Енеїда - Вергілій

Стільки того вже потопу
229] Ми у безмежному морі проїхали! Просим малого
230] Рідним пенатам притулку і тихого берега моря,
231] Просим води і повітря, що всім це дається. Державі
232] Не принесем ми ганьби, й не мала буде вам з того слава,
233] Не пропаде за добро вам подяка; в авзонців не буде
234] Жалю від того, що Трою до лона свого пригорнули.
235] Клятву на долю Енея даю й на правицю могутню,
236] Чи хто у вірності знає її, чи у збройнім змаганні;
237] Нас вже просило багато племен і народів з'єднатись
238] З ними. Тож нас, що приходимо з віттями миру й з благанням,
239] Не легковаж, бо воля богів нам казала шукати
240] Вашого краю і вас, адже звідси Дардан наш походить.
241] Він-бо нас кличе сюди, й Аполлон премогутнім наказом
242] Нас завертає до Тібру тірренського й течій священних
243] Річки Нуміка. Еней, окрім цього, дає в подарунок
244] Давнього рештки багатства, з пожежі врятовані в Трої.
245] Злотом цим батько Анхіс жертовні творив узливання;
246] Це ось був одяг Пріама тоді, як збирав він народ свій
247] І по закону судив; і жезл, і свята ця тіара,
248] й шати — це праця жінок іліонських".

249] Вражений Іліонея словами, Латин задивився
250] В землю і, голову низько схиливши, сидів непорушний,
251] Тільки очима поводив. Не так гаптування багряні
252] Серце ворушать чи берло Пріама, як думкою важить
253] Він на одруження доньки й весілля, бо душу тривожить
254] Фавна старого віщання: чи це саме зять той, якого
255] Доля судила, з чужої країни? його вона кличе,
256] Щоб царювати тут спільно, від нього в майбутньому піде
257] Славне хоробрістю в війнах потомство, яке завоює
258] Силою світ весь. Нарешті, він радісно мовив: "Богове
259] Хай пособляють цим нашим починам та провістям їхнім.
260] Дасться, троянче, тобі, чого хочеш, дари я приймаю.
261] Ані в Латиновім царстві врожаю багатого поля [158]
262] Вам не забракне, ні статків троянських. А щодо Енея,
263] То як до нас його тягне так дуже, як хоче дружити
264] І називатись союзником нашим, то сам нехай прийде,
265] Перед лицем свого друга тут стати нехай не боїться.
266] Буде це в мене порукою дружби — стиснути правицю
267] Царську; а ви, з свого боку, мої передайте умови:
268] Є в мене донька, що вийти їй заміж у нашім народі
269] Не дозволяють оракули віщі та чуда небесні,
270] Бачені часто, але провіщають, що з краю чужого
271] Зять завітає,— таке от судилося краю латинців,—
272] Кровним спорідненням наше ім'я до зірок піднесе він.
273] Доля на зятя мого його кличе, мені так здається,
274] І, якщо правду нам розум говорить, цього я бажаю".

275] Каже так батько і коні найкращі з усіх вибирає
276] (Разом три сотні блискучих стояло при яслах високих).
277] Зараз велів привести бистроногих і тевкрам роздати,
278] Вкритих попонами, шитими пурпуром; з грудей звисали
279] Тороки з золота; в зслото вбрані, зубами червоне
280] Золото гризли. А повіз, в два коні запряжений, дав він
281] В дар для Енея, що сам не з'явився; небесного роду
282] Коні були ті, із ніздрів їх полум'я било, від тих ще
283] Пражеребців, що їх помісь лукава Кіркея плекала,
284] Нишком підвівши кобилу, як батько не бачив. З дарами
285] Цими і з добрим завітом Латина вернулись енейці
286] Гордо на конях баских і мир привезли із собою.

