Енеїда - Вергілій

На берег Гесперії юні загони
6] Спритно зіскакують. Сім'я вогненне одні добувають,
7] Сховане в жилах камінних, ті — дерево тягнуть із лісу,—
8] Звірів криївки густі, а ті — воду знаходять джерельну.
9] А благочесний Еней до вершин, де владарить над нами
10] Бог Аполлон, іде далі в велику печеру, в таємне
11] Лігво страшної Сівілли, великого духа якої
12] Й серце делійський віщун наповняє натхненням, майбутнє
13] їй відкриває. В гай Трівії, в дім золотий вони входять.

14] Є така вість, що Дедал, утікаючи з царства Міноса,
15] Зваживсь плисти у повітрі на крилах прудких і в дорозі
16] Тій незвичайній заплив аж до Арктів холодних, і, врешті,
17] Легко осів на Халкідськім узгір'ї. І тут, де уперше
18] Твердо вчув землю, весла крилаті приніс він у жертву,
19] Фебе, тобі і храм спорудив величавий. В притворі —
20] Смерть Андрогея, а далі покара, яку Кекропіди
21] Змушені мати — давати (о горе!) сім діток щороку.
22] Урна на жереби є там. Навпроти здіймається вгору
23] З моря кносійська земля. Любов до бика тут жахлива,
24] І Пасіфая, і ложе таємне, і змішані роди.
25] Далі двоббразний вид Мінотавра стояв тут — кохання
26] Грішного слід. Тут подвиг той славний — будова і ходи
27] Плутані і нерозв'язні блукання. Але ж і Дедал вже
28] Зглянувсь на щире кохання царевої доньки й зрадливі
29] Ходи таємні у. замку відкрив, показавши, де вихід
30] Ниткою. Частку велику, Ікаре, ти в творі такому
31] Мав би, якби лише смуток дозволив. Твої він пригоди
32] Ьирізьбить пробував двічі у золоті, й двічі у батька
33] Падали руки. І далі дивились би так, та вернувся
34] Посланий перше Ахат, а з ним Феба і Трівії жриця,
35] І лавка дочка Деїфоба, що так до царя промовляла:
36] "Ні, не таких тепер час вимагає оглядин, нам треба
37] Семеро з стада волів, які дотепер не впрягались,
38] Тут заколоти й овечок за звичаєм вибраних стільки ж".
39] Так наказала Енеєві. Не зволікавши й хвилини,
40] Жертву за словом її приносять мужі невідкладно,
41] Й тевкрів запрошує жриця ввійти до високого храму.

42] Витято в схилі високої скелі печеру велику;
43] То туди входів широких веде і воріт сто, а звідти [129]
44] Стільки ж іде голосів у той час, як Сівілла пророчить.
45] От до порога прийшли, а діва: "Пора запитати
46] Долю нам,— каже,— свою, то ж бог ось, сам бог тут". Це мовить
47] Перед дверима, і раптом обличчя й весь вигляд змінився,
48] Коси розвіялись в неї, а груди здіймаються, й серце
49] Диким набрякло шаленством, і більша здається, і голос
50] В неї нелюдський. Овіяна силою близького бога,—
51] "Щось забарився ти,— каже,— троянче Енею, з обітом
52] І молитвами? Все баришся ти? Раніш не відкриють
53] Уст своїх віщих двері великого храму". Сказала
54] Й змовкла, а тевкрів, немов у гарячці, усіх затрусило,
55] Й цар їх із дна свого серця таке посилає благання:
56] "Фебе, ти завжди в біді до троянців бував милосердний,
57] Ти і дарданську стрілу напутив, і Парісові руки
58] На Еакідове тіло; мене по морях розмаїтих
59] Вів ти, які величезні простори земель обмивають;
60] В дальнім Массільськім краю і в полях, що до Сірт простяглися,
61] До берегів італійських тікаючих все ж ми дістались.
62] Хай же недоля троянська не далі за нами йде слідом!
63] Ви ж, о богове й богині, всі разом, яким на заваді
64] Був Іліон, була слава дарданська немилою, згляньтесь
65] Ви над пергамським народом ласкаво. І ти, найсвятіша
66] Віщая діво, що знаєш майбутнє,— не царства прошу я,
67] Що не належить мені,— дай в Лації тевкрам притулок,
68] Трої богам і пенатам, що гнані блукають. Збудую
69] Фебові й Трівії з чистого мармуру храм і святкові
70] Дні встановлю та їх іменем Феба назву я. Й на тебе
71] Захисток жде величавий в державі моїй, де я віщі
72] Книги твої загадкові пророцтва, моєму народу
73] Дані, складу і тобі, о мати, мужів присвячу я
74] Вибраних. Лиш не давай на листочках свої ворожби нам,
75] Щоб не летіли розкидані, буйним вітрам на забаву;
76] Дай нам пророцтво сама, я благаю". І мову урвав він.

