величезний.
710] В Баях евбейських стовп кам'яний так падає часом;
711] З брил його склали великих і в море поставили міцно.
712] Згодом той валиться стовп, осідає, в глибінь похилившись,
713] Море клекоче над ним, і чорний пісок підпливає.
714] Гуркотом зрушені цим, тремтять і Прохіта висока,
715] І Інаріми основа камінна, яка із громохкої
716] Волі Юпітера ложем твердим Тіфеєві стала.

717] Тут-то латинцям одваги і сили додав сильнозбройний
718] Марс і в серцях їх завзяття збудив, а на тевкрів Утечу
719] Й чорний він Острах навіяв. Сюди позбігалось їх густо
720] Ізвідусіль, бо тут склалася добра до битви можливість.
721] Бог войовничий вступив у серця їх.
722] Бо як побачив Пандар, що брат вже загинув і щастя
723] Може змінитися й справа інакше могла б обернутись,
724] Впершись з великою силою, браму своїми плечима
725] Крутить в завісах і цим багато своїх відтинає,
726] В лютім бою їх лишивши за мурами; воїв ворожих
727] Він замикає з собою й приймає їх напад; безумний,
728] Він не доглянув, що цар рутульський в середині війська
729] Вдерся сюди і сам серед мурів його замикає,
730] Наче могутнього тигра в беззахисну кинув отару.
731] Ьлиснуло світло нове їм відразу у вічі, і грізно
732] Ьрязнула зброя, і гребінь кривавий зацвів на шоломі,
733] Щит засвітив блискавками. Пізнали вороже обличчя
734] И постать його величезну Енеєві люди й злякались.
735] Минувся раптом могутній Пандар і, палаючи гнівом
736] "отим за брата полеглого, словом таким обізвався:
737] "Це тут не царські покої, що в віні дала їх Амата, [211]
738] І не приймає тут Турна у батьківські мури Ардея:
739] Табір ворожий ти бачиш, і змоги у тебе немає
740] Вийти відсіль". А Тури, усміхнувшись, спокійно промовив:
741] "Що ж, починай, якщо маєш відвагу, ставай до двобою,
742] Скажеш Пріамові, що із Ахіллом і тут ти зустрівся".
743] Так він сказав. А той, напруживши всю свою силу,
744] Кинув списом сукуватим з корою нездертою. Тільки
745] Вітер війнув йому,— злинула доня Сатурна Юнона
746] Й вістря звернула убік, і спис застрягає у брамі.
747] "Зброї тієї, яку моя сильна тримає правиця,
748] Ти не уникнеш, бо інший є зброї і рани вершитель".
749] Мовив він так і, раптом підвівшись, мечем замахнувся,
750] І розпанахав чоло поміж скронь посередині сталлю,
751] й страшно розсік йому щелепи юні, іще безбороді.
752] Гук пролунав, аж земля під важким тягарем затряслася.
753] Тілом зів'ялим і зброєю, злитою мозком, накрив він
754] Землю, вмираючи; рівні частини повисли обабіч:
755] Півголови із одного плеча і пів з другого звисло.
756] Порозбігались урозтіч охоплені страхом троянці;
757] І, якщо б зараз подбав переможець про те, щоб зірвати
758] Засув руками і друзів пустити крізь браму, то був би
759] День це останній війни для народу. Та крові жадоба
760] І божевільної люті шаленство вперед його гнали
761] На ворогів.
762] Зараз догнав він Фалера і Гіга і їм в підколінні
763] Жили підрізав; списи у них вирвав і кинув у плечі
764] Тим, що тікали: Юнона дає йому сили й відваги.
765] Гала іще він догнав і Фегея, щит наскрізь пробивши,
766] Галія і Ноемона, Алкандра й за ним Прітанея;
767] Ще-бо не знали вони, що сталось, і бились на мурах.
768] Далі й Лінкея, що йшов проти нього і друзів ще кликав,
769] Вбив, замахнувшись із правого боку мечем і на мури
770] Спершись, так зблизька раз тільки рубнув він, що разом з шоломе
771] І голова покотилась далеко. А потім Аміка
772] Вбив він, мисливця на звірів, що краще ніхто не зумів би
773] Стріли намазать рукою, отрутою зброїть залізо.
774] Й Клітія, сина Еола, й Кретея — муз друга убив він,
775] Того Кретея, що з музами в тісній жив дружбі; на серці
776] Завжди пісні в нього, й струни лиш строїв би він на кіфарі,
777] Завжди співав би про коні, про зброю, мужів і про битви.

778] Врешті, тевкрійські вожді, як почули, що їхніх там ріжуть,
779] Іоприбігали Мнестей і завзятий Серест, і от бачать,
780] Ло товариство тікає, а ворог всередині в мурах.
781] Гак тоді кличе Мнестей: "Гей, куди ви тікаєте, де ще [212]
782] Мурів шукаєте, де ще там шанці ви маєте, друзі?
783] Муж лиш один, громадяни, і замкнений в ваших же мурах,
784] Зміг заподіяти в місті таку різанину безкарно;
785] Стільки найкращих із-поміж юнацтва він вислав до Орка!
786] Ні батьківщини нещасної й древніх богів вам не жалко,
787] Ані Енея великого вам, боягузи, не сором?"
788] Цими словами вони запалилися, сили набрали
789] Й лавою стали міцною.