Енеїда - Вергілій

[141]
559] З страхом Еней зупинився і слухає шум той і скрегіт.
560] "Що за злочинці там, діво святая, скажи, які кари
561] Там завдають їм? Чому такі зойки сюди долітають?"
562] В відповідь мовить пророчиця: "Тевкрів вождю велеславний!
563] Стати не може з безвинних ніхто на тім клятім порозі.
564] Та як Аверну гаї Геката мені доручала,
565] То й розказала про кари божисті, провівши усюди.
566] Кноському тут Радамантові влада належить жорстока,
567] Чує він винних лукавство, й катує, і силує визнать,
568] Хто согрішив на цім світі у марній надії, що скриє
569] Все і покуту за гріх відкладав аж до пізньої смерті.
570] От з батогом у руках підступає до них Тізіфона,
571] Месниця, й б є, а в лівиці жахливі тримає гадюки,
572] Й в очі стромляє, й скликає громади посестер жорстоких.
573] Щойно зловісні тоді заскрегочуть завіси й прокляті
574] Брами відчиняться,— бачиш, яка там у сінях сторожа,
575] Що за потвора дверей стереже. Усередині є там
576] Гідра велика, і тим ще страшніша, що чорних у неї
577] Аж п'ятдесят є пащек. А далі сам Тартар два рази
578] Вглиб простягається й стільки ж у пітьму сягає, наскільки
579] Видно у небі високий Олімп, у ефір оповитий.

580] Тут покоління землі стародавнє, плем я титанів,
581] Скинене громом, воно аж на самому дні пробуває.
582] Бачила там величезні тіла я близнят Алоедів,
583] Що забажали руками підважити небо велике
584] Й навіть Юпітера дерзко наважились з царства прогнати.
585] Бачила я й Сальмонея, що, відданий мукам жорстоким,
586] Взявсь удавать він Юпітера блискавки з громом Олімпу,
587] Й гнавсь четвернею по грецькій країні, й махав смолоскипом;
588] їхав з тріумфом в столицю Еліди, і божої честі
589] Він зажадав, божевільний. А пломінь небесний і хмари,
590] Що їх нічим не підміниш, він міддю хотів удавати
591] Й тупотом кінських копит. Але батько, могутній володар,
592] Громом ударив із хмари густої. Та не головня це
593] І не палаюча тріска соснова! І вниз головою
594] Кинув він ним в круговерті великій. А щоб ти не думав,
595] Ніби я Тітія там, землі всеродючої сина,
596] Пе зустрічала, то знай — він дев ять ланів там займає,
597] А невмирущу печінку у нього закровленим дзьобом
598] Рве величезний коршак, жере м'ясо, яке відростає
599] Знов для нових катувань. Під грудьми він у нього гніздиться
600] І відростаючим жилам повік не дає супокою.
601] Слід і лапітів згадать — Іксіона або Пірітоя,—
602] Чорна над ними скала, що ось-ось упаде, й ще, здається, [142]
603] Мить — і зірветься. А тут миготять золотії підніжки
604] Попід величними ложами й царські розкішні бенкети
605] Перед самими очима. Та з фурій найбільша тут сіла
606] Поруч і не дозволяє руками стола доторкнутись,
607] Скаче, і факелом тиче у вічі, й кричить на все горло.

608] Тут були ті, які, живши, братів ненавиділи, били
609] Рідних батьків а чи нищили свого клієнта обманом.
610] Ті, що знайшовши скарби, їх для себе тримали, а рідним
611] Не відступали нічого (таких тут громада найбільша);
612] І в перелюбстві убиті, й хто в військо пішов нечестиве,
613] Й хто не боявсь владарів своїх зрадить. Ті кари своєї
614] Ждуть під замком. І не дуже допитуй, якої чекають
615] Кари і долі якої зазнали. Одні величезні
616] Скелі там котять, а інші розтягнені висять на шпицях
617] Кола. Сидить і сидітиме вічно Тесей бідолашний,
618] І найнещасніший Флегій серед непроглядної пітьми
619] Всіх умовляє навколо і голосно всіх закликає:
620] "Вчіться на прикладах правди й не важтесь богам не вклонятись".
621] Той батьківщину запродав свою, їй поставив тирана,
622] Куплений грішми, він ті встановляв, а ті зносив закони;
623] Інший — ложе дочки осквернив забороненим шлюбом.
624] Всі на жахливі зважались гріхи й успівали у звазі.
625] Навіть якби цілих сто язиків і сто уст було в мене,
626] Й голос залізний, то все ж не могла б я й тоді полічити,
627] Злочинів різноманітних і кар усі види назвати".