77] Та у печері віщунка, іще не приборкана Фебом,
78] В шалі бушуючи, пробує, чи не удасться позбутись
79] Бога великого з серця. Та бог тим більше уста їй
80] Спінені тисне, і серця їй дикість приборкує дужче,
81] І втихомирює. Раптом самі вже собою відкрились
82] Сто величезних воріт храмових, і пророцтво віщунки
83] Там залунало в повітрі: "Нарешті, по довгих пригодах,
84] Що на морях їх зазнали,— й на суші чекають ще важчі,—
85] овшдуть дарданці у царство лавінське, ти цим не турбуйся.
86] Та вони скажуть: "Бодай би не входили". Бачу я війни,
87] Війни жахливі, і Тібр я он бачу, що сповниться кров'ю, [130]
88] Буде ж бо там Сімоент, буде Ксант, буде табір дорійський,
89] І народився вже в Лації другий Ахілл від богині.
90] Та не відійде нікуди присутня при тевкрах Юнона,
91] В час, коли ти у великій потребі в яких лиш не будеш
92] Міст і племен італійських благати собі допомоги!
93] Лиха такого причиною знову ж до тевкрів прихильна
94] Буде чужинка, знов ложе чуже...
95] Ти лиш нещасть не лякайся, ставай проти них сміливіше,
96] Ніж дозволяє тобі твоя доля. Путь перша рятунку,
97] Що й не гадав ти про неї, відкриється з грецького міста".

98] Цими словами Сівілла кумейська із місця святого
99] Страшно й неясно виспівує й виє з печери, правдиве
100] З темним мішаючи. Так Аполлон нею віжками править
101] І попід груди шалену острогами коле. Як тільки
102] Шал уступив і уста її спінені втихли, промовив
103] Цими словами герой наш Еней: "Вже ніякі, о діво,
104] Нові нещастя мене несподівані більше не стрінуть.
105] Все вже в своїй голові уявив я собі і продумав.
106] Лиш одного я прошу: якщо тут до підземного царства
107] Є якісь двері, є чорне болото, яке розлилося
108] З повені хвиль Ахеронту, то хай же дозволено буде
109] Стати мені перед очі батька мого дорогого.
110] Ти мені шлях покажи й відчини туди браму священну.
111] Я його з полум'я вирвав, як тисячі стріл по нас били;
112] Виніс його я з юрби ворогів на цих плечах. Пройшов він
113] Разом зі мною дорогу по всіх океанах, терпів він,
114] Немічний, моря і неба знегоди усі понад сили
115] І понад старості долю. Отож він наказував щиро,
116] Щоб уклонивсь я порогам твоїм, щоб благав тебе дуже.
117] Мати, благаю, зглянься, всесильна, на сина, на батька,
118] Бо ж і Геката гаї авернійські тобі доручила.
119] Міг же Орфей із темряви викликать мани дружини,
120] Хоч його сила в дзвінких лише струнах, в кіфарі фракійській.
121] Брата також міг Поллукс відкупити позмінною смертю,
122] Сто раз пройшовши туди і сюди. Чи згадати Алкіда
123] Або Тесея? І мій від Юпітера рід розпочався".

