Родичі - Моріц Жігмонд
Будь більш терпляча й поблажлива.
— Чого це я маю терпіти? Вже хоч не дратував би мене! Легко тобі бути великодушним... Хіба ти знаєш, яка то мука морочитися з цією тварюкою?.. Вона доводить* мене до нестями! Ось і зараз — заходжу на кухню й бачу, як вона серветкою витирає стіл... Серветкою! А потім витиратимеш цією серветкою губи... Ет!
І Ліна знову вибігла на кухню.
Пішта.гірко всміхнувся. Так, тут нічим не зарадиш... . Ліна довгі роки скніла в цьому злиденному житті, і тому її так дратують дрібниці. А може, вона навмисне переймається цими кухонними сварками, щоб сховатися від серйознішого клопоту? Краще вже зігнати гнів на служниці, ніж мордувати душу купівлею отієї вілли...
Раптом Пішта помітив на письмовому столі нерозкри-тий конверт.
Він узяв його в руки, оглянув з усіх боків і, на превеликий свій подив, упізнав почерк брата Альберта. Почавши читати листа навстоячки, він невдовзі сів — так пригнітило його те, про що писав брат.
Альберт сповіщав, що саме сидить у кав'ярні, і оскільки в нього немає інших справ, пише листа братові. Щоправда, позавчора він теж узявся писати листа, але не* стало душевної сили, щоб признатися в усьому. А оце сидить у кав'ярні за порожнім столиком і не має навіть шістдесяти філерів, щоб заплатити за порцію чорної кави. Навесні його звільнили з баку за скороченням посади. Скасували навіть назву "біржовий диспонент" !, бо жоден-банк не потребує такого чиновника — адже біржа припинила своє існування. В обігу є сімнадцять цінних паперів, а от грошей, готівки, немає... Клієнтів більше
Уповноважений в справах фірми або банку на біржі.
не цікавить біржа, їм однаково, закриють її чи ні... Отже, він утратив будь-яку надію на нову посаду, як і на те, що хтось заплатить за випиту ним чорну каву. При звільненні від одержав певну компенсацію, але ті гроші давно вже розійшлися. Потім довелось використати свій невеликий кредит. А тепер остаточно заборгувався, і йому нема в кого позичити й філера. Та він не впадав би в такий розпач, якби вдома,, в однокімнатній квартирі, на нього на чекала ніжна дружина та четверо діточок... Родина в такому стані, що він не наважується йти додому, бо не може дивитися на оті злидні.. їхня квартира на околиці міста, в бідному робітничому кварталі. З попередньої квартири їх виселив хазяїн будинку, але, спасибі йому, сам підшукав оцю однокімнатну на околиці й навіть подарував їм борг. А поліція примусила його, Альберта, згодитись на переїзд. Запхали їх у цей закутень, і вони живуть тепер як пацюки. Ніжна його дружинонька шиє. Вона ладна взятися за що завгодно, аби тільки заробити грошей і зварити дітям хоч би гарячої юшки. А він сидить у кав'ярні без жодного філера і думає про те, що в нього є одна-єдина рада — вбити свою дружину та діточок. Але дружинонька ще не зважилась на це, а без її згоди він не може зробити такого...
Пішта читав братів лист, мов якусь фантастичну казку. І його життя — теж суцільна фантастика, казка... Нині казки по всіх усюдах, саме життя створює їх.
Далі Альберт писав, що він нічого не просить. В нього є почуття власної гідності, і він не хоче стати тягарем для брата, з яким колись жив душа в душу, якого палко любить. Можливо, він зважиться на останній крок — накладе на себе руки, хоч і не вважає цей крок мужнім, бо самогубство не полегшить становища його сім'ї... "Уяви собі, який це буде для них удар, коли прочитають у газетах..."
Лист випав з Піштиних рук, та він поквапно нахилився, підняв його й сховав у кишеню.
Ще тільки цього бракувало, щоб його прізвище скомпрометували газети!..
