Надзвичайні пригоди надзвичайного космонавта - Медвєдєв Валерій

Поки батько ходив за арифмометром, я встиг сказати дядькові:

— Між іншим, час іде, ставте швидше ваші запитання!

— Так, так, так,— сказав дядько Петро, хитаючи розпачливо головою.— Зараз, зараз!..

— Вас я теж попрошу поставити мені будь-яке запитання,— сказав я, звертаючись до дядькового знайомого,— щоб мені відповідати вже разом вам обом.

До речі, можете ставити мені запитання і ви, і ви, дядьку Петре, одночасно.

— ЯКЩО ВИ цікавитесь питаннями психології, то, можливо, читали статті про групове спілкування? — спитав мене дядьків знайомий.

— Ми не "можливо" читали, а ми, звичайно, читали статті про "групове спілкування",— заявив я.— Я взагалі проти спілкування, а надто групового! Кому треба багато... (слова "встигнути особисто" я не сказав), той не може витрачати час на... (на "групове спілкування" я теж не сказав, тож уся фраза, як завжди, у мене вийшла дещо загадковою: "Кому багато треба... той не може витрачати час на...")

— А мені здається, вам бракує саме цього "групового спілкування",— сказав дядьків знайомий.— Тоді не було б того, що я помічаю за вами: ви не вмієте знаходити правильної реакції на своє оточення. Гідно пристосуватися до нього, чи що. Мова йде не про пристосовництво в ганебному розумінні цього слова. Це ваше невміння — особливість вдачі: так вас виховали, так склалась ваша особиста доля. Коротше, ви даєте помилкові реакції на людей а люди дають помилкові реакції на ваші реакції... Можливо, ви гадаєте, вам перепадає від інших на горіхи не по заслузі, проте на ділі — все правильно: як гукнеш, так і відгукнеться.

— Ось,— сказав дядько Петро, одриваючись від підручника і втручаючись у нашу розмову.— Ану скажи мені, що таке фрикція і чим відрізняється пластикація від пластифікації?

— Фрикція — це характеристика валків і валкових змішувачів, що застосовуються для виготовлення і фарбування полімерної суміші. Фрикцією називається відношення окружної швидкості переднього валка до окружної швидкості заднього. Вам зрозуміло? — спитав я.— А чим відрізняється пластикація від пластифікації? Пластикація — це розм'якшення полімерної суміші в результаті перемішування при легкому підігріванні. Пластифікація — це введення у полімерну суміш пластифікатора.

— То ти що,— спитав мене дядьків знайомий,— збираєшся вступити до інституту тонкої хімічної технології?

• — Ні, не вбираюсь,— відповів я.

— Му-гу...— сказав дядьків знайомий.— Тоді я спробую тобі навіяти думки про користь від "групового спілкування". Ось я помічаю в тобі непоборне прагнення до лідерства, але лідери бувають і негативні. Чи не так?..

"Це лідери! — подумав я.— А над лідери не можуть бути негативними, отже, на це можна і не відповідати. Не розгадав мене дядьків знайомий, не розгадав. У цих дорослих фантазія вище лідерів не сягає. Вони навіть не можуть уявити, що серед звичайних лідерів може з'явитися надлідер".

— Так, далі,— сказав дядьків Петрів знайомий.— Часто труднощі в характері людини виявляються при зіткненні протилежних внутрішніх тенденцій, одну з яких людина не бажає визнавати в собі. Коли у під, літка з'являється завищена самооцінка (порівнюючи

з його реальними здібностями і можливостями), його завищені претензії, природно, не можуть бути задоволені. Ця незадоволеність травмує психіку підлітка, у нього виникає потреба, необхідність захистити свою високу самооцінку, а це в свою чергу...

