Тринадцять загадкових випадків - Крісті Агата

То невже вся суть нашої проблеми в цьому? Я схильний думати, що так.

Доктор Ллойд прочистив собі горло.

— Мені оце спало на думку, — сказав він досить невпевненим голосом. — Ви, здається сказали, місіс Бентрі, що й самі почували себе хворою?

— Ще б пак не хворою! Артурові теж було зле! І всім було зле!

— Отож і є, що всім, — зауважив доктор Ллойд. — Тепер ви розумієте, що я хочу сказати? В історії, яку нещодавно розповів нам сер Генрі, один чоловік застрелив іншого — йому не треба було вбивати всіх, котрі сиділи за столом.

— Я не розумію, — сказала Джейн. — Хто застрелив кого?

— Я хочу сказати, той, хто спланував ту подію, зробив це в досить-таки дивний спосіб, або сліпо вірячи в те, що випадковість буде поблажливою до нього, або виявляючи цілковиту байдужість до людського життя. Мені дуже важко повірити в те, що існує людина, здатна зумисне отруїти вісьмох людей для того, щоб усунути одного з них.

— Я розумію ваш сумнів, — сказав сер Генрі замислено. — Я визнаю, що й сам повинен був би відразу звернути на це увагу.

— А чи не міг він отруїти й себе самого? — запитала Джейн.

— Хтось, може, не прийшов на вечерю того дня? — спитала міс Марпл.

Місіс Бентрі похитала головою.

— Усі були на місці.

— Окрім містера Лоримера, я думаю, моя люба. Адже він не жив у вашому домі, чи не так?

— Ні, не жив; але він вечеряв із нами того дня.

— Он як! — сказала міс Марпл зміненим голосом. — Тоді це кардинально змінює всю ситуацію.

Вона спохмурніла, явно не вдоволена сама собою.

— Яка ж я була дурна, — прошепотіла вона. — Та ще й яка дурна.

— Щиро зізнаюся, ваше спостереження стурбувало мене, Ллойде, — сказав сер Генрі. — Справді-бо, як можна домогтися, щоб дівчина й тільки вона з'їла фатальну дозу.

— Ніяк, — відповів лікар. — Це наштовхує мене на думку, яку я хочу висловити. А що, як наміченою жертвою була зовсім не дівчина?

— Що ви сказали?

— В усіх випадках отруєння їжі результат часто буває непередбачуваним. Кілька людей їдять одну страву. Що відбувається? Одне або двоє відчувають легке нездужання, двоє інших переживають тяжкі симптоми захворювання, один — помирає. Це типовий розвиток подій — певності тут бути не може. Але існують випадки, коли втручається ще один фактор. Диґіталін — це засіб, який впливає безпосередньо на серце, — як я вам уже казав, його іноді прописують як ліки. Але в тому домі була одна особа, котра нарікала на хворе серце. Тож чи не була вона тією жертвою, що мала померти? Те, що не буде фатальним для решти, буде фатальним для неї — принаймні вбивця мав усі підстави так припускати. Те, що події набули іншого розвитку, лише доводить те, що я вже вам казав — непевність і непередбачуваність дії наркотичних речовин на людські створіння.

— Сер Емброз, — сказав сер Генрі. — То ви думаєте, це він був тією особою, котру призначили в жертви? Так, так, а смерть дівчини сталася внаслідок помилки.

— А кому дісталися б його гроші, якби він помер? — спитала Джейн.

— Вельми розумне запитання, міс Гел'єр. Одне з тих, які ми ставимо насамперед у тому відомстві, де я працював, — сказав сер Генрі.