628] Тільки лиш Фебова жриця предвічна слова ці сказала,
629] Квапить в дорогу: "Ану ж бо кінчаймо початеє діло;
630] Ну ж поспішімо, я бачу вже мури, у кузнях циклопів
631] Ковані, й в арці, що прямо навпроти, уміщену браму,
632] Ту, що велять біля неї нам приписи скласти дарунки".
633] Мовила так, і поряд пішли вони шляхом тінистим,
634] І до середини шляху дійшли, і до брами підходять.
635] Входить у неї Еней і скроплює тіло водою
636] Свіжою й гілку свою на одвірку, навпроти, чіпляє.

637] Щойно це все довершивши і склавши дарунок богині,
638] Входять у радості край, на зелені, розкішні поляни
639] Благословенних гаїв, де оселі щасливих. Ясніше
640] Світло тут сяйвом багряним поля обливає, своє тут
641] Сонце і зорі свої. Тут одні на траві на зеленій
642] Сили вправляють свої і стають до змагань на пісочку
643] Жовтому й борються там, а інші на площі виводять
644] Танці й співають пісень, і жрець поміж ними фракійський [143]
645] В довгій киреї на струнах дзвінкучих музичного такту
646] Сім різних тонів виводить; то пальцями в них ударяє,
647] То знов із кості слонової плектром. Тут рід старовинний
648] Тевкра, нащадки його прехороші та дужі герої,
649] Ті, що за кращих часів на світ народились,— був Іл тут,
650] Був Ассарак, і Дардан був, славетної Трої засновник.
651] А віддаля з колісниць дивувався Еней та з озброєнь,
652] Що без героїв лишались. Стояли повтикані в землю
653] Ратища, паслися всюди по полю розпряжені коні.
654] Як за життя була пристрасть у них до возів і до зброї,
655] Й коні блискучі плекати любили, то й так після смерті
656] Пристрасть їх ця не покинула. Інших він бачить, як любо
657] В коло на квітах лягли, й бенкетують собі, і співають
658] Весело гімн перемоги в лавровому гаї пахучім,
659] Звідки пливе через хащі лісів Ерідан многоводий.
660] Тут були ті, які ранами вкрились за рідну країну,
661] Й ті, що жерцями життя своє все провели непорочно,
662] І віщуни благочесні, віщаннями Феба достойні,
663] Ті, що красою мистецтв прикрашали життя всього людства,
664] Ті, які слід за собою лишили, комусь прислужившись,
665] Голови кожному з них увінчали стрічки сніжно-білі.
666] Тих, що кругом обступили її, запитала Сівілла,
667] Передусім же Мусея (його там гуртом величезним
668] Всі оточили, плечима ж своїми він всіх перевищив):
669] "Душі щасливі і ти, найславніший віщуне! Скажіть нам,
670] Де, у якій стороні тут Анхіс пробуває, в якому
671] Місці? Бо ми задля нього прийшли, перепливши великі
672] Ріки Еребу?" Герой їм на це відповів коротенько:
673] "В нас тут немає домівок, в борах живемо ми тінистих,
674] На моріжках прибережних, омиваних струменем чистим.
675] Ви ж, якщо серцеві вашому це припаде до вподоби,
676] Цей лиш горбок перейдіть,— сам стежину легку покажу я".
677] Мовив, і йде попереду, й показує з пагір розкішне
678] їм оболоння. Й самі вже спустились вони з верховини.

