Енеїда - Вергілій

Отож, коли жодної змоги
592] Задум безглуздий змінить не було і діла йшли по волі
593] Злої Юнони, то батько, небом безкраїм заклявшись,
594] їм ям богів, промовив: "Ой горенько, доля нас трощить,
595] Буря змітає. Самі ви, сердешні, обмиєте кров'ю
596] Гріх цей присяги кривої. Тяжка тебе, Турне, покута
597] Жде за оце беззаконня: запізно обіти складати
598] Будеш богам. Мені ж уготовано спокій,— запливши
599] В пристань життя, я позбавлений буду щасливої смерті".
600] й більше ні слова. В мурах замкнувся й весь провід оддав їм.

601] Був у Гесперії, в Лації звичай, який споконвіку
602] Завжди святим уважали альбанські міста, іще нині
603] Рим, найсильніша держава на світі, шанує, як тільки
604] Мають почати бої, на злощасну війну проти гетів
605] Рушить готові, чи проти гірканів, арабів, добратись [166]

606] Хочуть до індів з Авророю й стяги від парфів вернути.
607] Брама війни є подвійна — усі її так називають,—
608] З самої віри священна і з остраху перед суворим
609] Марсом. Сто мідних замків і залізні запори одвічні
610] Міцно її замикають. Сам Янус стоїть на порозі
611] Й пильно вартує. Якщо вже ухвалять старійшини люду
612] Йти на війну, тоді відчиняє цю браму скрипучу
613] Консул в плащі квірінальськім, вдягнувши його по-габінськи,
614] І до війни закликає; за ним поспішає вся молодь,
615] Звуком зловісним йому приграють іще й міднії сурми,
616] Так і тоді умовляли Латина, щоб він енеадам
617] Оголосив би війну, відчинивши цю браму скорботну.
618] Батько відмовив торкнутись її, одвернувшись, відкинув
619] Ті осоружні обряди і в затінок темний сховався.
620] Божа цариця, Сатурнова доня, зійшла тоді з неба,
621] Замкнену браму штовхнула своєю рукою, скрутила
622] Гак від дверей і залізні запори війни розламала.
623] І спалахнула Авзонія, доти спокійна і мирна.
624] Всі на війну вирушають — ті пішою лавою, інші ж,
625] Мов навіжені, на конях високих тумани збивають;
626] Всі домагаються зброї. Ті легкі щити і блискучі
627] Ратища чистять і жиром мастять їх, а ті на точилі
628] Гострять сокири. їм любо нести прапори свої й слухать
629] Музику сурм. Вже п'ять міст многолюдних рихтують ковадла
630] Й зброю відновлюють: сильна Атіна, й Тібур гордовитий,
631] І Крустумери, й Ардея, й Антемни, що баштами славні.
632] Ці вигинають безпечні шоломи на голови, другі
633] З пруття лозини опуклі щити заплітають, а інші
634] Панцирі з криці кують або з срібла гнучкого легенькі
635] Гнуть наголінники. Серп і леміш не в пошані, пропала
636] Давня до рала любов. Гартують мечі прадідівські
637] В горнах гарячих. Вже сурми заграли і роздано гасла.
638] В поспіху цей от вихапує з дому шолом, той хропучі
639] Коні у запряг веде, бере щит і кольчугу потрійну,
640] Злотом оздоблену, й вірний до пояса меч припинає.

641] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, і пісню співайте,
642] Що за царі на війну оце йдуть, які сили за ними
643] Стали на полі, якими мужами уся запишалась
644] Рідна земля італійська, якою ж то зброєю сяє.
645] Бо й пам ятаєте все ви, богині, й нагадувать владні,—
646] З слави тієї до нас лише промінь малий докотився.

647] Перший війну починає Мезенцій з тірренського краю,
648] Воїн суворий, огудник богів, який полчища зброїть. [167]
649] Поруч син Лавс, від якого нема красивішого мужа,
650] Крім лаврентійського Турна. Лавс той,— приборкувач коней,
651] Диких поборювач звірів. Він марно веде за собою
652] Тисячу воїнів з міста Агілли, що йдуть з ним у битву.
653] Гідний він більшої втіхи з отцевої влади зазнати,
654] Або й того, мабуть, щоб не Мезенцій був батьком у нього.

655] Зараз за ними на луках сам гожого син Геркулеса,
656] Гожий юнак Авентін, свою показав колісницю,
657] Пальмами вквітчану, й коні звитяжні, а щит його має
658] Батькові знаки — гадюк ціла сотня і кільцями зміїв
659] Гідра оплетена. Рея-бо, жриця, в гаях Авентіну
660] Потай під світло небесне його привела, поєднавшись
661] Жінка з безсмертним, коли тірінтієць убив Геріона,
662] Й через лани лаврентійські йдучи, іберійські корови
663] В річці тірренській купав. Є ратища в них, та дубини
664] Грізні в руках, і грубі кинджали, і списи сабельські.
665] Пішки іде він, в велику обвинутий шкуру левину;
666] В пащу, наїжену гривою, з білими ікол рядами,
667] Голову він покриває свою і так під оселю
668] Царську підходить, на вигляд страшний, Геркулеса одінням
669] Плечі прикривши міцні. А далі близнят за ним двоє
670] Мури тібурські лишають, а разом і плем'я, що назву
671] Має від брата Тібурта,— Катілл це і Корас завзяті,
672] З Аргосу воїни; їдуть вони поміж стріли густії,
673] Перед рядами передніми. Мовби народжені з хмари,
674] Наче із верху гори височенної двоє кентаврів
675] Сміливі сходять, лишаючи в бігу швидкому Гомолу
676] Й Отру засніжену; й ліс величезний дає їм дорогу
677] В їхній ході, і кущі розступаються з тріскотом сильним.