— Сер Емброз мав сина, — повільно сказала місіс Бентрі. — Він посварився з ним багато років тому. Хлопець був навіжений і дикий, так мені розповідали. А проте не у владі сера Емброза було позбавити його спадщини — Клодергем-Корт мав статус невідчужуваної власності. Мартін Берсі успадкував і титул, і маєток. Проте сер Емброз мав багато іншої власності, яку він міг передати у спадок, кому хотів, і заповідав своїй вихованці Сильвії. Я знаю про це, бо сер Емброз помер менш як через рік після подій, що про них я вам розповідаю, і він не потурбувався скласти новий заповіт, коли Сильвія померла. Думаю, гроші дісталися короні, а може, його синові як найближчому родичу — я точно не пам'ятаю.

— Отже, усунути його було лише в інтересах відсутнього сина та дівчини, котра сама померла, — замислено проказав сер Генрі. — Це обіцяє нам не дуже багато.

— А іншій жінці нічого не мало дістатися? — спитала Джейн. — Тій, яку місіс Бентрі назвала кицькою.

— Її не було згадано в заповіті, — відповіла місіс Бентрі.

— Міс Марпл, ви не слухаєте, — сказав сер Генрі. — Ви перебуваєте десь дуже далеко.

— Я думала про старого містера Беджера, аптекаря, — промовила міс Марпл. — Він мав молоду економку, що за віком могла бути не тільки його дочкою, а й онукою. Він не казав про неї нікому ні слова, і йоґо рідня, чимало племінників та племінниць, покладали на нього великі надії. Та коли він помер, то, чи повірите, з'ясувалося, що він був таємно одружений з економкою вже два роки. Звісно, містер Беджер був аптекар і досить грубий простий старий чоловік, а сер Емброз Персі був витонченим джентльменом, так принаймні каже нам місіс Бентрі, але людська природа, за своєю суттю, всюди майже однакова.

Запала мовчанка. Сер Генрі дивився дуже пильно на міс Марпл, котра відповіла йому іронічним поглядом своїх лагідних синіх очей. Джейн Гел'єр порушила мовчанку.

— А та місіс Карпентер була гарна? — запитала вона.

— Атож, такою спокійною красою. Нічого надто яскравого.

— У неї був дуже симпатичний голос, — сказав полковник Бентрі.

— Я називаю це муркотінням, — сказала місіс Бентрі. — Муркотінням!

— Ти сама буваєш іноді схожа на кицьку, Доллі.

— Мені подобається бути кицькою у своєму домашньому колі, — сказала місіс Бентрі. — А взагалі я не люблю жінок, і ти це знаєш. Я люблю чоловіків і квіти.

— Чудовий смак, — сказав сер Генрі. — Про це особливо свідчить той факт, що ви ставите на перше місце чоловіків.

— Я зробила це з тактовності, — пояснила місіс Бентрі. — Ну, то що ви тепер скажете про мою маленьку проблему? Мені здається, я виклала все дуже ясно. Артуре, ти згоден, що я виклала все дуже ясно?

— Атож, моя люба. Починай опитування, але пам'ятай, що розпорядники "Жокей-клубу" не повинні впливати на хід перегонів.

— Ви перший, — сказала місіс Бентрі, показавши пальцем на сера Генрі.