287] Саме із Аргоса, з міста Інаха, верталась сувора
288] Жінка Юпітера й, легким повітрям тоді проїздивши,
289] Бачить Енея веселого, з ним же і флот весь дарданський
290] З-понад Пахіну сікульського; там і доми вже будують,
291] На суходолі уже осідають, покинувши судна.
292] Вражена болем колючим, спинилась вона, головою
293] Журно хитаючи, й мова така потекла з її серця:
294] "Гей, це ненависне кодло, ця доля фрігійська, що нашій
295] Долі стає на путі! Не могли на рівнині Сігейській
296] І рупом лягти? Чи оточених їх не могли полонити?
297] І роя й в пожарі мужів не спалила? Крізь січу й вогненне
298] Море знайшли вони шлях. І чи маю я вірить, що, врешті,
299] Втомлена воля моя вже зломилась, насичена злістю?
300] л вже спочила? О ні, навпаки, втікачів я гонила
301] —З рідного краю по хвилях ворожих, чинила у морі
302] ^пір вигнанцям. Всі сили і неба, і моря на тевкрах
303] оже знемоглися. Чим Сірти, і Сцілла, й глибини Харібди
304] Допомогли? Вже в бажанім ховаються Тібровім лоні,
305] Море і я не страшні їм? Спромігся ж бо Марс таки знизить [159]
306] Плем'я могутнє лапітів; сам батько богів на поталу
307] Гніву Діани старий Калідон передав; а який же
308] Злочин зробили лапіти або Калідон? Я ж, могутня
309] Жінка Юпітера, не обминула нічого, нещасна
310] Зважилась я на все те, що могла, та Еней — переможець.
311] Якщо не досить у мене є сил, то де б не знайшла їх —
312] Не завагаюсь. Якщо прихилити не можу небесних,
313] То Ахеронт попрошу. Хай його від Латинського царства
314] Втримать не можна, й судилась Енею Лавінія жінка,—
315] Можна ж задержати й хоч відтягнуть ці важливі події.
316] Зовсім-бо знищити можна в обох цих царів їх народи.
317] Зять тоді з тестем нехай вже цією ціною зійдуться.
318] Приданим буде, дівчино, твоїм кров троянська й рутульська;
319] Свахою буде Беллона. Бо то ж не лише Кіссеїда,
320] Факелом бувши вагітна, шлюбну пожежу вродила.
321] Ні, і Венерин такий самий плід; ще Паріс буде другий,
322] Знов смолоскипи весільні жалобою будуть Пергаму".

323] Так вона мовила й зараз, жахлива, на землю злетіла:
324] Кличе з підземної пітьми, з домівки еріній Аллекто,
325] Смутку причину, у серці якої лиш війни прокляті,
326] Підступи, й гнів, і дії злочинні. Сам батько Плутон вже
327] Доньку зненавидів; навіть ненавидять з Тартару сестри
328] Погань таку. Вона в постатей стільки змінитись уміє;
329] Вигляд жахливий такий, і стількох вона, чорна, пускає
330] Зміїв. Такими словами її підбиває Юнона:
331] "Діво, темряви донько, вділи-бо уваги своєї,
332] Ласку мені лиіщєдину вчини, щоб і честь моя, й слава
333] Встояли, не надщербившись, енейці б Латину подружжям
334] Не докучали, й на землях Італії щоб не селились.
335] Рідних братів, що у згоді жили, ти до бою доводиш,
336] Можеш ненавистю спокій сім'ї зруйнувати; ти в силі
337] Бич до оселі внести і свічки похоронні; ти безліч
338] Маєш імен, безліч способів шкоди. Схвилюй свої груди,
339] Помислів повні, їх згоду скасуй і війни дай причину;
340] Хай їх юнацтво бажає, хай прагне, хай рветься до зброї".