— До чого це "в свою чергу" призводить — це всі знають,— утрутився я в розмову.— Це призводить до явища, котре психологи називають "ефект неадекватності",— стан, коли подразнена нервова система примушує людину діяти не у відповідності з оточенням. Я вас правильно зрозумів? — ввернувся я до дядькового знайомого і, не даючи йому опам'ятатися, вів далі: —А ви знаєте,— сказав я, звертаючись до

■ всіх,— думка людини про себе саму і думка, яку складають про неї інші, наприклад, думки деяких дорослих і деяких підлітків дуже часто значною мірою розходяться? Адже люди бачать лише те, що людина зробила до цього часу, а вона сама вважає себе творцем як сучасного, так і майбутнього. А тому істина звичайно знаходиться посередині: вартість людини не тільки в тому, що вона гробила, але й в тому, що вона планує зробити.

— Точної —. вигукнув батько, що саме закінчив перевірку моїх обчислень.— Усе сходиться! Але як ти так швидко вирахував?

— Дуже просто. А ви нікому не скажете?

— Звичайно. *

— Скільки до ста не вистачає в першому числі, у восьмидесята дев'яти?

— Одинадцять.

— А в другому?

— Вісім.

— А важко помножити вісім на одинадцять?

— Звісно, ні. Вісімдесят вісім.

— Це і є кінець результату.

— А як же ти знайшов початок? — запитав мене батько.

— Ще простіше,— відповів я.— Від вісімдесяти дев'яти відняти вісім важко?

— Ні.

— А скільки буде?

— Вісімдесят один.

— Ну це й є початок результату. А коли хочеш, то # відніми від дев'яноста двох одинадцять, буде теж вісімдесят один.

— Му-гу,— сказав дядьків знайомий.— Ти збираєшся вступати до економічного інституту?

— Ні,— сказав я,— не збираюсь. Тепер, друзі, дозвольте мені поставити вам одне запитання. Ви читали статтю доктора медичних наук "Мозок приймає рішення"? Він пише: "Серед численних визначень суті живого мені особливо імпонує визначення, що належить академіку А. П. Бергу: "Все живе відрізняється від неживого наявністю потреб. Відзначимо, що потреба — це не тільки голод, спрага, або..."

— Ні, не читали,— ніяково зізнався дядьків знайомий.— Хіба все встигнеш прочитати,— важко зітхнув він.

— Треба,— сказав я,— треба встигати... От дядько Петро встигає і працювати на користь хімії, і... встигав рибалити. До речі, дядьку Петре, а що це у вас у хімії за такі кінетичні криві з'явилися?

Дядько Петро замислився і сказав:

— Ну, кінетичні криві — це криві...

— А кінетичні прямі у вас у хімії — це значить прямі? — спитав я.— Нумо пригадаємо, що являють собою кінетичні криві?

— Що собою являють кінетичні криві? — повторив за мною дядько Петро.

— Ні, я прошу не повторювати за мною, а відповідати, що таке кінетичні криві?

— Кінетичні криві,— сказав дядько Петро і знову замовк.

Тоді я йому підказав:

— Кінетичні криві — це криві залежності якостей вулканізаторів од часу вулканізації. А далі? — спитав я.

А далі дядько Петро промовчав.

— Отже, що таке кінетичні криві, ви, дядьку Петре, не знаєте. Тоді, може, ви знаєте, що таке специфіка деформування полімерних матеріалів?

Дядько Петро знову нічого не сказав.

— Так,— сказав я,— значить, ви не знаєте і що таке специфіка деформації полімерних матеріалів. Ясно. Однак ви ж все-таки закінчили інститут тонкої хімічної технології і повинні знати, що таке специфіка деформації полімерних матеріалів.

— Та я ж в хімії на загальногосподарських питаннях сиджу,— сказав дядько Петро трохи винувато.

— Аз тобою, тату, говорити про деякі проблеми твоєї бухгалтерії?

— Не треба,— сказав батько і підвів догори обидві руки.— Я здаюся! Ви бачите, це просто жах! Він же всіх нас тероризує своїми знаннями. І нікому не приносить ніяких радощів! І всіх доводить до відчаю! А я, скажу відверто, його боюсь! Боюся дедалі більше і більше! У нього просто неймовірні природні здібності до всього... природні здібності до всього на світі,— вигукнув батько.— Юрко гадає, що це дає йому право жахливо себе поводити в житті. Ви погортайте його щоденник, тільки погортайте, і у вас волосся стане дибки!'

