Енеїда - Вергілій

Гнучкі свої луки взялись натягати
499] Зараз мужі, і кожен за себе, міцними руками
500] З сагайдаків своїх стріли виймать. Тятива забряжчала,
501] Й перша крилата стріла юнака Гіртакіда прошила
502] Під небесами повітря; дійшла і забилася прямо
503] В дерево щогли. Здригнулася щогла, і пташка злякалась,
504] Пір'ям стріли наполохана; й оплески сильні довкола
505] Враз залунали. А потім завзятий Мнестей підступає,
506] Лук натягнувши, скеровує високо й око, й стрілу він.
507] Та, бідолашний, проте, у голубку саму він не може
508] Влучити зразу, а влучив лише у шнурок, на якому
509] Пташка з високої щогли, за ніжку припнута, звисала.
510] Та ж, із вітрами, кружляючи високо, в хмари злетіла.
511] Довго натягнений лук і стрілу свою нетерпеливий
512] Еврітіон ще тримав і до батька в молитві звертався,
513] Цілився довго в голубку, що так безтурботно і вільно
514] В небі ширяла під чорними хмарами й крилами била;
515] Ледве він стрелив, і мертвою впала, життя залишивши
516] В хмарах між зорями, й разом стрілу принесла із собою,
517] Що упилася у неї. Між ними всіма одинокий
518] Без нагороди тієї ще тільки Ацест залишився.
519] Отже, стрілу свою влучно пустив він в повітряний простір. [116]
520] Хист свій мистецький і лука дзвінкого відлуння
521] Батько хотів показати. І от саме тут об'явилось
522] Чудо неждано очам всіх присутніх, що мало надалі
523] Стати важливим пророцтвом вікам. Пізніш оправдали
524] Все це події знаменні, про це й ворожбити зі страхом
525] У віщуваннях пізніш говорили. Бо в леті в пливучих
526] Хмарах стріла загорілась і полум'ям шлях позначила;
527] І розплилася, згорівши у плиннім повітрі. Так часом
528] Зорі, зірвавшись із неба, злітають і хвіст за собою
529] Тягнуть у леті. Всі в остовпінні завмерли, й молились
530] Всі до богів, трінакрійські мужі і тевкрійські. Знамення
531] Й можний Еней не відкинув; зраділого дуже Ацеста
532] Він обіймає, дарунки багаті дає й промовляє:
533] "Батьку, візьми оцей дар, бо Олімпу владика могутній
534] Нам показав свою волю цим чудом, щоб дар без вагання
535] Взяв ти почесний. Тож дар цей самого Анхіса старого
536] Зараз одержиш, кратеру оцю з візерунком. В величний
537] Дар Анхісові, батьку моєму, колись це на спомин
538] Дав фракійський Кіссей запорукою їхньої дружби".
539] Так він промовив і лавром зеленим вінчав його скроні,
540] І переможцем Ацеста найпершим з усіх він вітає.
541] Еврітіон добросердий в тій шані йому не позаздрив,
542] Хоч він один збив голубку з високого неба. А дальший
543] Вже нагороду отримує той, що мотузку прострелив;
544] Той, що крилату стрілу у щоглу ввігнав, був останнім.

