Енеїда - Вергілій

А другому буде — весь повен фракійських
311] Стріл сагайдак амазонський, при ньому ж і золотом шитий
312] Пояс, застебнутий пряжкою із самоцвітом великим.
313] Третій із них теж нехай звідціля задоволений вийде,
314] Цей арголійський шолом несучи із собою додому".
315] Так він промовив. Місця позаймавши і гасло почувши,
316] Раптом майнули у простір вони; вже лишають границю
317] Й вихором в полі летять, лише на мету споглядають.
318] Ніс уже вирвався перший і перед всіма, що змагались,
319] Рветься вперед він, од вітру й летючого грому бистріший.
320] Другий по ньому, далеко, проте, залишився той другий —
321] Салій був ним, а на віддалі, далі за ними, вже третій
322] Був Евріал.
323] За Евріалом Гелім; за Гелімом же зараз позаду
324] Вже наступає на п'яти Діор; він рукою на плечі
325] Вже опирається так, що коли б залишилося більше
326] Місця, то він обігнав би того, або, щонайменше б,
327] Сумнів тут був, хто з них перший. Вже майже весь простір пробігли
328] І до мети наближались, втомившись, аж тут нещасливо
329] Ніс посковзнувся на крові волів; їх зарізали в жертву,
330] Й кров мураву всю зелену скропила, розлившись на землю.
331] Тут молодець, що радів наперед з перемоги, не вдержав
332] Ніг, хоч оперся об землю, бо вже потомились, і носом
333] Просто у нечисть упав і в кров пожертовну священну.
334] Про Евріала, однак, не забув він, про свого любимця;
335] Бо, піднімаючись з бруду, під Салія кинувсь,— той зразу
336] Впав і простягся на жовтім піску. Евріал перескочив
337] І, перемігши так з поміччю друга, на першому місці
338] Ставши, під оплески й оклики дружні мети осягає.
339] Другий Гелім був, а третій Діор перейняв собі пальму.

340] Голосно тут заперечує Салій і перед великим
341] Люду зібранням на схилі гори, й перед зборами радних
342] В перших рядах домагається честі, яку відібрали[112]
343] Підступом в нього. Але Евріала рятує загальна
344] Ласка, і щирії сльози, і доблесть, що в гарному тілі
345] Дуже полонить серця. Ще й Діор йому тут помагає
346] Голосом дужим, що пальми дійшов він, але нагороду
347] Втратив би все ж, якби Салію перша пошана припала.
348] Батько Еней тоді каже їм: "Діти, оті подарунки
349] Лишаться вам, і ніхто тут не змінить вже місць переможців,
350] Та й змилосердитись треба в пригоді над другом невинним".
351] Мовив і шкуру лева гетульського, кантом обшиту,
352] З кігтями з золота, Салію він оддає в подарунок.
353] Ніс на це мовить: "Якщо переможених так шанувати
354] Й тих, що упали, жаліти, то Ніса ти як обдаруєш?
355] З честю б я першу здобув нагороду, якби нещаслива
356] Доля так само, як Салія, теж і мене не спіткала".
357] Так промовляє й лице він показує, й тіло, розмоклим
358] Гноєм залите. Тут батько шляхетний, на це усміхнувшись,
359] Щит велить винести — Дідімаона мистецтво було це,—
360] Знятий з одвірків священних данайцями в храмі Нептуна,
361] Цей подарунок величний він знатному дав юнакові.

362] Як перегони скінчили й Еней роздарив подарунки,—
363] "Ну, а тепер,— каже,— в серці у кого відвага, хай вийде,
364] Руки нехай піднімає й долоні, у ремінь сповиті".
365] Мовивши так, нагороду подвійну за бій він складає;
366] Хто переможе — одержить вола у стрічках злотоглавих,
367] А переможений — меч і величний шолом для розради.
368] Довго не ждали, бо зараз з'явилось Дарета обличчя
369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.
370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;
371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув
372] Він величезного витязя Бута (цей же походив
373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)
374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.
375] Саме /УїР_ет_и,ей до бою підняв свою голову перший,
376] Плечі широкі свої показав і вперед простягає
377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.
378] осі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє
379] Вийти з такої громади численної й ременем руки
380] вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали
381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм
382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:
383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо
384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?
385] Взяти дарунок дозволь". Закричали всі разом дарданці
386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати. [113]
387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч
388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:
389] "Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!
390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?
391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно
392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася
393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?"
394] Він же на це: "Ні любов до похвал, ані слави бажання
395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах
396] Кров застигає, і м'язи вже в'януть у немічнім тілі.
397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою
398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула
399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий,—
400] Тож до дарів тих байдуже мені". Це промовивши, зразу ж
401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.
402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,
403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.
404] Всі остовпіли,— сім грубих шкур надималось волових,
405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче
406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.
407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,
408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.
409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:
410] "Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса
411] Бачив хто-небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?
412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині
413] Змочена кров'ю і мозком обризкана). Нею він бився
414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,
415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість
416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже
417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,
418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою
419] Сам спонукав мене,— добре, хай бій буде рівний, не бійся,
420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські".
421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,
422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м'язи
423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.
424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,
425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову зброю.