— Я буду досить велемовним. Бо в мене немає жодної певності щодо цієї справи. Розгляньмо всіх, кого можна було б запідозрити. По-перше, сер Емброз. Звичайно ж, він не міг би обрати такий дивний метод самогубства, а з іншого боку — нічого не виграв би й від смерті своєї вихованки. Виключаємо сера Емброза. Містер Керл. Він не мав жодного мотиву, щоб бажати смерті дівчині. Якщо ж наміченою жертвою був сер Емброз, то він міг би, звичайно, поцупити якийсь рідкісний манускрипт чи два, відсутності яких ніхто б не помітив. Надто непереконливо й мало ймовірно. Тож я думаю, що попри підозру, яку місіс Бентрі висловила щодо його спіднього одягу, містера Керла треба виключити. Міс Вай. Мотиву для вбивства сера Емброза жодного. Мотив для того, щоб убити Сильвію, дуже сильний. Вона хотіла відбити в Сильвії її нареченого й хотіла цього дуже, якщо вірити розповіді місіс Бентрі. Вона була з Сильвією того ранку в саду, тож мала нагоду нарвати отруйного листя. Значить, ми не можемо виключити міс Вай із числа підозрюваних так легко. Молодий Лоример. Він мав мотив в обох випадках. Якби він позбувся своєї нареченої, він зміг би одружитися з іншою дівчиною. Проте навіщо йому було вбивати її — яка складність сьогодні в тому, щоб порвати заручини? Якби сер Емброз помер, він би одружився з багатою дівчиною, а не з бідною. Важливим був для нього цей мотив чи ні, залежить від його фінансового становища. Якби мені вдалося з'ясувати, що його маєток був закладений і що місіс Бентрі умисне приховала цей факт від нас, я готовий висунути проти нього звинувачення, а місіс Бентрі — звинуватити в нечесній грі. Далі — місіс Карпентер. Мушу зізнатися, мені вселяють недовіру її білі руки та її бездоганне алібі на той час, коли збирали листя, — я завжди схильний не довіряти алібі. І я маю ще одну причину її підозрювати, однак залишу її поки що при собі. Проте якби від мене вимагали, щоб я назвав одного підозрюваного, то я назвав би міс Мод Вай, бо проти неї маємо більше доказів, аніж проти будь-кого іншого.

— Ви другий, — сказала місіс Бентрі, показуючи пальцем на доктора Ллойда.

— Я гадаю, ви помиляєтеся, Клітерінґу, у тому, що досі не відмовилися від теорії, згідно з якою було сплановане вбивство дівчини. Я переконаний у тому, що вбивця хотів усунути сера Емброза. Я не думаю, що молодий Лоример мав необхідні знання. Я схильний вважати, що винною була місіс Карпентер. Вона довгий час жила з цією родиною, знала все про стан здоров'я сера Емброза й могла легко влаштувати так, щоб ця дівчина, Сильвія (що, як ви самі сказали, була досить дурна), нарвала того листя, яке було їй потрібне. Мотиву, щоправда, я не бачу, не стану цього приховувати; але я наважуся припустити, що сер Емброз колись склав заповіта, в якому згадувалося її ім'я. Така версія мені здається найімовірнішою.

Місіс Бентрі показала пальцем на Джейн Гел'єр.

— Я не знаю, що сказати, — відповіла Джейн, — крім одного. Чому б дівчині не зробити цього самій? Зрештою, це вона принесла листя на кухню. Як ви сказали, сер Емброз був налаштований проти її одруження. Якби він помер, вона одержала б гроші й змогла б відразу вийти заміж. Вона знала не менше про стан здоров'я сера Емброза, аніж місіс Карпентер.

Палець місіс Бентрі описав коло в повітрі й зупинився на міс Марпл.

— А тепер ви, пані професорко, — сказала вона.

— Сер Генрі описав ситуацію дуже ясно — надзвичайно ясно, можна сказати, — почала міс Марпл. — І доктор Ллойд мав цілковиту рацію в тому, що він сказав. Разом вони прояснили всі обставини цієї справи — ліпше не треба. Тільки я не думаю, що доктор Ллойд повністю обміркував один з аспектів своєї версії. Адже, не будучи медичним консультантом сера Емброза, він не міг знати, яке саме захворювання серця турбує старого джентльмена, чи не так?

— Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі, міс Марпл, — сказав доктор Ллойд.

— Ви виходите з припущення, що сер Емброз мав таку хворобу серця, на яку диґіталін діє негативно, чи не так? Але немає жодних доказів стосовно того, що це було так. Могло бути якраз навпаки.

— Якраз навпаки?

— Атож, адже ви самі сказали, що його часто прописують як ліки проти захворювань серця.

— Не заперечую, я це сказав, але навіть тепер не второпаю, до чого ви ведете.

— Я веду до того, що в такому разі він міг цілком природно мати диґіталін у своєму розпорядженні разом з іншими ліками й не бути зобов'язаним комусь пояснювати, навіщо він йому.