Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
Їй навіть її метаморфомагія не вдається!
— Що?..
— Не може змінювати собі зовнішність, як звикла, — пояснила Герміона. — Мабуть, на її дар вплинув шок.
— Я й не знав, що таке могло статися, — здивувався Гаррі.
— Я теж, — зізналася Герміона, — але, мабуть, якщо перебувати в стані сильної депресії...
Знову відчинилися двері і з'явилася голова місіс Візлі.
— Джіні, — прошепотіла вона, — іди вниз, допоможи приготувати обід.
— Я ж розмовляю з людьми! — обурилася Джіні.
— Хутко! — додала місіс Візлі й пішла.
— Вона мене кличе тільки тому, що не хоче залишатися з Флегмою! — сердито буркнула Джіні. Тріпнула довгим рудим волоссям, дуже вдало перекривляючи Флер, і пішла штучною ходою, піднявши руки над собою, наче балерина.
— Вам усім теж раджу швиденько йти вниз, — додала вона, виходячи з кімнати.
Гаррі скористався тимчасовою мовчанкою, щоб доїсти сніданок. Герміона роздивлялася Фредові з Джорджем коробки, час від часу нишком поглядаючи на Гаррі. Рон, частуючись Гарріною грінкою, й далі замріяно дивився на двері.
— А це що таке? — запитала Герміона, тримаючи щось схоже на маленький телескоп.
— Не знаю, — відповів Рон, — але якщо Фред і Джордж залишили його тут, то він, мабуть, ще не готовий для крамнички жартів, тому будь обережна.
— Твоя мама казала, що крамничка процвітає, — згадав Гаррі. — Казала, що у Фреда з Джорджем виявився справжній діловий нюх.
— Це ще м'яко сказано, — мовив Рон. — Вони гребуть ґалеони лопатами! Не дочекаюся, щоб глянути на цю крамничку. Ми ще не були на алеї Діаґон, бо мама каже, що для додаткової безпеки з нами має піти тато, який зараз страшенно зайнятий на роботі, але там має бути класно.
— А як там Персі? — поцікавився Гаррі (третій за віком Ронів брат був у родині білою вороною). — Чи він уже розмовляє з твоїми батьками?
— Нє-а, — відповів Рон.
— Але ж він знає, що твій тато мав абсолютну рацію щодо повернення Волдеморта...
— Дамблдор каже, що людям значно легше прощати помилки інших, ніж їхню правоту, — втрутилася Герміона. — Я чула, Роне, як він це казав твоїй мамі.
— Хто ще, крім Дамблдора, казатиме такі божевільні речі, — стенув плечима Рон.
— Цього року він даватиме мені приватні уроки, — сказав, ніби між іншим, Гаррі.
Рон ледь не вдавився грінкою, а Герміона охнула.
— Чого ж ти мовчав! — вигукнув Рон.
— Та я щойно згадав, — чесно зізнався Гаррі. — Він це сказав учора вночі у вашому сарайчику для мітел.
— Нічого собі... приватні уроки у Дамблдора! — Рон був вражений. — Цікаво, чого це він?..
Рон затнувся на півслові. Гаррі помітив, що вони з Герміоною перезирнулися. Гаррі відклав ножа й виделку, і серце його забилося швидше, хоч він так само без руху сидів на ліжку. Дамблдор радив розповісти... чом би й не зараз?
Він втупився поглядом у виделку, що поблискувала на колінах, і сказав:
— Не знаю точно, чому він даватиме мені уроки, але це, мабуть, пов'язано з пророцтвом.
Рон з Герміоною мовчали як риби. Гаррі навіть здалося, що вони заклякли. Він повів далі, не зводячи погляду з виделки:
— З тим, яке намагалися викрасти в міністерстві.
— Але ж ніхто не знає, про що в ньому йшлося, — швидко додала Герміона. — Воно ж розбилося.
— Хоч у "Віщуні" писали, що... — почав було Рон, проте Герміона зашипіла:
— Цс!