124] Поки він цими словами благав і за вівтар держався,
125] Відповідала віщунка: "Божистої крові потомку,
126] Сину Анхіса, троянче, легкий перехід до Аверна,
127] Вдень і вночі там чорна Дітова брама відкрита,
128] Тільки вернутися звідти і вийти на світ цей небесний —
129] Це уже труд, це справа велика. І деякі тільки,
130] Що їх Юпітер у ласці своїй полюбив, чи їх доблесть, [131]
131] Божих синів, аж на небо піднесла. Ліси ж поміж нами,
132] І наоколо Коціт розлив свої чорнії води.
133] Що ж, як бажання у тебе таке, така в серці жадоба
134] Два рази озеро Стікс пропливти і два рази Тартар
135] Чорний уздріть, як приємно на труд цей шалений пуститись,—
136] Знай, що слід перше зробити: десь криється між деревами
137] В тінях гілля із листям і пруттям гнучким золотеє —
138] Святощі це для Юнони підземної, їх укриває
139] Гай, і похмурою пітьмою їх сповивають долини.
140] Та не дозволено в схови підземні раніше вступити,
141] Доки не зірвано з дерева наріст отой злотолистий;
142] Це як ралець Прозерпіна-красуня собі встановила.
143] Зірвеш ту віть золоту — і друга уже виростає,
144] Й гілка ота вже таким же квітчається знову металом.
145] Отже, ти високо й пильно дивись і, як тільки побачиш,
146] В руку бери, так годиться. Бо легко сама тобі дасться,
147] Як лиш покликаний долею ти; а як ні, то не знайдеш
148] Сили, щоб взяти її, не зітнеш її й сталлю твердою.
149] Є біля тебе, крім того, ще тіло померлого друга,—
150] Гей, ти не знаєш,— і цілий твій флот оскверняється трупом;
151] Ти по пораду тим часом прийшов і нам топчеш пороги.
152] Спершу його віднеси і належним вшануй похованням;
153] Чорні ягнята сюди приведи, як очищення жертву.
154] Так лише Стіксу побачиш гаї і живим недоступне
155] Царство". Мовила так і, зімкнувши уста свої, змовкла.

156] Смуток обличчя його огорнув, невідоме майбутнє
157] Важить в своїй голові він. За ним і Ахат поступає,
158] Вірний товариш його, у такій же журбі, крок за кроком;
159] Так між собою удвох розмовляли вони й міркували,
160] Друга якого померлого мала на думці віщунка,
161] Тіло чиє поховати належить. І от на сухому
162] Березі бачать Мізена вони, що загинув нужденно,
163] Сина Еола — Мізена. Умів від усіх він найкраще
164] Міддю скликати мужів і Марса в них співом будити.
165] Гектора був це товариш великого, з Гектором разом
166] Завжди у бій він ходив, і сурмою, і списом славетний,
167] А як Ахілл поконав того мужа й зігнав з цього світу,
168] Цей завзятий герой приєднався як друг до Енея,
169] До дарданійця, і вибрав не гірше. Та разу одного
170] Він, у безумстві своєму, заграв над просторами моря,
171] Дуючи в мушлю порожню, й богів з ним змагатися кликав.
172] Виклик змагання прийняв сам Трітон, якщо вірити можна,
173] І межи скелями, в спінених хвилях, втопив того мужа.
174] Всі обступили кругом його, й тяжко усі голосили. [132]
175] Перший найбільше Еней ридав поміж ними побожний.
176] Потім Сівілли наказ виконувать швидко беруться,
177] І починають в сльозах вони дерево зносить негайно,
178] І похоронне складати багаття, щоб неба сягало.
179] Йдуть до старезного лісу, високого звірів притулку;
180] Падають сосни, й видзвонює падуб під лезом сокири,
181] Балки розколюють клинням вони берестові й дубові,
182] Ще й ясени величезні з високих верхів'їв спускають.
183] І при роботі такій не бракує й самого Енея,
184] Товаришів підганяє він, сам за ту зброю береться.
185] А за роботою думку в умі він снує сумовиту,
186] На безконечні погляне бори й починає молитись:
187] "От коли б те золотеє гілля між дерев показалось
188] В цьому великому гаї мені? Ох, по правді-бо щирій
189] Все, наш Мізене, про тебе нам віщувала віщунка".
190] Ледь він це мовив, як голубів пара злетіла із неба
191] Й, перед самими очима героя майнувши, присіла
192] На моріжку на зеленім.