341] Зразу ж Аллекто, тяжкою заражена трутою, шлях свій
342] Прямо у Лацій верстає, і тут до високого входить
343] Царського замку, й сідає на тихім порозі Амати.
344] Цій через тевкрів немилий прихід і Турна весілля
345] Серце жіноче гнівом кипіло й журбою згорало.
346] Синю гадюку їй мече богиня, з коси відірвавши,
347] Глибоко в пазуху їй під самісіньким серцем ховає, [160]
348] Щоб, роз'яріла від шалу й потвори, весь дім зруйнувала.
349] Легка гадюка повзе поміж шатами й груддю і всюди,
350] Де доторкається, підступом злобу гадючину вводить
351] їй, шаленіючій, в серце. В велику змію золотую
352] Раптом змінилось намисто на шиї, то знов показалось
353] Довгою стрічкою, що заплела її коси, то знову
354] Лізе по тілі. Та поки ще погань, що трутою злою
355] В змисли влилася, лише їй вогонь уводить у кості,
356] Цілого серця ще полум'я пристрасті не огорнуло,
357] Ніжно й сердечно вона, як бува матері промовляють,
358] Плаче над долею доні й фрігійським весіллям: "Гей, батьку,
359] Тевкрам вигнанцям Лавінію ми даємо,— чи не жаль нам
360] Доні й себе, ані матері, що Аквілон як повіє,
361] Дівчину взявши з собою, кине зрадливий злодюга
362] Й морем поїде. Фрігійський пастух так прибув в Лакедемон
363] Й Ледину доньку Єлену забрав із собою до Трої.
364] Де ж твоє слово святе? І де за своїх піклування?
365] Де ж обіцянки, що Турнові, родичу, стільки їх дав ти?
366] Якщо бажаєш ти зятя латинам із роду чужого
367] Й це вже незмінне, як батьківський Фавнів наказ тебе в'яже,—
368] Всю я чужою вважаю ту землю, що владі ще нашій
369] Не підлягає,— це саме і вічні говорять богове.
370] В Турна також, якщо роду його пошукати початків,
371] Предки — Інах і Акріс, Мікени — його батьківщина".

372] Бачить вона, що його їй несила такими словами
373] Переконати й Латин їй противиться,— й лютий гадючий
374] Шал в її серце вливається й наскрізь проймає,— нещасна
375] Кинулась бігти, жахливими марами гнана, й нестримно,
376] В шалі страшному по місту просторому дико літала.
377] Так це, як часом закрутять шнурком і довкола літає
378] Дзиґа, що діти в гарячій забаві пускають, зібравшись
379] В коло в просторім подвір'ї, і крутиться бичиком гнана
380] Забавка та, а навкруг простодушна дитяча громадка
381] З подивом дивиться, як-то стрибає та букова цурка.
382] Сильні удари снаги додають їй. Отак, як та дзига,
383] Скрізь по містах уганяє вона між безстрашним народом.
384] Навіть у ліс вилітає, так ніби в нестямі вакханській,
385] Більшу затіявши капость і шал роз'ятривши ще більший,—
386] Доню ховає у горах лісистих, щоб тевкрам не дати,
387] Вирвать невістку у них і обряди весільні затримать.
388] "Евое, Вакху,— гукає,— один лиш ти дівчини гідний!
389] Хай на твою лише честь вона візьме твій жезл ніжнолистий,
390] В хорі вславляє тебе і коси для тебе плекає". [161]
391] Скрізь ця полинула вістка; й жінок, що їм фурії в грудях
392] Жар розпалили, єдиний порив підганяє шалений
393] В лісі шукати осель. Доми покидають, на вітер
394] Коси пустивши й оголені шиї підставивши; інші
395] Сповнюють трепетним зойком повітря. Одягнені в шкіри,
396] Посох свій кожна несе, виноградним умаяний віттям.
397] А поміж ними у шалі вона, смолоскип запаливши,
398] Пісні весільної Турнові й доні виводить, і зором
399] Водить кривавим, і дико вигукує раптом: "Вчувайте,
400] Всі матері латинянки! Як має сердешна Амата
401] В ваших поштивих серцях якусь іще ласку, коли ще
402] В вас озоветься сумління за матірне стоптане право,
403] То розпустіть свої коси, і оргії разом святкуймо".
404] Так-то в лісах недоступних, в цих сховищах звірів, царицю
405] Гонить Аллекто й підстьобує всюди в нестямі вакханській.

406] Бачивши, що роз'ятрила вона для початку вже досить
407] Шал і весь задум в Латина, весь дім докорінно змінила,
408] Зразу ж похмура богиня відціль полетіла на чорних
409] Крилах до мурів рутула відважного.