Енеїда - Вергілій

Я підкоряюсь цим божим ознакам,
22] Чий би то голос до зброї не кликав мене". Так сказавши
23] І приступивши до хвиль, він черпає воду з поверхні
24] Й довго благає богів, до небес посилає обіти.

25] От виступає все військо в похід на відкритому полі;
26] Вершників повно, вишивані шати, все золотом сяє.
27] В перших загонах Мессап на чолі, а в останніх керують
28] Юні Тірріди, і Турн посередині, вождь, усе бачить,
29] Зброя в руках, головою він всіх перевищує. Наче
30] Ганг, коли сім його струменів разом зіллються в спокійне
31] Течій глибоких русло, або Ніл, як із нив він стікає
32] І завертає масні свої води у плесо широке.
33] Раптом у полі побачили здалеку тевкри велику
34] Хмару, що чорною млою клубилась, аж пітьма настала.
35] Перший Каїк із переднього насипу голосно крикнув:
36] "Гей, громадяни, яка це у чорнім тумані навала
37] Суне на нас! Мерщій же за зброю беріться залізну,
38] Влазьте на мури, бо ворог вже близько, агей!" Із великим
39] Гамором тевкри до кожної кинулись брами і швидко
40] Мури усі зайняли. Так звелів їм Еней на відході,
41] Найрозумніший керманич: коли б приключилась без нього
42] Злая пригода якась, щоб не сміли до бою рушати
43] В поле, ряди шикувати, нехай бережуть лише табір,
44] Валом хай мур забезпечать. Хоч честь їх манила й завзяття [195]
45] Битись рукопаш, та згідно з наказом по баштах засіли,
46] Позачинявши всі брами, й на ворога збройно чекали.

47] Турн же помчався вперед, обганяючи лави неспішні,
48] Й вершників двадцять із ним прибули аж до самого міста.
49] Кінь-бо фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих,
50] На золотому шоломі багряний красується гребінь.
51] "Хлопці,— гукнув він,— хто перший зі мною на ворога гряне?
52] Ось вам!" — і списа свого, розмахнувшись, метнув у повітря:
53] Знак це — до бою! — і гордо влетів він на поле. Цей заклик
54] Всі підхопили і з окликом грізним за ним подалися.
55] Дивно їм те, що збентежились тевкри і в поле не вийшли,
56] Зброю об зброю не вдарять з мужами, а табір боронять.
57] Занепокоєний, їздить довкола конем і шукає
58] Турн, чи не знайдеться доступ до міста якийсь непомітний.
59] Так, як під повну вівчарню десь крадеться вовк серед бурі
60] Й серед дощу під кошарою виє у північ глибоку,—
61] Під матерями мекечуть ягнята, а він, кровожерний,
62] Гнівом лютує на них, недосяжних,— дратує шалений
63] Голод його, бо горлянка без крові давно пересохла,—
64] Так от у люті й рутул запалав, як побачив ті мури
65] Й табір, аж біль його кості твердії почав припікати.
66] Як доступитись — не знає і як йому схованих тевкрів
67] Вибити з-поза валів і в поле погнати відкрите.
68] Спершу на флот нападає, що з боку під табором крився,
69] Греблями був загороджений всюди й притоками річки.
70] Зве товариство своє розшаліле вогонь підкладати,
71] Й сам із жагою запалену сосну у руки хапає.
72] Миттю всі кинулись разом (їх наглить і Турна присутність),
73] Всі юнаки смолоскипами димними вмить запаслися.
74] Вогнища геть розхапали; тріщить головня смоляниста,
75] Іскрами й попелом сипле Вулкан аж до самого неба.