Але що робити? Невже взяти на своє утримання сім'ю з шести душ?..
Пішта вийняв гаманець і зазирнув туди. Залишалося' ще десять пенге.
Йому закортіло піти з дому й поміркувати про все це десь-інде. Зазирнув до синів, щоб мати алібі перед дружиною, поговорив із ними, погладив по голівках, радіючи, що. їх тільки двоє. І в цьому Ліна мала рацію...
9 А що,4 коли дядечко Кардич сьогодні вночі передумає?.. Ні, зараз не час розчулюватися; треба влаштовувати справи. Але як?..
Пішта дивився на синів. Він не міг зібрати докупи думок і тільки розгублено всміхався. Менший син у захваті щось йому розповідав, але Пішта не слухав. Потім кивнув головою і вийшов з кімнати.
Хлопці не ображалися на батька, бо вже звикли, що його мало цікавлять їхні справи, і знову узялися до уроків.
А Пішта одягся і вже в капелюсі зайшов до Ліни.
— Я сьогодні пообіцяв бургомістрові зустрітися з ним у казино,— сказав він,— уже пів на сьому, боюся, щоб не спізнитися.
, Ліна ущипливо кинула:
— Тепер уже і в карти гратимеш?!
— Облиш!
— Чом би й ні? Азартний чоловік на все здатен.
— Вибач, але я не азартний.
— Зачини двері, кімната вистуджується.
— Ти ж чудово знаєш, що я живу тільки сім'єю. І не заслуговую ні на іронію, ні на звинувачення... А скоріше на співчуття.
— О, який бідний!
— Я не бідний, але і не багатий!
— Чому ж? Тобі мали відшкодувати гроші, витрачені на поїздку в Пешт... Сподіваюсь, тобі їх видали? Чи, може, мені й за це самій заплатити шановній управі?
Пішта був уражений. Адже він зовсім про це забув. Яка ж вона все-таки розумна, його ЛінаГ Справді, одержаний на поїздку аванс ще не весь розтрачений... Крім того, повинні ще заплатити. Як би додати до авансового звіту ту суму, яку він витратив на віце-губернатора?
І раптом йому схотілося порадитися з Ліною. Але якщо вже сказав, що йде в казино, то не може міняти свого рішення.
— Поговоримо, коли вернуся.
— Будь ласка.
— Цілую ручки.
І Пішта тихенько зачинив за собою двері.
Вийшовши на вулицю, він заглибився у роздуми.
"Хто я, власне, такий і чим я завинив перед долею, що вона так нещадно обходиться зі мною? Невже мені доводиться страждати за гріхи предків?.. Життя моїх рідних— сестри і брата — склалося так, що коли воно стане відоме широким колам громадськості, мене затавруй ють як жорстоку, безсердечну людину. Людину, що не допомогла в скрутний час рідній сестрі, рідному братові... А що я можу зробити для них?"
Потім його думки звернулися на інше.
"Вони хоч знають, у якому становищі опинилися: збанкрутували, та й годі,— опустилися на самісіньке дно колодязя... І якщо не повмирають, то далі їм може бути тільки краще. А в якому становищі перебуваю я? Доля зласкавилася наді мною, вирвавши з колишнього бідного, але спокійного життя... А тепер я й сам не знаю, що зі мною діється. Завис у повітрі, як труна Магомета. Що ж буде далі?"
Дорогою він зайшов на пошту. Старовинне, тісне, темне приміщення. Пішті здалося, що воно давить на нього, наче символ старої Угорщини... Така стара будівля...
(Мабуть, єдина на всю країну лишилася. І саме тут, у Жа-ратноку... Та й чи дуже вона потрібна? Хто тут пише листи?.. Він підійшов до високого письмового стола, брудного, заляпаного чорнилом, і довго вибирав перо серед купи поламаних. Написав коротко "Висилаю тобі десять пенге, щоб ти розплатився за каву. Я страшенно вражений твоїм листом, але не знаю, як тобі допомогти. Згодом поміркую про твої справи. Цілую".
