Енеїда - Вергілій

[171]

КНИГА ВОСЬМА
1] Щойно на замку Лаврента Турн вивісив прапор воєнний,
2] Глухо роги засурмили і рушили борзії коні,
3] Щойно він зброєю брязнув, і серце усім стрепенулось;
4] У хвилюванні весь Лацій поспішно складає присягу
5] Дружби воєнної, в шалі нестримному молодь лютує.
6] Перші начальники тут і вожді — Мессап із Уфентом,
7] З ними й Мезенцій, огудник богів, звідусіль на підмогу
8] Військо приводять, селян забирають з ланів їх розлогих.
9] Зразу ж і Венула шлють в Діомеда великого місто,
10] Щоб допомоги просив і сказав, що вже вторгнулись тевкри
11] В Лацій, що вже кораблями приїхав Еней і, пенатів
12] Внісши подоланих, мовить, що доля йому присудила
13] Бути царем, що багато племен із дарданським героєм
14] Вже сполучилось і в Лації всюди ім'я його знають.
15] Що за мету він поставив собі і чого він бажав би,
16] В разі йому пощастить, Діомедові все це видніше,
17] Аніж то видно і Турну-царю, і цареві Латину.

18] Так було в Лації. Лаомедонтський герой все це бачить,
19] Серце журбою великою б'ється у грудях, і бистро
20] Думка його то в один бік літає, то в другий, у різні
21] Сторони рветься, усе розважає. Так мовби тремтливе
22] Сонячне світло в воді відбивається в мідному чані,
23] Чи світлосяйного місяця в повні проміння яскраве
24] Скрізь проникає далеко, у кожен куточок, під и?бо
25] Блисне і високо вдарить по рублених сволоках стелі.

26] Ніч залягла, і тварини утомлені сон нездоланний
27] Скрізь, по всіх землях, окутав, всі роди звірині й пташині,—
28] Батько ж Еней, тяжкою війною зажурений дуже,
29] Під небокраєм холодним схилився на березі річки,
30] Тілові дав запізнілий спочинок. Тут бог того місця,
31] Сам Тіберін із чудової річки йому об'явився,
32] Вийшовши дідом старим з-між густого галуззя тополі.
33] Шати тонкого на нім полотна зеленої барви,
34] Падає тінь на волосся з вінця тростяного, і так він
35] Мовить до нього, такими словами журбу розганяє:

36] "Божого роду нащадку, що місто троянське привозиш,
37] Та від руки ворогів нам Пергам зберігаєш навіки,—
38] Землі Лавренту і ниви Латина тебе виглядали.
39] Тут твоя певна оселя, тут певні пенати; не гайся
40] І не лякайся страхіття війни, бо весь гнів і досада
41] Вже проминули в богів.
42] Але щоб ти не подумав, що все це лиш марева сонні,— [175]
43] Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
44] Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
45] Біла сама, й поросята у неї при вимені білі.

46] Тут буде місце для города, всі тут труди закінчаться,
47] Бо як віднині в черзі своїй тридцять обернеться років,
48] Місто Асканій залежить тут, назви преславної Альба.
49] Я непомильно пророчу. Тепер уважай, я скажу ще,
50] Як переможцем ти вийдеш з біди, що загрожує нині.
51] Тут аркадійці, що рід свій усі від Палланта виводять,
52] На берегах цих осіли; вони за царем, за Евандром,
53] За прапорами його ідучи сюди, місто на горах
54] Тут заснували й від предка його Паллантей називають.
55] З плем'ям латинським вони безупинно воюють; візьми їх
56] До товариства в свій табір, союзом із ними з'єднайся.
57] Я тебе прямо до них заведу берегами й рікою,
58] Щоб, пливучи проти течії, міг ти на веслах піднятись.
59] Сину богині, вставай же, як перші зірки лише зайдуть,
60] І^по обряду Юноні молись із благанням, погрози
61] Й гнів її втишуй. А як переможеш, даси мені шану.
62] Той я, як бачиш, що рве береги свої в повідь і крає
63] Поле врожайне; я синій той Тібр, я ріка та славетна,
64] Що її небо найбільш між всіма полюбило. Тут стане
65] Дім мій великий, що градам могутнім столицею буде".