76] Музи, скажіть, хто з богів відвернув ту від тевкрів пожежу
77] Грізну, від їх кораблів хто великий вогонь той відкинув?
78] Давня то все давнина, та лунатиме слава ця вічно.
79] Ще як на їді фрігійській Еней готував собі судна
80] Й ладивсь на море глибоке пуститись, то, кажуть, богиня,
81] Берекінтійська мати, Юпітера цими словами
82] Стала просити: "Мій сину, подай же, чого я благаю,
83] Мати твоя дорога, бо ти нині володар Олімпу.
84] Бір був сосновий у мене, від довгих років мені любий,
85] Ліс на верхів'ях гори, де приносили жертви для мене;
86] Чорні там сосни росли і стовбурів повно кленових.
87] Радо я їх віддала юнакові дарданському, флоту [196]
88] Він-бо не мав. А тепер, неспокійну, мене огортає
89] Страх і тривога. Звільни ж ти мене від тривоги цієї,
90] Силу подай материнським благанням, щоб так учинилось:
91] Хай не здолають цих суден ні пройдений шлях, ані бурі,
92] Хай помагає їм те, що вони в наших горах зростали".
93] їй відповів на це син, обертаючий зорі у небі:
94] "Мати, куди закликаєш ти долю, чого для них просиш?
95] Як же то можуть ті судна, що смертна рука змайструвала,
96] Долю безсмертну здобуть? Чи напевно Енеєві вдасться
97] Шлях цей непевний проїхать? Чи бог який має небесний
98] Владу таку? Та нехай: коли сповнять вони те, що треба,
99] Й в гаванях стануть авзонських, з усіх я, що хвилі уникнуть
100] І завезуть дарданців вождя на поля лаврентійські,
101] Смертну подобу візьму і звелю на безкраїх просторах
102] Бути богинями моря, як Дото, Нереєва донька,
103] Чи Галатея, що піняве море грудьми розсікають".
104] Мовив і свідками хвилі закликав стігійського брата,
105] Й чорної берег безодні, й смолу, що у ній закипає,
106] І від кивка голови його навіть Олімп затрусився.

107] Саме прийшов той обіцяний день і настала година,
108] Паркам належна, як Турнові кривди лихі напутили
109] Матір від суден святих відвернути мерщій смолоскипи.
110] Перед очима усім засяяло світло незнане,
111] Хмара велика, здавалось, із сходу пливла у повітрі,
112] З нею йшли й хори ідайські. Страшний залунав тоді голос
113] З неба й пройняв до костей він троянські ряди і рутульські:
114] "Тевкри, не бийте тривогу і не бороніть моїх суден,
115] Зброї до рук не беріть; бо Турнові швидше вдалося б
116] Море спалити, ніж сосни священні. Ідіть же, ви вільні,
117] Моря богині, ідіть собі, так вам наказує мати".
118] Судна від берега раптом свої відривають припони,
119] Й наче дельфіни, носами нирнувши, самі поринають
120] В воду морську. Тоді — диво невидане! — скільки там суден,
121] Міддю покритих, стояло при березі, стільки дівочих
122] Постатей вийшло з води і виплило в море спокійне.

123] Всі остовпіли рутули, ба навіть Мессап ізлякався —
124] Коні сполохались в нього, і грізна ріка буйнохвила
125] Стримала біг свій, тож бог Тіберін повернувся від моря;
126] Лиш невгамовного Турна не зрадила мужня відвага,
127] Тих він запалює словом, а тих іще й лає притому:
128] "Диво це б'є по троянцях, Юпітер-бо в них порятунок
129] Вирвав із рук; ні рутулів меча, ні вогню їм чекати
130] Не доведеться,— і море для тевкрів уже непрохідне; [197]
131] В них і на втечу надії нема, їм півсвіту закрито —
132] В наших руках суходіл і ще тисячі збройного люду
133] Всіх італійських племен наготові. Мене не лякають
134] Навіть віщання богів, хоч і хваляться ними фрігійці.
135] Досить уже для Венери й для долі того, що троянці
136] На урожайних полях опинились авзонських. Є в мене
137] Свій заповіт, щоб залізом те плем я розбити злочинне,
138] І_Цо відібрало дружину. Ця кривда не тільки Атрідів
139] Стріла, й не тільки мікенцям хапатися можна за зброю.
140] Досить один раз загинути! Досить було нагрішити
141] Тим уже спершу, щоб не зненавидіти тяжко жіночий
142] Рід весь. Вони, мабуть, мають надію на вал цей між нами
143] Й рів, що задержить, та це лиш маленька затримка для смерті.
144] Мабуть, таки вони бачили добре, як мури троянські,
145] Що збудували їх руки Нептуна, в вогні розлетілись?
146] Хто, проте, з нас, мої вибрані друзі, готовий рубати
147] Сталлю цей вал і зі мною в цей табір лякливий вступити?
148] Зброї Вулкана мені тут не треба на тевкрів, ні тисяч
149] Суден. Нехай всі етруски стають, як союзники, зараз,
150] Не доведеться лякатись їм ночі, щоб ми по-злодійськи
151] Викрали з храму Палладій святий, перебивши сторожу
152] Замку високого. Ми не сховаємось, хай не бояться,
153] В кінського черева темінь, а явно, при денному світлі
154] Мури запалим вогнем. Я їм дам зрозуміти, що справа
155] Тут не з данайцями й не з пеласгійським юнацтвом, що десять
156] Років їх стримував Гектор. Коли уже краща частина
157] Дня проминула, веселощам час, що лишився, віддавши,
158] М'язи, герої, сталіть і готуйтесь до битви назавтра".
159] Дано тим часом Мессапу наказ — загони сторожі
160] Ставити в брамах і мури довкола вогнем оточити.
161] Двічі по сім вибирають із воїв рутульских, що мури
162] Військом обложать; по сто юнаків виступає за кожним,
163] Гриви багряні на їхніх шоломах і золотом сяють.
164] Всі розмістились, чергують позмінно; лягли на моріжку
165] І попивають вино, мідяні випорожнюють жбани.
166] Вогнища світять яскраво і, щоб не заснули, вся варта
167] Ігри заводить.