545] Поки наш батько Еней іще не скінчив ті змагання,
546] Кличе до себе учителя й друга малого Іула,
547] Сина Епіта, і шепче таке йому вірному в вухо:
548] "йди до Асканія, може, він має вже відділ хлоп'ячий
549] Напоготові й розподіл на вправи для вершників; зараз
550] Хай же виводить на конях загони, на дідову славу.
551] Це перекажеш",— промовив. А людям, які вже навколо
552] —з юрмились, каже покинути зовсім арену й лишити
553] Поле відкритим. Хлоп'ята над'їхали й перед батьками
554] ' °РДо пишаються всі, сидячи на загнузданих конях.
555] Молодь троянська й сікульська вся з дива гукнула, уздрівши
556] їхній похід. Мав вінець на підстрижених кучерях кожен,
557] і ак-бо їм звичай велить; деренові мав кожен два списи,
558] ^таллю заковані: в декого ще й сагайдак був на плечах;
559] Вився на шиї ланцюг золотий і звисав аж на груди.
560] ершників троє загонів і троє вожатих на конях,
561] Л-лопців дві шістки за кожним вождем виступає, в окремих
562] 'ДДілах, сяють вони всі так само, як сяють вожді їх.
563] іерщу колону юнацтва в захопленні щирім вів юний [117]
564] Імені діда наслідник — Пріам, твоя парость, Політе;
565] Він італійців помножить; під ним — фракійський двомастий
566] Кінь, білі цятки на ньому та й бабки передні у нього
567] Білі, і високо горде несе він чоло своє біле.
568] Другий — це Атій, від нього рід Атіїв став у латинян;
569] Атій, хлопчина малий, був хлопчині Іулові любий.
570] Найкрасивіший на вигляд Іул із них їхав позаду.
571] їхав сідонським конем, що на спомин достойна Дідона
572] Подарувала йому і на доказ своєї любові.
573] Інше юнацтво на конях все їде, що дав у дарунок
574] Батько Ацест.
575] Оплесків громом вітають дарданці несмілих, і радо
576] їх оглядають, і в них пізнають вони образ їх предків.
577] А як, радіючи, стрілись очима вони із своїми
578] Й кіньми об'їхали їх, син Епіта їм голосом дужим
579] Гасло подав іздаля, ще й бичем на підтвердження ляснув.
580] От всі роз їхались рівно і ряд бойовий розв язали,
581] Всі три колони пішли своїм шляхом; та знову на гасло
582] Всі завернули з дороги і кинулись в наступ жорстокий.
583] Далі по-іншому вже розступились і знов завертають;
584] Стануть навпроти і колом оточують ряд супротивний,
585] То розгортають картину правдивого збройного бою,
586] То утікають і спини свої підставляють під стріли,
587] То повертають для бою списи, то в замиренні знову
588] їдуть рядами. Колись-то, як кажуть, на Кріті гористім
589] Був лабіринт, де між темними стінами стежка губилась.
590] Тисяча різних доріг там було, на яких невловимий
591] Бравсь незворотний обман і знаки провідні подорожнім
592] Нищив; і хлопці троянські в бігу тому так, не інакше,
593] Слід свій заплутують, в іграх наслідують битву й утечу,
594] Наче дельфіни, які на карпатських або на лівійських
595] Водних просторах гуляють і з хвилями ігри заводять.

596] Звичай такого походу й такого змагання Асканій
597] Перший увів в Альба-Лонгу, коли її муром обводив,
598] І святкувати давніх латинців навчив, як і сам він
599] Відсвяткував колись хлопцем і з ним уся молодь троянська.
600] Передали своїм дітям той звичай альбанці, а звідси
601] Рим всемогутній узяв і зберіг оцей батьківський звичай.
602] Троя — він зветься, а хлопці, що грають,— троянське юнацтво.
603] Цим закінчилися ігри, відбуті в честь батька святого.