66] Тільки бог річки промовив і в озері скрився глибокім,
67] Самого дна Досягнувши,— Еней пробудився, і темна
68] Ніч проминула. Він встав і на небо поглянув, на раннє
69] Сонце, і в пригорщі з річки води, по закону, набравши,
70] Так промовляє до неба: "Німфи, о німфи лаврентські,
71] Що всім потокам початок даєте, й ти, батьку наш Тібре,
72] Разом з твоєю святою водою, прийміть ви Енея
73] В вашу опіку й, нарешті, від всіх небезпек урятуйте.
74] Де тільки води твої (а ти глянув на нашу недолю)
75] Мають джерела, у будь-яких землях, найкращим для мене
76] Ти випливаєш, від мене навік тобі, боже рогатий,
77] Будуть хвала і дарунки, царю усіх рік гесперійських,
78] Ти лиш прийди й утверди вселаскаво обітницю дану".
79] Гак промовляє, із флоту два судна дворядні відводить,
80] І до плавби їх лаштує, і зброєю всіх наділяє.

81] і ут же очам показалось видовище дивне й раптове:
82] Льоху побачили білу і білі при ній поросята,
83] о-поза дерев, як лежала вона на траві прибережній.
84] —зараз побожний Еней тобі її, славна Юноно, [176]
85] В жертву приніс і поклав на вівтар з поросятами разом.
86] Тібр цілу ніч тоді стримував хвиль повноводдя бурхливе
87] І, повернувшись назад, у тихії води, змінився
88] Так, що з'явилося плесо гладеньке на річці, неначе
89] Десь на ставку чи на тихому озері, що й непотрібна
90] Весел робота. Тож швидко в дорогу пустились, лиш плюскіт
91] Чувся веселий. Смолисті бруси ялинові по водах
92] Мчать, що аж хвилі й бори здивувались, до того незвичні,
93] Що над рікою щити бойові сяють здалека блиском
94] І надпливають мальовані судна. Вони ж день і ніч всю
95] Дружно гребуть і закрути довгі минають, укриті
96] Віттям дерев, і зелень їх крають у тихому плесі.
97] Сонце вогненне стояло уже посередині неба,
98] Як вони здалека мури побачили, й замок, і зрідка
99] Крівлі домів, що нині могутність їх римська зрівняла
100] З небом, тоді ж Евандр царював ще в убогій державі.
101] Судна туди завертають і просто до міста прямують.

102] Цар аркадійський в той день на пошану могутнього сина
103] Амфітріона влаштовував свято і в лісі під містом
104] Жертву приносив богам. Паллант, його син, був з ним разом
105] І з-між юнацтва найперші, й убогий сенат; і жертовний
106] Ладан курився, й при вівтарі тепла ще кров парувала.
107] А як побачили судна високі й мужів, що у темний
108] Гай надпливали, в мовчанні налігши на весла, то зразу,
109] Вигляду цього злякавшись, зірвалися всі и залишили
110] Жертву й столи. Та відважний Паллант не дозволив їм жертву
111] Переривати, спис в руки хапає, біжить сам навпроти,
112] Й здалека з пагорба кличе: "Яка то потреба, юнацтво,
113] Змушує вас у незнану пускатися путь, і куди ви
114] їдете? Рід ваш який? Де ваш дім? Чи ви мир несете нам,
115] Чи ворожнечу?" А батько Еней тоді так відгукнувся
116] Зверху з корми, мироносну оливну тримаючи гілку:
117] "Бачиш ти Трої синів і зброю ворожу латинцям,
118] Що гордовито, ізгоїв блуденних, в бою нас прогнали.
119] Ми до Евандра прийшли,— скажіть же йому, що дарданські
120] Вибрані хочуть вожді про воєнну просить допомогу".
121] Вражений іменем батьковим, дуже Паллант здивувався.
122] "Вийди,— озвавсь він до нього,— і хто б то не був ти, із батьком
123] Сам починай розмовляти, будь гостем у наших пенатів".
124] Потім рукою піддержав його і, обнявши, правицю
125] Щиро потиснув. У ліс вони входять і річку лишають.

