Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
Усі стрілки були знову на позначці "смертельна небезпека".
Кімната близнюків була на третьому поверсі. Місіс Візлі націлила чарівну паличку на лампу, що стояла на столику біля ліжка, й та негайно спалахнула, заливаючи кімнату приємним золотавим світлом. Хоч на письмовому столі біля вікна стояла велика ваза з квітами, їхній аромат не міг перебити стійкий запах стрілецького пороху, як визначив його Гаррі. Підлога була завалена запечатаними картонними коробками без жодних позначок. Серед них стояла й валіза Гаррі. Кімната нагадувала тимчасовий склад.
Гедвіґа привітала Гаррі радісним ухканням зі свого сідала на шафі, а тоді вилетіла у вікно; він знав, що вона хотіла його побачити перед тим, як вирушати на полювання. Гаррі сказав місіс Візлі "на добраніч", одягнув піжаму й ліг у ліжко. Відчув під наволочкою щось тверде. Понишпорив і знайшов липку фіолетово-помаранчеву цукерку, в якій упізнав батончика-блювончика. Усміхнувшись, він перевернувся на бік і одразу заснув.
Минуло всього кілька секунд, як здалося Гаррі, і його розбудив гарматний залп, з яким розчинилися навстіж двері. Сівши на ліжку, він почув, як з шурхотом розсуваються штори: в очі боляче вдарило сліпуче сонячне світло. Затуляючись однією рукою, другою він почав намацувати окуляри.
— Шотуттаке?
— А ми й не знали, що ти вже тут! — прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по потилиці.
— Роне, не бий його! — у дівчачому голосі чувся докір.
Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап'яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі.
— Усе кльово?
— Краще не буває, — Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку. — А в тебе?
— Непогано, — Рон підтяг картонну коробку й сів на неї. — Коли ти тут з'явився? Мама оце аж зараз нам сказала!
— Десь о першій ночі.
— А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?
— Як завжди, — відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка. — Зі мною вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?
— Ой, та зі мною все добре, — сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на хворого.
Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав:
— А котра вже година? Я що, пропустив сніданок?
— Про це не журись, мама тобі все принесе; вона вважає, що ти страшенно схуд, — закотив очі Рон. — То що там відбувалося?
— Нічого такого. Я собі нидів у тітки з дядьком.
— Ой, не треба понтів! — скривився Рон. — Ти ж десь був з Дамблдором!
— Там не було нічого цікавого. Він хотів, щоб я йому допоміг умовити одного старого вчителя повернутися з пенсії. Такий собі Горацій Слизоріг.
— А-а, — Рон був помітно розчарований. — А ми думали...
Герміона застережливо зиркнула на Рона, і Рон на повній швидкості змінив курс.
— ...ми так і думали, що нічого цікавого.
— Та невже? — пирхнув Гаррі.
— Так... так, бо Амбриджки вже немає, тож ясно, що нам потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, е-е, і який він?
— Схожий на моржа і був колись вихователем Слизерину, — пояснив Гаррі. — Що з тобою, Герміоно?
Герміона увесь цей час дивилася на нього так, ніби чекала, що от-от проявляться якісь дивні симптоми. Поспіхом вона зобразила непереконливу усмішку.
— Та ні, нічого! То, гм, як по-твоєму, добрий учитель вийде зі Слизорога?
— Не знаю, — знизав плечима Гаррі. — Гірших за Амбриджку бути не може.
— Я знаю ще гіршу за Амбриджку, — пролунало від дверей. У кімнату з роздратованим виглядом зайшла, горблячись, молодша Ронова сестра. — Привіт, Гаррі.
— Що з тобою? — здивувався Рон.
— Це все вона, — буркнула Джіні, з розгону сідаючи на ліжко біля Гаррі. — Я від неї скоро здурію.
— А що вона тепер зробила? — співчутливо поцікавилася Герміона.
— Та так зі мною говорить... наче мені три рочки!
— Я знаю, — Герміона стишила голос. — Вона цікавиться лише собою.
Гаррі був приголомшений, що Герміона так відгукується про місіс Візлі, й тому чудово зрозумів Рона, коли той сердито кинув:
— Ви можете хоч на п'ять секунд дати їй спокій?