604] З цього моменту Фортуна мінять почала свою вірність.
605] В час, коли ігри свої при могилі вони святкували,
606] Донька Сатурна Юнона послала троянському флоту [118]
607] З неба ІріДУ. і вітром у леті їй ще помагала,—
608] Не заспокоїлось серце, стара не загоїлась рана.
609] Діва та зараз в дорогу збирається й тисячобарвним
610] Луком і летом швидким, нікому не видна, злітає.
611] Бачить той збір величезний; оглянула берег старанно,
612] Бачить покинуті гавані й флот весь залишений зовсім.
613] А на самітному березі, здалека, плакало гірко
614] Трої жіноцтво по смерті Анхіса, і всі споглядали
615] В смутку тяжкому на море глибоке. Гей, скільки прийдеться
616] Втомленим хвиль подолати морських; лиш одне в них бажання —
617] Міста всі просять, набридло вже біди морські їм терпіти.
618] Отже, між них і вмішалась навмисне, щоб шкоду зробити.
619] Скинула з себе вона і подобу, і одіж богині,
620] Стала старою Бероєю жінкою тмарця Дорікла
621] Що величалась і родом колись, і ім'ям, і синами.
622] Так-то вона увійшла між троянське жіноцтво та й каже:
623] "Ох, нещасливі, кого на війні не убили ахейські
624] Руки під мурами рідного міста! О плем'я нещасне,
625] Доля тебе зберегла невідомо для смерті якої.
626] Сьоме вже літо минає від часу, як знищено Трою,
627] А по морях, і по землях усяких, по скелях і нетрях
628] Ми під зірками блукаємо змучені, прагнучи вийти
629] В путь до Італії, що утікає; ми ж оремо хвилі.
630] Братній тут Ерікса край і Ацеста гостинна оселя.
631] Що нам боронить тут мури закласти й дать місто громаді?
632] О батьківщино і в ворога вирвані марно пенати,
633] Як не згадати нам мурів троянських? Невже не побачу
634] Більше ніколи я гекторських рік Сімоента і Ксанта?
635] Нумо ж зі мною ходімо і спалим ці прокляті судна.
636] Бо в сновидінні я бачила образ віщунки Кассандри,
637] Як смолоскипи палаючі нам подавала й казала:
638] "Трої лиш тут ви шукайте, тут ваша домівка". Пора вже
639] Взятись до діла, бо гаятись годі при чуді такому.
640] Четверо тут вівтарів є Нептуна, сам бог смолоскипи
641] о руки дає і відвагу". Лиш мовивши це, ухопила
642] Перша ворожий вогонь і, піднісши угору в правиці,
643] Здалека ним закрутила й метнула. Жінки Іліона
644] —з подиву й жаху аж остовпіли. Одна, найстаріша
645] —а них багатьох, що стільки дітей у Пріама кормила,
646] Пірго, так мовить: "Це вам, матері, не Бероя ретейська,—
647] Це не дружина Доріклова! Зважте: у неї ознаки
648] Божої вроди, вогонь у очах, і що за обличчя,
649] Іолос який і хода. Я сама відійшла, залишивши
650] Авору Берою удома, яка ще на те нарікала,
651] Що, одинока, з усіх лиш вона не здолає віддати [119]
652] Шану, нещасна, останню Анхісові, ані належно
653] Повеличати". Отак говорила.
654] Та матері зловорожо дивилися оком недобрим
655] На кораблі, й між любов'ю до цеї країни вагались
656] І пориванням до царства, яке обіцяє їм доля.
657] В той час на крилах широких по небу злетіла богиня,
658] Довгу дугу попід хмарами креслячи в леті своєму.
659] Всі тоді раптом, захоплені чудом, із криком шаленим,
660] З вогнища храму хапають вогонь, а інші,— і листя,
661] Й хмиз з вівтарів ухопивши, й палаючі факели мечуть.
662] Віжки Вулкан попустивши свої, почав тут шаліти
663] Всюди — по лавах, по веслах, по кілях, ялицею вкритих.'

664] Вістку, що судна горять, до могили Анхіса доносить
665] І до сидінь театральних Евмел. І самі вони бачать:
666] Дим попід хмарами чорний клубочиться. Перший Асканій,
667] Що керував у змаганні веселих кіннотників бігом,
668] З запалом сам полетів аж до табору, що збунтувався;
669] Марно, задихавшись, гнались за ним, щоб спинити, старшини.
670] "Що за нове божевілля,— гукнув він,— чого вам ще треба,
671] Це ж, громадянки нещасні, ви не ворогів, не аргівський
672] Табір ворожий, а власні надії свої запалили.
673] Я, ваш Асканій, ось тут перед вами". І кинув під ноги,
674] Знявши, шолом, що в ньому подобу війни удавав він.
675] Спішно прибув і Еней, і за ним уся тевкрів громада.
676] Ті ж, ізлякавшись, розбіглися всюди, по всіх узбережжях,
677] І повтікали в ліси, і, знайшовши печери, сховались
678] Нишком. Почин свій клянуть; за провину їм сором; пізнали
679] Знову своїх вони; з їхнього помислу зникла Юнона.

680] З цього, однак, ні вогонь, ні пожежа не втратили сили
681] Непоборимої, ще під дубиною вогкою клоччя
682] Тліє й димує повільно, і жар помаленьку з'їдає
683] Судна; мов пошесть якась розплилася по цілому тілу;
684] Не помагають зусилля мужів, ані вилиті води.
685] Благочестивий Еней тоді скинув з плечей свою одіж,
686] Руки до неба простяг і благає в богів порятунку:
687] "Можний Юпітере, якщо усіх до одного троянців
688] Ти не зненавидів і милосердя ще давнє лишилось
689] В тебе до наших страждань, то дай тепер, батьку, можливість
690] Вирватись з полум я флотові й тевкрів останні пожитки
691] Вирви од згуби.