— У мене вже не стане,— сказав дядьків знайомий і погладив свою лису голову.

— А був золотий час, був, і трійки отримував, навіть двієчки були, Ми всі йому казали: "Юрку, будь людиною, не хапай двійок, не хапай трійок". От і договорились! Був мій син симпатичною недолюдиною, потім послухався нас і на людину перетворився, і вчитися став добре, і поводитись як слід, а потім став поступово перетворюватись на якусь перелюдину.

— А ви знаєте,— сказав я,— вчені вважають, що коефіцієнт корисної дії людського мозку використовується лише на шість відсотків!

— Отже, у всіх шість, а в тебе щість на два — дванадцять? — спитав батько.

— А коли шість на шість — тридцять шість? — спитав я батька.

— Це що ж виходить? Феномен Іванов, чи як? — втрутився у розмову дядько Петро.

— Так, так, так,— сказав дядьків знайомий.— То ось у чому справа, в відсотках!

— А як на мене, це якийсь трюк,— сказав дядько Петро.— От мені розповідали, що на екзаменах з цивільного права на юридичному факультеті Геттінген-ського університету один із студентів отримав екзаменаційне завдання і одразу ж попросив дозволу вийти, • Ну, вийшов і вийшов. Там правила дозволяють залишати аудиторію під час іспитів, оскільки в такі дні спеціальні наглядачі, про всяк випадок, чергують всюди, навіть у туалетах. Вони і викрили того студента, коли він в кабінці "тихо розмовляв сам із собою". Виявилось, що в наручний годинник той студент вмонтував мініпередавач, а під курткою заховав мініатюрний радіоприймач. Студента до іспитів не допустили, проте, віддаючи належне його інженерному талантові, комісія порекомендувала йому переключитися на вивчення технічних дисциплін. Справа в тому, що приймально-передавальне обладнання, "свою радіошпаргал-ку", цей майбутній юрист сконструював і зібрав сам. Юрку, встань, я тебе обшукаю. Може, і в тебе теж щось на зразок цього.

Я встав і дозволив себе обшукати.

— Ні, це якийсь над... над... над...— сказав тато. "Ну-ну, таточку, піднатужся, ну, вдогадайся, хто

в тебе син, ну..." — так і кортіло мені сказати батькові.

— Це якийсь надто розумний, надто загадковий надбешкетник!

— Знаєте що, друзі, я хочу наприкінці нашої бесіди навіяти вам одну дуже корисну думку,— сказав я.

І ці слова просто обпекли мого тата.

— Хвилиночку! — вигукнув він.— Що тут відбувається?! Хто кого перевіряє? Хто кого аналізує? Хто

кого виховує? Хто і що кому навіює? І хто кого тут гіпнотизує?1

"Ось воно що! Ось у чому річ! — майнуло в моїй голові.— Батько покликав собі на допомогу не просто лікаря, а гіпнотизера".

— Ні, йому в нормальному стані нічого навіяти неможливо, я вас прошу, загіпнотизуйте Юрка, з його згоди,— сказав тато.— Ти згоден загіпнотизуватися? — спитав мене батько.

— Авжеж, згоден, коли справа так повернула,— сказав я.

— Ви згодні його загіпнотизувати? — звернувся тато до дядькового знайомого.

— Я згоден,— відповів дядьків знайомий, але я не певен, чи піддасться він гіпнозу?

— Піддамся, піддамся,— заспокоїв я гіпнотизера.

— І коли будеш загіпнотизований, даси нам усім чесне слово, що ти від завтрашнього дня почнеш вчитися нормально і отримаєш з якого-небудь предмета хоча б трійку! Ви можете навіяти йому,— звернувся тато до дядькового знайомого,— що він...