679] Батько Анхіс на зеленій долині далекій тим часом
680] Переглядав усі замкнені душі, що мали на цей світ
681] Зараз виходити, саме своїх перевірив він пильно;
682] І переглянув потомків усіх дорогі покоління,
683] Долю і щастя мужів, їх звичаї й рук їх діяння.
684] Тільки побачив Енея, що йшов по леваді назустріч,
685] Зразу ж до нього простяг свої руки обидві, і сльози
686] Раптом по лицях побігли, і з уст його вирвався голос:
687] "Врешті, прийшов ти, і шлях цей тяжкий подолала побожність,
688] Ьатьком сподівана, й бачити можу твоє я обличчя, [144]
689] Сину, і голос знайомий почути, і відповідь дати.
690] Я сподівався цього і гадав, що так буде, й хвилини
691] Я вже лічив, і турбота моя мене не обманула.
692] Скільки земель і морів ти пройшов, і тебе я вітаю,
693] Сину мій, скільки зазнав ти тяжких небезпек! Як боявсь я,
694] Щоб не було від того тобі царства Лівійського шкоди".
695] Той же на це: "Дуже часто, мій батьку, твій образ журливий
696] Передо мною ставав і прийти спонукав в цю оселю;
697] Судна на морі Тірренськім стоять. Дай же, батьку, правицю,
698] Дай, привітаймося щиро, моїх не цурайся обіймів".
699] Так голосив і обличчя слізьми умивав він рясними.
700] Тричі його намагавсь він руками за шию обняти,
701] Тричі із рук вислизала та тінь, що ловив її марно,
702] Наче легенький вітрець або сонні примари летючі.

703] Бачить тим часом Еней на самотній долині затишній
704] Гай, і гущавину лісу шумливого, й річку Летейську,
705] Що попри тихі оселі тече. А кругом понад нею
706] Тьми незліченні племен і народів літали. Неначе
707] Літом погідним на луках, як бджоли на квітах барвистих
708] Сядуть на мить і знову довкола лілей сніжно-білих
709] Роєм літають,— так навкруги гомоніло все поле.
710] Глянув Еней, і здригнувся, й причини цього він питає,
711] Не розуміючи, що за річки в далині протікають,
712] Що це за люди над тими річками юрбою зійшлися.
713] Батько Анхіс на це каже: "Це душі, яким присудила
714] Доля утілитись ще раз, вони із Летейської річки
715] Воду безжурності п'ють, і в ній забуття довговічне.
716] їх ось тобі показати і з ними тебе ознайомить
717] Я вже віддавна бажав, і вичислить рідних потомків,
718] Щоб ти зі мною ще дужче радів, що в Італію трапив".
719] "Батьку, чи ж можна подумать, щоб звідси виходили душі
720] Знову на цей світ і ще раз до тіл обважнілих вертались?
721] Звідки в сердешних взялася жахлива та світу жадоба?"
722] "Певно, що все я скажу й не лишу в тебе сумнівів, сину".
723] Слово Анхіс переймає і все викладає по черзі:

724] "Перше, що небо, і землю, і водні простори, і світлу
725] Місячну кулю, й титанську зорю у нутрі оживляє —
726] Дух, а розум проймає всі того громаддя частини,
727] Рух і життя їм даєі сполучившись з тим тілом великим.
728] Звідси й рід людський пішов, і тваринний, і птахи небесні,
729] Й моря потвори, що їх виводить глибінь мармурова.
730] Сила життя в них огненна, і первопочин їх небесний,
731] Зародків тих, якщо тільки на них не тяжіє шкідливе [145]
732] Тіло й частини землі не притуплять і смертні суглоби.
733] Тим-то і страх є у них, і терпіння, й бажання, і радість,
734] Не забувають і неба, зачинені в темній в'язниці.
735] Навіть, як гряне остання година й життя їх покине,
736] Ще і тоді їх, сердешних, не лишать всі хиби, не вийдуть
737] Зовсім всі слабості тіла; бо наскрізь просякнути мусить
738] Способом дивним все те, що так довго було у сполуці.
739] Отже, беруть їх на муки, і там вони давні провини
740] Відпокутовують.