126] Дружньо такими словами Еней до царя тоді мовить:
127] "Найблагородніший з греків, якого мені присудила [177]
128] Доля благати і віття в стрічках простягати до нього,-—
129] Не побоявсь я цього, хоч данайців ти вождь і аркадець,
130] Хоч з обома синами Атрея ти зв'язаний родом.
131] Доблесть моя, і богів віщування священні веліли,
132] Й наша спорідненість, і голосна твоя слава по світу,
133] Й доля судила, щоб я добровільно з тобою з'єднався.
134] Дардан, розказують греки, ілійського города батько
135] Й перший основник, син доньки Атланта Електри, до тевкрів
136] Примандрував, а Електру Атлант породив переможний,
137] Що небозвід весь на плечах тримає. Вам батько Меркурій,
138] Що на холодних зачавши його верховинах Кіллени,
139] Майя на світ цей ясний привела сніжно-біла; а Майю
140] Велетень той же Атлант, якщо вірить переказам давнім,
141] Той же Атлант породив, що зоряне небо тримає.
142] Так в нас у кожного рід із тієї ж виводиться крові.
143] От я на це й сподівався і, замість послів сюди слати
144] І^хитрувати спочатку, себе я, себе підставляю
145] Й голову сам до порогів твоїх із благанням приношу.
146] Це ж бо те плем'я давнійське, що так же й на тебе війною
147] Йде безпощадно; якщо вони виженуть нас, то не буде
148] Сумніву, що під ярмо й всю Гесперію зможуть скорити
149] Й завоювати її від краю морського до краю.
150] Дай же й прийми запоруку взаємну; бо є в нас до бою
151] Сили готові, є мужність, досвідчене в війнах юнацтво".

152] Так тоді мовив Еней, а він на уста його, й очі,
153] І^на все тіло промовця уважно і довго дивився
154] Й так відповів: "Як я радий тебе, наймужніший із тевкрів,
155] Тут і прийнять, і пізнати. Виразно пригадую голос
156] Батька твого, Анхіса великого, вигляд і мову!
157] Я не забув, як прямуючи до Саламіна, нащадок
158] Лаомедонта Пріам одвідав сестри Гесіони
159] Царство та ще й завітав у холодну країну аркадську.
160] Юність найпершими квітами лиця мені засівала,
161] Я дивувався з тевкрійських вождів, дивувався і з сина
162] Лаомедонта. Найвищий же був із усіх тих героїв
163] Саме Анхіс. Молоде моє серце аж рвалось до нього
164] Заговорить і правицею щиро потиснуть правицю.
165] І, захопившись, повів я його аж до мурів фенейських.
166] Він же, відходячи, в дар залишив сагайдак мені дивний
167] З стрілами в ньому лікійськими, й золотом ткану хламиду,
168] І золоті дві узди, що Паллант зберігає їх, син мій.
169] Отже, правицю мою подаю вам, якої хотіли,
170] й з вами союзом лучуся. А завтра, лиш ранішнє світло
171] Зійде на небо, в добрі відпущу вас, дам військо й підмогу. [178]
172] Свято ж тим часом щорічне оце, якщо в дружбі прийшли ви,—
173] З нами святкуйте врочисто — адже відкладать не годиться —
174] І відтепер до учт товариських уже привикайте".

175] Так промовляє й наказує знову бенкет готувати,
176] На мураві розставляє відсунені кухлі й садовить
177] Сам він гостей; а Енея окремо шанує і садить
178] В крісло кленове, шкурою лева гривастого вкрите.
179] А юнаки, що для цього призначено їх, із жерцями
180] Навперебій накладають посмажене м'ясо волове,
181] Сиплють в ковші подарунки Церери і Вакхом частують.
182] Тут і Еней, і троянське юнацтво смаженю ту їли,
183] З довгої спини вола, і жирну утробу жертовну.

184] А вдовольнили свій голод і прагнення їжі минуло,
185] Мовив тоді цар Евандр: "Цей празник, бенкет по обряду,
186] Й цей ось вівтар для могутнього бога ми тут встановили
187] Не з забобону пустого, богів не шануючи давніх,—
188] Але тому, ти мій гостю троянський, що з скрути страшної
189] Ми врятувались, то й честь відновляємо здавна належну.
190] Передусім на цю скелю поглянь, що у зломах звисає,
191] Як там розкидано купи каміння, яка он самотня
192] Хижа гірська, як на порох розсипались скелі величні.
193] Тут-то простора печера була, що далеко тягнулась;
194] Жив у печері тій Как, ця страшна півлюдина потворна.
195] Не заглядав туди сонячний промінь, земля була тепла
196] Свіжою кров'ю і завжди висіли на грізних одвірках
197] Людські обличчя страшні, поблідлі в жахливому тлінні.
198] Батьком тієї потвори Вулкан був; вогнем його чорним
199] Зяяв він з пащі своєї й тягар свого тіла ледь двигав.
200] Зрештою, сповнились наші бажання, настала хвилина,
201] Що принесла нам із божим приходом рятунок.