Родичі - Моріц Жігмонд
Пішта знов — уже не вперше — подумав про те, що занадто швидко й дешево продає себе цьому негідникові; врешті настане час, коли він заплутається в тенетах Кардича. Взяти, наприклад" свиноферму...
Якщо Кардит буде дуже зацікавлений у свинофермі, то він, Пішта, диктуватиме свої умови.
Купівля вілли — річ, звичайно, непогана. Віце-губернатор не приїхав, отже це означає: прийнято остаточне рішення розпрощатися з Боронкаї... Так і належить робити. Просуватися вперед можна тільки звільнившися від зайвого тягаря, в тому числі й від непотрібних родичів. Треба підтримувати зв'язки лише з потрібними для справи родичами, а непотрібних позбуватися, залишати напризволяще. Меньхерт — молодець. Він працює в музеї, його можна перевести сюди, і згодом він себе покаже. Але Альберт зі своєю химерною ідеєю знищення власної родини... Нащо він здався? А втім, не переріже ж він горлянки рідним дітям! Усе це дурниці, пусте базікання! Щоправда, останнім часом таке стає просто пошестю. Доводиться нерідко читати в. газетах: "Самогубство цілої родини з вулиці Ліліон!" Але щоб культурна людина... до того ж, йога рідний брат... Хіба є гарантія, що це не шантаж?.. Безперечно, треба йому допомогти, щоб жінка й діти не померли з голоду. Влаштувати, приміром, на скромну посаду. Це можна зробити... Але запрошувати сюди, в Жаратнок... Ні в якому разі£ Якщо вже Альберт тадий непутящий, хай іде працювати кур'єром або збирачем податків... Клемен — учитель. Цей. ще не озивався. Ет, хай собі живе на своєму місці...
Ну, з братами все ясно. А дядьки — коли вони якось жили досі, хоч і довше, ніж треба,— то й далі проживуть...
Великого тягаря він на себе брати не може. Нема дурних! Досить клопоту з власною дружиною та дітьми. Це й так зрозуміло.
Передусім треба до пуття розібратися у справах. Отой Кардич... Це зараз головне... В нього, певне, щось негаразд, бо чого б то людина, яка раніше навіть не віталася з Піштою, при першій же зустрічі впізнала в новому обер-прокуророві свого родича?
"Ну, дядечку Кардич, якщо ви вважаєте мене, Пініту, своїм племінником, то, будь ласка, відповідайте й за наслідки..." Однак починати треба не з угоди про купівлю вілли... Ні, ні... не з цього! Слід розібратися із свинофермою. Завтра, коли він зустрінеться з дядечком Кар-дичем, то почне не так, як завжди: "Любий мій дядечку, чи зможу я, на твою думку, виконати умови тимчасової угоди?",— а скаже: "Любий мій дядечку, мені здається, Що зі свинофермою справи кепські. За махінації Макроці управа не буде відповідати". Отак він скаже! І хай спершу висловить пропозиції Кардич, а' далі видно буде.
Пішта подумки сперечався з Кардичем і бургомістром... Мовляв, у самого господа бога немає таких грошей, за які б він, Пішта, продав своє чесне ім'я та інтереси міста...
А що, коли віце-губернатор має радію? Мовляв, підрахунки були точні, а біда лише в тому, що підскочили Ціни на кукурудзу, і вона стала коштувати дорожче, ніж смалець... А чи не можна тут чимось зарадити? Припустімо, свиноферма — реальне підприємство, а непорядки навколо неї мають суто кон'юнктурний характер. В такому разі всі видатки слід віднести на рахунок підприємства, і управа повинна взяти це діло в свої руки. Треба знайти такий вигідний варіант, як і при купівлі вілли, тобто за принципом — нижче вартості капіталовкладень. Чому так? А тому, що Кредитний банк і в цьому випадку матиме вигоду. Не так уже й погано, коли хоч престиж урятований. Як сказав віце-губернатор, Сенткалнаї теж причетні до цієї справи. А що, коли скинути "все на них? Адже фірма Сенткалнаї досить багата... Не збідніє... А раптом справа має і кримінальний бік? Тоді Сенткалнаї не викрутяться...
Пішта відчув себе сильним і впевненим.
— Ні, друзі, ні,— сказав він майже вголос.— Якщо я потрібен вам, розберімося у всьому докладно. Я не дозволю просто так зім'яти себе!
Він подумав, що в разі необхідності можна буде використати й те, що його хочуть ось у такий спосіб підкупити. Тимчасовий контракт — нуль, пусте місце. Якщо він до чогось і зобов'язує, то не Пішту, а продавця! Крім того, Пішта не родич Боронкаї. Отже, боятися немає чого. Ні на яку аферу він нізащо не піде. Хіба не для того опублікував він у газеті свою програму, щоб поверх нути діяльність управи на користь міста? Інтереси городян — понад усе...
Вже й те підозріло, що досі він не чув нічого конкретного про свиноферму. Адже її засновникам, мабуть, пече в п'яти.
У найгіршому разі, він піде до міністра й викладе йому свої плани та наміри. Хто знає, чи не замішаний тут бургомістр? Хіба в наш час когось дивує, коли бургомістра притягають до дисциплінарної відповідальності?!
Питання про купівлю вілли почало поволі відсуватися на задній план. Адже досі він ще не дав ані філера; доведеться пильнувати і в майбутньому, щоб не припуститися помилки. Цікаво, чи не можна придбати ту віллу, не залазячи в борги? Якби таке вдалося, то Пішта, зі свого боку, вжив би заходів, щоб управа не мала збитків через свиноферму. Можливо, та ферма буде прибуткова, і тоді місто йому тільки подякує.
