Кульгавий біс - Лесаж Ален-Рене

Зрештою, хіба не досить вам мого слова — слова іспанця й дворянина?

— Гаразд, — мовив садівник. — Покладаюся на ваше слово. Я буду говорити з одним моїм знайомим — каталонцем-віровідступником...

— Що ви кажете! — вражено вигукнув дон Хуан, перебивши Франсіско. — Як можна довіритись відступникові, що зрікся своєї віри задля...

— Хоч він і відступник, однак чоловік порядний, — і собі перебив Франсіско дона Хуана. — Він вартий скорше жалю, ніж ненависті. Якщо можна було б відпустити йому гріх — я відпустив би. Ось послухайте про його пригоди.

Він з Барселони, лікар за ремеслом. Справи його йшли кепсько, і він надумав перебратися до Карфагена, сподіваючись, що коли змінить місце, то й доля його зміниться. Отже, він сів разом із матір'ю на судно й поплив до Карфагена. По дорозі на них напав алжірський пірат, захопив їх і привіз у це місто. Тут їх продали: матір — якомусь маврові, а лікаря — туркові. Турок той поводився з ним украй жорстоко, і лікар, кінець кінцем, щоб вирватися з неволі й визволити матір, на яку мавр, її господар, теж лихом дихав, прийняв магометанство. Відцуравшись своєї віри, лікар найнявся до одного паші, вкупі з ним здійснив кілька піратських набігів і зібрав десь із чотириста патагонів. За частину цих грошей вій викупив матір, а на решту став піратствувати — тепер уже самостійно.

Він придбав невеличке судно без палуби, найняв кілька солдатів-турків і почав плавати між Аліканте й Карфагеном. Повернувся з багатою здобиччю і знову вийшов у море. Його наскоки були такі вдалі, що по недовгім часі він уже купив і спорядив невеличкий корабель. На цьому кораблі він теж брав багату здобич. Аж тут доля відвернулася від лікаря. Якось він напав на французький фрегат, і той так подірявив його корабель, що він ледве доплив до гавані. А що в цій країні про чесноти корсарів судять з їхніх успіхів, то турки після цієї невдачі стали ним гордувати. Це його вибило з колії та озлобило. Він продав корабель. Відтоді живе з матір'ю за містом; мають вони кілька слуг із невільників.

Я часто в нього буваю. Колись ми служили в одного господаря й щиро заприязнилися. Він звіряє мені найпотаємніші свої думки. Три дві тому він із слізьми на очах признався, що не знає спокою відтоді, як відцурався християнської віри, що часом ладен скинути з голови тюрбан і, не боячись навіть того, що його можуть скарати на вогнищі, прилюдним каяттям спокутувати свій гріх, який є неабиякою спокусою для християн.

Ось до цього відступника я й хочу звернутись по допомогу, — провадив Франсіско. — Годі знайти когось надійнішого. Я скажу деєві, що піду на ринок, а сам подамся до лікаря й поведу з ним таку мову: "Замість нидіти з горя, що ви покинули лоно церкви, чи не краще подумати про те, як до нього повернутися? А для цього треба налаштувати корабель і пустити поголос, що вам набридло дозвільне життя і ви знову хочете вийти в море. І ви таки вийдете. На цьому кораблі ми попливемо до Валенсії. А там донья Теодора заплатить вам стільки, скільки треба на ситий і веселий прожиток до кінця ваших днів".

— О, любий мій Франсіско! — вигукнув дон Хуан, ураз піднісшися духом — так сподобався йому план наваррця. — Обіцяйте йому скільки вам забагнеться! Не сумнівайтеся—і вас, і відступника щедро винагородять. Але чи певні ви, що план цей здійсненний?

— Коли й постануть якісь перепони — адже важко геть усе передбачити, — то ми їх усунемо, — відповів Франсіско. — Сподіваюсь, Альваро, що задум наш удасться. Я повернуся з добрими вістями.

Франсіско подався до лікаря, а дон Хуан став нетерпеливо його чекати.

Садівник повернувся по недовгім часі й сказав:

— Я говорив із відступником. Довго ми думали-міркували й нарешті дійшли ради. Він купить невеличке, повністю споряджене судно. Дозволяється набирати матросів з невільників, тож він, щоб не збудити підозри, крім своїх людей, найме ще з десяток турків — так, мовби й справді збирається робити піратські набіги. За два дні до призначеного відплиття він тайкома сяде разом з невільниками на судно й зніметься з якоря. Потім, підпливши яликом до хвіртки в його саду, що виходить на море, забере нас. Отакий ми склали план. Розкажіть про нього сеньйорі невільниці й запевніть її: найпізніше через два тижні вона буде на волі.

Як зрадів Сарате з того, що може потішити донью Теодору такою звісткою! Наступного дня він шукав зустрічі з Месоморто, щоб дістати дозвіл навідати бранку. Побачивши дея, він мовив:

— Даруйте, мій володарю, що я наважуюсь спитати у вас: чи задоволені ви прекрасною невільницею після того, як я з нею говорив?

— Дуже! — вигукнув дей. — Вчора вона вже не опускала очей під найніжнішими моїми поглядами. Досі вона тільки ремствувала й нарікала на долю, а вчора з уст її не зірвалося жодної скарги; мені навіть здалося, що їй приємно мене слухати. Альваро, я тобі цим завдячую! Бачу, ти добре знаєш жінок своєї батьківщини. Поговори з нею іще раз; доведи до кінця те, що так добре почав. Постарайся зробити все, щоб наблизити день мого щастя — кмітливості тобі не бракує. Присягаюсь душею нашого великого пророка — я зніму з тебе кайдани, і ти повернешся в Іспанію; я обдарую тебе так щедро, що християни, тебе побачивши, не повірять, що ти був у полоні.