426] Стали обидва навшпиньки вони, і напружився кожен,
427] Руки безстрашно обидва угору зняли у повітря,
428] Голови клонять назад, щоб їх вберегти від ударів;
429] Руки хапають руками і так боротьбу починають.
430] Той з них звинніший в ногах і юності певен своєї, [114]
431] Цей же вагою і тіла будовою дужий, та в нього
432] Ноги важкі і хиткі у колінах, тяжкеє сопіння
433] Тілом здригає могутнім. Даремно ті мужі навзаєм
434] Густо гатять стусанами важкими, найбільш попід ребра,
435] Що аж гуде, так б'ються, що кожному в грудях аж дзвонить.
436] І поза вуха й по скронях гуляє кулак, від ударів
437] Вилиці їх аж хрустять. Став Ентелл непохитно й на волос
438] Не поступається, тільки уважно слідкує очима
439] Й лиш цілим тілом набік відхиляється, щоб стерегтися
440] Дужих ударів. А той — наче місто обліг таранами
441] Чи оточив своїм військом твердиню у горах високих.
442] Звідси і звідти заходять вони, де б хистом узяти,
443] Наскоки роблять даремно. Ентелл піднімає правицю
444] Вгору для нападу; той, попередивши зразу удар цей,
445] Швидко і звинно скрутившись всім тілом, відскакує набік.
446] Сила Ентелла на вітер пішла, і як був він важкенький,
447] Всім тягарем величезним на землю звалився. Так часом
448] Сосна, дуплава всередині, звалиться разом з корінням
449] Чи то на їді високій, чи на Еріманті. Зірвались
450] В запалі тевкри й Трінакрії молодь, і галас зчинився
451] Аж до небес. Підбігає Ацест і ровесника-друга
452] Перший з палким співчуттям піднімає з землі. Але в того
453] Не відібрала завзяття пригода ця, він не злякався:
454] Він ще завзятіш до бою стає, гнів збудив у нім силу.
455] Сором і згадка про доблесть колишню в нім лють запалили.
456] Кинувся він і завзято Дарета жене по рівнині,
457] То його правою вдарить рукою, то лівою вдарить,
458] Без перестанку, без перепочинку, немов градотуча
459] Сипле, так густо руками герой наш Дарета частує.
460] Тільки не може батько Еней уже стерпіти більше,
461] Щоб лютував так страшенно Ентелл і знущався жорстоко.
462] Стримав він бій той, безсилого вирвав Дарета й розважив,
463] Мовлячи так: "Нещасний, яке ж то велике безглуздя
464] Впало на розум тобі! Не бачиш, як хилиться сила
465] В сторону іншу і як обернулося щастя деінде?
466] Волі богів поступись". З цим словом він бій припиняє.
467] Вірні ровесники зараз до суден провадять Дарета.
468] Ледве волочить він ноги, хитка голова опадає
469] То ув один бік, то в другий, випльовує з рота застиглу
470] Кров та із кров'ю помішані зуби. їх ще завернули,
471] Й меч із шоломом йому віддали, а пальму звитяги
472] Разом з волом для Ентелла лишили. А той, переможець,
473] Духом піднісшись і гордий з бика, такими словами,—
474] "Сину богині,— промовив,— і ви, всі троянці, дізнайтесь,
475] Що то за сила у мене була колись в юному тілі, [115]
476] І від якої ви смерті Дарета оце врятували".
477] Так він промовив, і, перед биком — нагородою бою —
478] Лиш на хвилину спинившись і вгору правицю піднісши,
479] Вдарив тоді твердозшитим ремінням якраз поміж роги,
480] І, розтрощивши весь мозок, затовк його в зламані кості.
481] Бик похитнувсь, затремтів, похилився і гримнув на землю.
482] Той над ним став і слова ці від щирого серця промовив:
483] "Краще життя за Дарета даю тобі, Еріксе, в жертву
484] І відрікаюся вже і від ременів я, й від уміння".

485] Просить Еней, може, стрілами бистрими хто із них схоче
486] Ще позмагатись. Кладе нагороду, й рукою міцною
487] Щоглу випростує він у Сергеста в судні, і голубку
488] Шнуром до верху прив'язує вільно, щоб цілились в неї.
489] От позбирались мужі і всі жеребки поскидали
490] В мідний шолом; всім на радощі, перший з них сину Гіртака
491] Гіппокоонтові випав, а другий Мнестею, звитяжцю
492] В гонах морських, і віттям оливним Мнестей увінчався.
493] Еврітіон, твій брат, наш Пандаре преславний, був третім.
494] Ти ж, повеління діставши про те, щоб зірвать перемир'я,
495] Кинув стрілу колись перший в середину поміж ахейців.
496] Врешті, останній, на самому споді шолома, Ацестів
497] Жереб знайшовся; він зваживсь юнацький своєю рукою
498] Труд подолать.