168] Бачать усе це троянці з валів і тримаються збройно
169] На висоті, не без страху за брамами стежать; містками
170] Греблі передні сполучують, стріливо зносять; керує
171] Ними Мнестей і завзятий Серест; на годину непевну
172] Батько Еней наказав, щоб на себе вони над юнацтвом
173] Провід взяли, лад давали всьому. І по мурах навколо [198]
174] Стало все військо, як кожному жереб його небезпечну
175] Визначив ланку і кожен обов'язку свого пильнує.

176] Сторожем брами був Ніс, син Гіртака, поміж вояками
177] Найсміливіший. Його як товариша зброї послала
178] їда мислива Енеєві; спритний він був із списами
179] Й легкими стрілами. Поруч із ним у рядах. Евріал був,
180] Друг його; певне, за нього в Енеєвім війську троянськім
181] Кращого годі й шукать — молодик, щойно вус засівався!
182] Щира була в них любов і однаковий запал до бою;
183] Разом вони і при брамі одній на сторожі стояли.
184] Ніс йому каже: "Чи бог мені в серце жагу цю зсилає,
185] Мій Евріале, чи богом стає нам жагуче бажання?
186] Рветься віддавна мій розум до бою, або щоб велике
187] Щось довершити; не можу спокійним без діла я бути.
188] Бачиш рутулів, яка в них упевненість в ділі початім.
189] Зрідка лиш тліють вогні, всі поснули, усіх подолали
190] Сон і вино. Тільки тиша навколо. Мене ти послухай,
191] Що я замислив, які в мене наміри виникли в серці.
192] Всі — і народ, і батьки — вимагають покликать Енея,
193] Слати до нього мужів, донести йому звістку надійну.
194] Як обіцяють тобі нагород, коли все це здійснити
195] (Сам вдовольнюся хвалою за подвиг), то там під горбочком
196] Можна дорогу знайти до твердині і стін Паллантея".
197] Слави бажання палке потрясло Евріалом так дуже —
198] Аж обімлів, і мовить він так до гарячого друга:
199] "Нісе, невже ти в супутці не візьмеш мене в цій великій
200] Справі? Як можу пустить я самого тебе в небезпеку?
201] Ох, та не так мене батько Офелт, у боях посивілий,
202] Виховав ще за аргійських страхіть і троянського горя,
203] Зовсім не так я й з тобою повівсь, коли разом з Енеєм
204] Великодушним у цю небезпечну подався мандрівку.
205] Є тут, є серце, що світ зневажає і навіть готове
206] Власним життям заплатити за славу, якої ти прагнеш".
207] Ніс же на те: "Не боявсь я у цьому за тебе ніколи,—
208] Годі про це.