— "Віщун" писав правду, — підтвердив Гаррі, з великим зусиллям переводячи погляд на друзів: видно було, що Герміона налякана, а Рон захоплений. — Та скляна куля, що розбилася, то був не єдиний запис пророцтва. Я його повністю почув у Дамблдоровім кабінеті. Пророцтво було зроблене для нього, тож він міг мені сказати. Зі змісту випливає, — Гаррі важко зітхнув, — що саме я маю покінчити з Волдемортом... принаймні там сказано, що разом нам жити не судилося.
Якусь мить усі троє мовчки дивилися одне на одного. Тоді щось голосно бабахнуло, і Герміона зникла за стіною чорного диму.
— Герміоно! — крикнули Гаррі з Роном. Таця для сніданку з брязкотом полетіла на підлогу.
Герміона з'явилася, кахикаючи, з-за хмари диму, тримаючи в руці телескоп і демонструючи свіжий фіолетовий синець під оком.
— Я його стиснула, а він... а він мене вдарив! — зойкнула вона.
І справді, тепер вони побачили крихітний кулачок на довжелезній пружині, що стирчав з одного кінця телескопа.
— Не журися, — заспокоїв Рон, насилу стримуючи сміх, — мама тебе вилікує, вона добре гоїть дрібні поранення...
— Ой, та не звертайте уваги! — махнула рукою Герміона. — Гаррі, ой, Гаррі...
Вона знову сіла на краєчок його ліжка.
— Ми думали, коли вже повернулися з міністерства... звісно, ми нічого не хотіли тобі казати, але з того, що Луціус Мелфой говорив про пророцтво, ніби воно про тебе й Волдеморта... то ми так і думали, що це щось таке... ой, Гаррі... — Вона подивилися на нього й прошепотіла:
— Тобі страшно?
— Не так, як спочатку, — зізнався Гаррі. — Коли я вперше про це почув, то злякався... але тепер мені здається, ніби я завжди знав, що врешті-решт маю з ним зіткнутися...
— Коли ми почули, що Дамблдор забиратиме тебе особисто, то ми так і подумали, що він тобі щось скаже, або покаже щось, пов'язане з пророцтвом, — палко додав Рон. — І ми не помилилася, правда? Він би не давав тобі уроків, якби думав, що тобі нічого не світить, не витрачав би на тебе часу... він думає, що в тебе є шанс!
— Це правда, — погодилася Герміона. — Цікаво, Гаррі, чого саме він тебе навчатиме? Мабуть, найвищої захисної магії... могутніх протизаклять... антипристріту...
Гаррі не дуже прислухався. По тілі розтікалося тепло, що не мало нічого спільного з сонячним сяйвом; тягар у грудях розчинявся й зникав. Він знав, що Рон і Герміона шоковані набагато більше, ніж по них видно, але те, що вони були біля нього, заспокоювали його й підбадьорювали, а не сахалися, як від заразного чи небезпечного, варте було більшого, ніж він міг їм висловити.
— ...і загальних ухильних заклять, — договорила Герміона. — Зате ти знаєш хоч один предмет, який цього року вивчатимеш. На один більше, ніж ми з Роном. Цікаво, коли вже ми отримаємо наші підсумкові СОВи?
— Мабуть, скоро, бо вже минув цілий місяць, — припустив Рон.
— Стривайте, — пригадав Гаррі ще одну тему вчорашньої розмови. — Дамблдор, здається, казав, що ми отримаємо СОВи вже сьогодні!
— Сьогодні? — зойкнула Герміона. — Сьогодні? А чому ж ти... о, Боже... треба ж було сказати...
Вона схопилася на ноги.
— Подивлюся, чи не прилетіли поштові сови...
Та коли за десять хвилин Гаррі вдягнувся і зійшов униз з порожньою тацею в руках, то побачив Герміону, що сиділа, розгублена, за кухонним столом, та місіс Візлі, яка намагалася зменшити Герміонину схожість зі смугастою пандою.
— Не зникає, — стурбовано говорила місіс Візлі, стоячи над Герміоною з чарівною паличкою і книжкою "Помічник цілителя", розгорнутою на сторінці "Синці, порізи й подряпини". — Завжди ж діяло. Нічого не розумію.
— Цілком у стилі Фреда з Джорджем. Вони зробили так, щоб синець не зникав, бо вважали, що це смішно, — сказала Джіні.