678] Не відставав і Цекул від них, міста Пренести засновник.
679] Цар, що — вважали усі — народивсь од самого Вулкана
680] Серед черід польових і знайдений був на домашнім
681] Вогнищі. Йде вслід за ним величезна ватага селянська —
682] З гір пренестійських мужі, і ті, що весь час обробляють
683] Ниви габінські Юнони, й живуть над Аньєном холодним,
684] Й що оселилися в скелях герніцьких, на воду багатих,
685] Й ті, що Анагнія кормить родюча, й ти, батьку Амасен.
686] В них не у кожного зброя, і щит не у кожного дзвонить
687] Чи колісниця, здебільшого кидають жолудь свинцеву,
688] А деякі мають в руках по два ратища; з сірого вовка
689] На голові покриття у них грубе; лівиця в них босі
690] Робить сліди, й сирою обвинена шкурою права. [168]
691] Там же й Мессап іде, коней приборкувач, парость Нептуна,
692] Той, що його не поборе ніхто ні вогнем, ні залізом,
693] Кличе увесь він до зброї народ, що спрадавна був мирний
694] І відзвичаївсь від воєн, та знову мечі добуває.
695] Йшли тут ряди фесценінів, а далі там екви-фаліски,
696] Тут із верхів'їв Соракти, а там з нив Флавіни, а далі —
697] З озера й пагір Ціміну і ті, що з Капенського бору.
698] Йшли вони, рівні числом, і співали пеани цареві.
699] Так, наче лебеді ті сніжно-білі в прозорому небі
700] Із пасовищ повертаючись, довгими шиями звуки
701] Шлють з високості, аж річка дзвенить і лунають азійські
702] Багна широкі.
703] Хай не подумає хто, що із натовпу цього не мідні
704] Вийшли до бою полки, а скоріше — повітряні ринуть
705] Хмари співучого птаства з-над глибу морського на берег.

706] Глянь, із сабінської крові старої ряди величезні
707] Клаус веде, сам до раті великої схожий. В нас нині
708] В Лації Клавдіїв рід і громада від нього походять,
709] Ще з того часу, як в Римі сабінам належала влада.
710] Цілий іде тут великий загін з Амітерни і древні
711] Ідуть квіріти, з Ерета чота, із Мутуски, що родить
712] Щедро маслини, з Номента, з трояндових селищ Веліну,
713] З Тетріки скель недоступних, із Северських пагір високих,
714] йдуть із Касперії, з Форул, з-над річки Гімелли; і ті йдуть,
715] Що з Фабарісу п'ють воду чи з Тібру, і ті, що холодна
716] Нурсія шле їх; гортинські загони й народи латинські.
717] Ті, що крізь край їх пливе річка Аллія — назва зловісна.
718] Скільки-то хвиль мармурових на морі Лівійському грає,
719] Як Оріон лише грізний у хвилі зимові порине,
720] Чи то як сонце відновлене сходить і густо колосся
721] Спіє на Гермовім полі й на нивах лікійських жовтавих.
722] Дзвонять щити, і земля аж дрижить від тупоту ніг їх.

723] Там Агамемнонів друг, а троянського імені ворог,
724] Коні до воза Галес запрягає й до Турна приводить
725] Тисячні юрми хоробрих; між ними і тих, що копають
726] Сапками пліднії, Вакхом улюблені Массіка ниви;
727] Й ті, що батьки їх послали з високих верхів'їв Аврунка
728] І з сідіцінських роздолів, і ті, що покинули Калес
729] І мілководий Вольтурн, і грубі мужі сатікульські,
730] Й осків загони. За зброю у них рогатини точені,
731] Тх до тугого реміння прив'язувать звикли; їх зліва
732] Щит шкіряний прикриває, а б'ються кривими шаблями. [169]
733] Та не оспіваний піснею нашою й ти не відійдеш,
734] Славний Ебале! Телон породив тебе від Себетіди,
735] Німфи, старий вже, як він у Капреї царем був телебів.
736] Та його син, вже тоді невдоволений батьківським царством,
737] На саррастійські народи високу простяг свою владу
738] І на рівнину, що зрошує Сарн, і на тих, що осіли
739] В Руфрах, в Батулі, і що обробляють поля келемнійські,
740] Й що доглядають їх мури рясної від яблук Абелли;
741] Кидати звикли списами вони за звичаєм тевтонським,
742] На головах своїх носять із корка пошиті шоломи,
743] Міддю їх сяють щити, і мечі їх виблискують мідні.