Пішта перечитав написане. Якось по-дурному вийшло, непереконливо. Проте нічого розумнішого зараз не вигадаєш....
Він опустив свій лист у поштову скриньку, а братів порвав на дрібні клаптики й викинув у кошик на сміття.
Потім насунув на чоло капелюха — не хотів, щоб його впізнали. Сам із себе дивувався. Адже зробив добру, благородну справу, а поводиться, мов той .злодій.
"Мушу їм допомогти,— думав він.— Але треба знайти якийсь зручний спосіб. Я тепер наче той буксир, до якого причепили багато барж. Тягтиму, доки стане сили. Але треба будь-що дотягти їх до гавані...
XVIII
В казино було майже безлюдно, — Хто тут є?
Єгер, одягнутий в зелену куртку з зеленими лацканами, що були прикрашені срібними дубовими листочками, зустрів Пішту з такою покірною шанобливістю, яка анітрохи не личила його мисливському мундирові. Пішта не любив цієї принизливої запобігливості, бо вона не свідчила про звичку робити свою справу швидко, вчасно й ретельно. То була покірність людини зі зламаною волею, вихованої в рабстві. Цей чоловік схожий на відданого, але підступного собаку, що махав хвостом і чекав наказу хазяїна.
— Доктор Мартіні тут... благородні пани грають у карти.
Далі Пішта не став слухати. Доктор Мартіні — най-горластіший ватажок опозиції. Вагаючись, він увійшов у кімнату для картярів.
— О, вітаємо пана обер-прокурора! Ну, тепер ти можеш бути вільний! — вигукнув Мартіні й відпустив одного зі своїх партнерів.
А тоді тоном, що майже нагадував наказ, запросив Пішту сісти. Грали в ремі. Це була єдина гра в карти, в якій Пішта почував себе досить сильним. Удома ніхто не наважувався з ним грати, особливо Ліна, бо в грі він був нещадний і ніколи не міг примиритися з програшем.
Пішта. заходився вправно тасувати колоду, ніби все життя тільки це й робив.
Першу партію він програв, другу виграв, з третьої вийшов непогано, четверту знову виграв. Зрештою, гру з семи турів виграв він і одержав три пенге та двадцять філерів.
— Ну, може ще зіграємо?
Пішта хотів був уже піти, тому що гра тривала понад сорок п'ять хвилин, а було вже пів на восьму. Але його майже силоміць усадовили на місце й примусили грати далі.
— Нова масть,— сказав Мартіні.— Доведеться знову тягти... А як там з великою позикою? — спитав він трохи згодом і кинув на стіл червового туза. ,
— Майбутнє покаже,— відповів Пішта й теж кинув карту.
— Отже, справу заморожено? — промовив Мартіні таким тоном, ніби запитання під час гри в карти не мають ніякого значення.— Кредити видаються тільки для рентабельних капіталовкладень,— додав він згодом.
— Авжеж.
— Я так і знав. Будівництво каналізаційної мережі — нерентабельне, ремонт шкіл — теж нерентабельний.
Ніщо, крім ATT, не даватиме прибутків. І назву ж гарну придумали: АТТ!.. Автомобільне торговельне товариство... вибачте, транспортне. Автотранспортне товариство!.. А коли розпочнеться будівництво жаратноцького АТТ?
Пішта тільки мовчки посміхався.
— Бо якщо розпочнеться це будівництво, сподіваюсь, для нього знайдеться навіть міжнародний кредит... Надійде він вчасно, і тоді нам ніколи не позбутися боргів. Крім того, чув я, що зі свинарською фермою справи зовсім кепські.
— Як мало тут відвідувачів,— сказав Пішта, намагаю-чить звернути розмову на інше.
— Відтоді, як Макроці забрався звідси геть разом зі своєю компанією, повітря стало чистіше...