— Він мусить зійти! — пискнула Герміона. — Не буду ж я отак скрізь ходити!
— Не будеш, люба, ми знайдемо ліки, не переживай, — заспокоювала її місіс Візлі.
— Білл мені гозповідав, які веселі Фгед і Джогдж! — сяйнула безтурботною усмішкою Флер.
— Ага, я зараз лусну зі сміху, — огризнулася Герміона.
Вона схопилася й, заламуючи руки, забігала по кухні.
— Місіс Візлі, ви впевнені, що зранку сови не прилітали?
— Так, люба, я б їх помітила, — терпляче підтвердила місіс Візлі. — Але ж іще немає й дев'ятої, попереду море часу...
— Я знаю, що завалила "Стародавні руни", — гарячково бурмотіла Герміона, — я там точно зробила одну серйозну помилку в перекладі. А практичний іспит із захисту від темних мистецтв мені взагалі не вдався. Раніше мені здавалося, що з трансфігурацією я впоралася непогано, але зараз...
— Герміоно, замовкни вже, ти не одна нервуєшся! — не витримав Рон. — От як отримаєш своїх одинадцять відмінних СОВ...
— Ні-ні-ні! — істерично сплеснула долонями Герміона. — Я знаю, що все провалила!
— А що буде, якщо ми провалимо іспити? — запитав Гаррі, ні до кого конкретно не звертаючись, але відповіла на це знову Герміона.
— Обговоримо можливі варіанти з вихователькою нашого гуртожитку. Я питала про це професорку Макґонеґел наприкінці навчального року.
У Гаррі закрутило в животі. Краще б він не їв так багато за сніданком.
— А ми в Бобатоні, — самовдоволено сказала Флер, — все гобили інакше. Гадаю, так бульо кгаще. Ми здавали іспити після шести гоків навчання, а не п'яти, а тоді...
Флерині слова заглушив вереск. Герміона показувала на вікно кухні. У небі чітко виднілися три чорні цятки, що швидко збільшувалися.
— Це точно сови, — прохрипів Рон, підстрибуючи й стаючи біля вікна поруч з Герміоною.
— І їх три, — додав Гаррі, швидко займаючи місце з другого боку.
— По одній для кожного, — перелякано прошепотіла Герміона. — Ой, ні... ой, ні... ой, ні...
Вона міцно схопила Гаррі й Рона за лікті.
Сови летіли прямісінько до "Барлогу", три гарні сірі сови, і кожна, як стало помітно, коли вони знизилися над стежкою, що вела до будинку, несла великого квадратного конверта.
— Ой, ні! — репетувала Герміона.
Місіс Візлі протиснулася повз них і відчинила кухонне вікно. Одна, друга, третя — сови по черзі залетіли в кухню і посідали на столі рівненьким рядком. Тоді всі три підняли праві лапки.
Гаррі підійшов до них. Лист, адресований йому, був прив'язаний до лапки середньої сови. Тремтячими пальцями він його відв'язав. Ліворуч від нього Рон намагався відчепити власні результати; праворуч у Герміони так тремтіли пальці, що її сова теж почала трястися.
Ніхто в кухні не промовив ані слова. Нарешті Гаррі спромігся відв'язати свого конверта. Швидко його розірвав, вийняв і розгорнув аркуш пергаменту.
ПІДСУМКОВІ СЕРЕДНІ ОЦІНКИ ВЗІРЦЕВОГО УЧНЯ
Позитивні оцінки: Відмінно (В) Негативні оцінки: Погано (П)
Добре (Д) Жахливо (Ж)
Задовільно (3) Троль (Т)
ГАРРІ ДЖЕЙМС ПОТТЕР ОТРИМАВ:
Астрономія: З
Догляд за магічними істотами: Д
Заклинання: Д
Захист від темних мистецтв: В
Віщування: П
Гербалогія: Д
Історія магії: Ж
Настійки: Д
Трансфігурація: Д
Гаррі перечитав пергамент кілька разів, і з кожним разом йому ставало легше дихати. Усе було нормально: він знав, що провалить віщування, і не мав жодної надії, що складе історію магії, після того, як зомлів прямо на іспиті, але ж усе інше він склав! Провів пальцем по оцінках...