744] Нерси гірськії до бою й тебе посилають, Уфенте,
745] Знаного славою й щастям, яке ти в боях здобуваєш.
746] А особливо суворий народ, призвичаєний в частих
747] Ловах лісних, там екви на землях твердих проживають;
748] В зброї вони обробляють ріллю й нову здобичу завжди
749] Люблять шукати собі і жити лише із грабунку.
750] /гірець маррувіиського люду прийшов, свій шолом уквітчавши
751] Віттям маслини плідної,— Архіппа-царя повелінням.
752] Був це Умброн наймужніший, на гідр із диханням їх згубним
753] Та на все гаддя сон він наводив, співаючи пісню,
754] Й дотиком рук заспокоював лють їх; своїм він умінням
755] Рани укусів їх гоїв. Та рани від списів дарданських
756] Гоїти він не умів; отож не могли врятувати
757] Рани його ані спів той, що сон навіває, ні зела,
758] Зірвані в горах Марсійських. Тому за тобою із жалю
759] Й гай ангіційський ридав, і криштальні ридали Фуціну
760] Хвилі, і чисті ридали озера.

761] Вийшов до бою і син Іпполіта, у битвах прегарний,
762] Вірбій,— його-бо ставного Аріція мати послала,
763] На узбережжі вологім в Егерії гаю зростивши,
764] Там, де стоїть багатий Діани олтар миротворний.
765] Ходить-бо чутка така, що коли Іпполіт той загинув,
766] Підступом мачухи, й батькове кров'ю омивши прокляття,—
767] Бо розірвали його розполохані коні,— то знову
768] Він повернувся під зорі високі, в небесне повітря,—
769] —зела Пеона з любов'ю Діани його воскресили.
770] Ьатько розгнівавсь тоді всемогутній, що хтось з-поміж смертних
771] Вийти посмів із підземної пітьми до світла живого,
772] І ромом скидає його він у Стіксові хвилі, хто сином
773] Фебовим був і винайшов ліків вигойну властивість.
774] А Іпполіта сховала в криївці таємній ласкава [170]
775] Трівія й потім послала його до гаїв Егерії,—
776] Нишком, під зміненим іменем Вірбія він проживав там.
777] Ось від священних гаїв і від Трівії храму вигонять
778] Коней роговокопитих, бо ті юнака й колісницю
779] На узбережжі розбили, морської злякавшись потвори.
780] Кіньми баскими не гірше і син його їздить по полю.
781] Тим-то на повозі він і тепер на війну поспішає.

782] Поміж найпершими видно і зростом величного Турна,
783] Як він красується зброєю й всіх переріс головою.
784] В нього високий шолом із гребнем потрійним і чубом,
785] Зверху ж Хімера, що зяє із пащі вогнем, наче Етна.
786] Тим вона більш гримотить і полум'ям грізним жахає,
787] Чим од пролитої крові палає завзятіше битва.
788] Щит же гладенький Іо золота прикрасила, піднявши
789] Високо роги, вже шерстю покрита, вже зовсім телиця,—
790] Образ величний, і Аргус там, дівчини страж, і старенький
791] Батько Інах, що ріку проливає з різьбленої урни.
792] Ратників хмара за ним виступає, по цілому полю
793] Тиснеться військо, укрите щитами; й аргійське юнацтво,
794] Є і аврунків громада, й рутули, й старії сікани,
795] Тут і сакранські ряди, і з Лабіка мальована зброя;
796] Й ті, що посіли твої, Тіберіне, луги і Нуміка
797] Берег святий, ті, що крають рутульські верхи лемешами
798] й пагір Кіркейських простори, й мужі з тих/лугів, що над ни
799] Анксур Юпітер владар, і Феронія в гаї зеленім
800] Радо живе, й відтіля, де чорні свої розливає
801] Багна Сатура, і звідти, де Уфенса хвилі холодні
802] Шляху шукають в найглибших долинах і в море впадають.

803] Крім цих усіх прибула ще із племені вольсків Камілла,
804] Вершників рать привела вона й міддю блискучі загони.
805] От войовниця! Ані до ткання-бо у неї не звикли
806] Руки жіночі, ані до куделі Мінерви, натомість
807] Дівчина добре уміла терпіти тяжкі невигоди
808] В битвах жорстоких і навіть з вітрами іти в перегони.
809] Легко по нивах, над засівом повним, верхом понад зелень
810] Бігла, і ніжного колосу в бігу вона не ламала.
811] Чи у відкритому морі, ступивши на хвилі високі,
812] Вільно по них пролітала і стіп собі в них не мочила.
813] В подиві молодь і юрби жіноцтва навкруг надбігають
814] З хат і полів і дивляться, як вона йде, аж роти всі
815] Пороззявляли, як пурпур цариці вкриває їй плечі,
816] Фібула з золота коси скріпляє, як носить лікійський
817] Свій сагайдак вона й мирт із загостреним вістрям пастуший.