Завтра він поїде на ферму, огляне її й визначить вартість. Візьме з собою інженера. По суті, він, Пішта, тепер господар міста. Власне, все в його, обер-прокуроро-вих руках. Щоправда, вирішального голосу він не має, але може висловити свою думку, судження, внести практичні пропозиції. Завтра вранці він перш за все зажадає, щоб йому доповіли про справи із фермою. Це треба зробити до того, як прийде на службу бургомістр, тим більше, що старий завжди спізнюється... А потім поїде з інженером на саму ферму, перегляне бухгалтерські книги, підіб'є підсумки і матиме в руках всі потрібні матеріали. Чим він ризикує? Нічим. Навпаки, тільки виграє. Досить взятися за цю справу разом з доктором Мартіні — і місто стане на його бік. Чудова перспектива!
Поступово він починав розуміти все підґрунтя того, що діялось на фермі. Ще бувши радником з питань культури, Пішта чув про це багато балачок, але не надавав їм великого значення.
Він підвів голову і побачив, що сидить у хмарах диму. Відчинив вікно. На вулиці було тихо-тихо; в жодному вікні не світилося. Пішта глянув на годинник. Як швидко минає час. Уже одинадцята... Він дивився у вікно, і на Душі в нього було гарно. Сплять люди... городяни. Вони навіть гадки не мають, що новий обер-прокурор і вночі тУрбується про їхній добробут та процвітання...
Вирішивши, що кімната вже провітрилася, Пішта загнив вікно й пішов до спальні.
Ліна спала.
Пішта тихенько роздягнувся і теж ліг.
Проте не зміг заснути. Він ще довго прислухався до Б°К) годинника, який мелодійно вибивав кожну чверть.
Дивно — ніколи досі, принаймні за останні роки, не мУчило його безсоння. Він миттю засинав і спав міцно та спокійно, як невинна дитина. Ліна лягала пізніше за нього — вона поралась по господарству і вкладала спати дітей. Дружина звикла лягати пізно. А Пішту відразу після вечері починало хилити на сон. Іноді він допомагав синам перекладати латинські тексти. Робив це залюбки, радіючи, що не забув латини. А вряди-роди брався й до математики, бо хлопці не любили цієї науки. Пішта спершу сам вивчав домашнє завдання, щоб потім пояснити його дітям. Однак нерідко він казав, що дуже втомився на службі, і йшов спати.
А сьогодні він не міг склепити очей. Зітхав, перевертався з боку на бік. Навіть будив Ліну, яка бурчала спросоння, але за мить знову засинала. Адже вона дуже стомлювалася за день.
Пішта думав про віллу. Зараз, лежачи в ліжку, відчував, що бере на себе неймовірну відповідальність. Хоч як дешево має обійтися йому вілла — про таку суму ще кілька тижнів тому він і мріяти не смів. Як усе це влаштується? Припустімо, Кредитний банк виплатить за нього гроші. Але колись же треба буде їх повернути... З його платні неможливо сплачувати навіть відсотки від тієї суми. Звідки ж візьмуться інші, додаткові прибутки? Ліна має рацію — ці люди ставляться до нього як до великого багатія, що належить до їхнього кола... як до людини, що для неї п'ять-десять тисяч пенге — то дрібничка. Чи в них так заведено, такий у них стиль? Невже в нього, Пішти, можуть з'явитися колись якісь додаткові кошти?
Вже після півночі — він не знав напевне, котра година"— Пішта раптом згадав про дядька Берці з його вугіллям. Та справа — цілком законна, і дядько обіцяв дати Пішті двадцять тисяч пенге комісійних, якщо вона вирішиться позитивно. Безперечно, коли покластися тільки на дядька, то він, Пішта, і близько не побачить отих двадцяти тисяч. Але ж дядько Берці у нього в руках* То чом не поговорити з головним інженером і не заборе нити видавати дядькові суму, яка належатиме особисто йому, Пішті?..
Він почав підраховувати, скільки треба буде постачити вугілля, щоб родинне акціонерне товариство одержало сто тисяч пенге прибутку. Йому навіть захотілося увімкнути світло, але побоявся, що розбудить Ліну. До речі, дуже незручно мати спільну спальню. І він раптом зрозумів, чому в багатих сім'ях чоловік і жінка сплять у різних спальнях. Річ ясна: адже чоловіки мають стільки клопотів і турбот, що не можуть спокійно спати — мусять і вночі сушити собі ними голову.
Вранці Пішта прокинувся стомленим і в'ялим. Десь у шлунку відчував нервове тремтіння, в роті було гірко, в голові паморочилося, їсти не хотілось.
Прийшовши в управу, він подзвонив Бістріцаї — головному інженерові міста. Той сказав, що зараз прийде.
З інженером вони зустрічалися зрідка і тому зналися не дуже добре. На своїй колишній посаді Пішта залежав од Бістріцаї хіба що в питаннях будівництва шкіл. Головний інженер був дуже поважною особою, і Пішта не мав права квапити його — доводилось тільки погоджуватися з тим, що каже Бістріцаї. Коли той заявляв, що немає коштів на ремонт шкіл, то годі було з ним сперечатися. Якось в одній школі добудовували поверх. Згодом з'ясувалося, що нижні стіни занадто тонкі, а стеля потріскалася. Головний інженер прибув на місце, щоб Розслідувати цю справу. Як пихато він поводився! Тепер Пішта розумів, що Бістріцаї тримався так навмисне—— для того, щоб замаскувати аферу. Адже його обо-вязком було передбачити і перевірити, чи витримають старі стіни ще один поверх... Бістріцаї пояснив це тим, ^° він, мовляв, усього-на-всього виконавець — йому дали Наказ, і він розпочав будівництво...