Дон Хуан не забарився зміцнити щасливу оману Месоморто; до того ж він удав, що дуже зворушений його обіцянками й, під тим приводом, що хоче якнайшвидше забезпечити їх здійснення, мерщій подався до прекрасної невільниці. Застав її саму — старих служниць у покоях не було.

Сарате розповів доньї Теодорі про план Франсіско й відступника, додавши, що вони сподіваються на щедру плату.

Донья Теодора дуже зраділа, коли почула, яких рішучих заходів ужито для її звільнення.

— Невже я знову побачу Валенсію, мою любу вітчизну? — вигукнула вона. — Знову житиму спокійно після стількох небезпек і турбот? Яке щастя! І ви, доне Хуане, будете біля мене... О, як солодко про це думати! А ви — чи ви так само радієте? Адже, викрадаючи мене в дея, ви викрадаєте дружину для себе!

— Ах, які втішні були б для мене ваші слова, якби не болісна згадка про безталанного дона Фадріке! — мовив дон Хуан, зітхнувши, — Даруйте мені цю чутливість, сеньйоро, й скажіть щиро — хіба ж Мендоса не гідний того, щоб ви його пожаліли? Заради вас він покинув Валенсію, через вас його завезено в Туніс і закуто в кайдани! Я певен — не така гірка йому неволя, як думка про те, що він не помстився за вас.

Так, він заслуговує на кращу долю, — сказала донья Теодора, — Бог мені свідок — я до глибини душі зворушена тим, що зробив для мене Мендоса, і мені щиро жаль, що через мене довелось йому стільки всього зазнати; однак, за жорстоким приписом лихих сузір'їв, я не можу винагородити його коханням. Не прихилишся серцем до того, хто йому не любий...

Тут до покою увійшли дві старі служниці, й наші закохані замовкли. Потім дон Хуан завів іншу розмову; вдаючи, що він — повірник дея, сказав:

— Так, чарівна невільнице, ви закували в кайдани того, хто перед тим закував вас. Месоморто, моєму й вашому володареві, найпалкішому з усіх залицяльників і найпривабливішому з усіх гарних турків, дуже подобається ваше з ним поводження. Показуйте й далі йому свою прихильність — і, запевняю вас, злигодням вашим скоро настане край.

Сказавши ці слова, справжній зміст яких зрозуміла лише донья Теодора, дон Хуан вийшов.

Минув тиждень. Усе йшло своїм звичайним плином.

Тим часом каталонець-відступник купив невеличке судно з майже повним спорядженням і став лаштуватися до плавання. Але за шість днів до відплиття на дона Хуана знову впав тяжкий клопіт.

Месоморто покликав його до себе, і коли Сарате ввійшов, мовив:

— Альваро, я відпускаю тебе на волю. Їдь до Іспанії, коли схочеш; подарунки, що я їх тобі обіцяв, чекають на тебе. Сьогодні я бачився з прекрасною невільницею: вона зовсім не схожа на ту особу, яка завдала мені такого жалю своєю журбою! Вона сказала, що звикає до неволі й чимраз менше відчуває її тягар. Вона здалася мені такою чарівною, що я вирішив одружитися з нею. Через два дні буде весілля.

Дон Хуан змінився на обличчі й хоч як намагався приховати хвилювання, це йому не вдалося. Месоморто спитав, що з ним.

— Сеньйоре, — збентежено відповів дон Хуан, — правду кажучи, я вражений тим, що найзначніша в Оттоманській імперії особа має намір опуститися до того, щоб узяти шлюб з невільницею. Я знаю, що таке у вас часом бувало, але все одно чудуюся. Месоморто, блискучий, вельможний, що міг би одружитися з донькою будь-якого найзнатнішого сановника в Порті, — й раптом...

— Авжеж, — урвав його дей, — я міг би важити навіть на руку доньки великого візира — й успадкував би згодом його посаду, але я маю незліченні багатства й на дещицю не маю честолюбства. Спокій і втіхи, якими я тут утішаюся, дорожчі за пост великого візира. Це небезпечний пост: не встигнеш на нього сісти, як через підозріливість султана або заздрощі ворогів тебе з нього буде скинуто. Опріч того, я кохаю цю невільницю, і краса її дає їй повне право зайняти те становище, до якого я хочу її підняти. Проте, щоб бути гідною тієї честі, яку я їй роблю, вона повинна змінити віру, — докинув дей. — Як гадаєш, чи не буде вона опиратися цьому через дурні забобони?

— Ні, володарю, — відповів дон Хуан, — я певен: вона пожертвує всім задля такого високого становища. Дозвольте тільки дати вам одну пораду: не кваптеся брати шлюб; не поспішайте. Коли ви запропонуєте їй відцуратися віри, яку вона всмоктала з молоком матері, вона, безперечно, обуриться. Дайте їй час отямитися й роздуматись, Хай вона повірить, що ви хочете не збезчестити її, а потім покинути, щоб вона до скону ниділа серед ваших невільниць, — а вшанувати найвищою честю: побратися з нею. Присягаюся, вдячність її та пиха зрештою переможуть усі сумніви. Почекайте бодай тиждень.

Месоморто замислився; те, що радив повірник, не дуже припало йому до вподоби; однак кінець кінцем він визнав його слова за розумні.

— Хай буде по-твоему, Альваро, — мовив він. — Хоч як мені кортить оволодіти невільницею — почекаю тиждень. А ти зараз же іди до неї й умов сповнити моє бажання, коли мине цей тиждень. Я хочу зробити честь тому самому Альваро, який так добре мені прислужився: хай саме він запропонує невільниці стати мені за дружину.

Дон Хуан побіг до доньї Теодори й переповів розмову з Месоморто.