— О, давай, захищай її, — огризнулася Джіні. — Ми знаємо, що ти нею захоплений.
Ці слова якось не пасували до Ронової матері; відчуваючи, що він чогось не розуміє, Гаррі запитав:
— Про кого це ви?..
Відповідь на своє запитання він одержав, ще й не договоривши. Двері спальні знову рвучко відчинилися, й Гаррі інстинктивно з такою силою смикнув на себе ковдру, що Герміона й Джіні попадали з ліжка.
У дверях стояла дівчина такої запаморочливої вроди, що в кімнаті раптом наче забракло повітря. Висока й струнка, з довгим білявим волоссям, вона, здавалося, випромінювала легеньке сріблясте сяйво. А довершувала це досконале видіння важка таця зі сніданком в її руках.
— ‘Аггі, — вимовила вона гортанним голосом. — Тсе бульо дюже довго!
Дівчина переступила поріг і пішла до нього; за нею дріботіла сердита місіс Візлі.
— Не треба було брати тацю, я й сама віднесла б!
— Тсе бульо не вашко, — сказала Флер Делякур, ставлячи тацю Гаррі на коліна, а тоді нахилилася й поцілувала його в щоку: він відчув, як палає те місце, якого торкнулися її вуста. — Я так готіла його батшити. Пам'ятаєш мою сестгу, Ґабгіель? Вона не пегестає говогити пго ‘Аггі Поттега. Вона буде гада побатшити тебе знову.
— О... то вона теж тут? — прохрипів Гаррі.
— Ні-ні, дугненький, — дзвінко розсміялася Флер, — я казала пго наступне літо, коли ми... то ти не знаєш?
Її великі сині очі округлилися й вона докірливо глянула на місіс Візлі, котра почала виправдовуватися:
— Ми просто ще не встигли йому сказати.
Флер знову повернулася до Гаррі, тріпнувши своїм сріблястим волоссям, аж воно хльоснуло місіс Візлі по обличчю.
— Ми з Біллом збигаємося одгушитись!
— Он як, — пробелькотів Гаррі. Він не міг не помітити, що місіс Візлі, Герміона й Джіні уникають дивитися одна одній у вічі. — Ого. Е-е... поздоровляю!
Вона нахилилася й знову його поцілувала.
— Білл загаз дюже зайнятий, багато пгацює, а я пгацюю на півставки в Ґгінґотсі, шоб поліпшити свій вімова, тому він запгосив мене на кілька днів сюди, шоб кгашче зазнайомитися з його годиною. Я так згаділа, коли потшула, шо ти пгиїдеш... тут нічого гобити, хіба шо любиш кугей чи куховагити! Ну... смашного тобі, ‘Аггі!
На цих словах вона граціозно крутнулася й випливла з кімнати, тихенько причинивши за собою двері.
Місіс Візлі прошипіла щось схоже на "пхи"!
— Мама її ненавидить, — спокійно повідомила Джіні.
— Неправда! — сердито заперечила місіс Візлі. — Просто я вважаю, що вони поспішили з заручинами!
— Вони вже рік знайомі, — втрутився Рон, що, ніби причмелений, не зводив очей із зачинених дверей.
— Хіба це довго! Я, звісно, розумію, чому так сталося. Усе через непевність, пов'язану з поверненням Відомо-Кого, бо люди думають, що завтра їх може не стати, тому й поспішають з усілякими рішеннями, над якими раніше поміркували б. Так само було й під час його попередньої могутності — люди тікали зі своїми коханими світ за очі...
— А серед них і ви з татом, — хитро додала Джіні.
— Це так, але ми з батьком чудово пасували одне одному, навіщо нам було чекати? — заперечила місіс Візлі. — Тоді як Білл і Флер... ну... що вони мають спільного? Він працьовитий, практичний, а вона...
— Корова, — підказала Джіні, киваючи головою. — Але Білл не такий уже й практичний. Він же спеціаліст зі зламувань проклять і любить пригоди, любить ефектність... думаю, саме тому він і волочиться за Флегмою.
— Не називай її так, Джіні, — розсердилася місіс Візлі, а Гаррі з Герміоною розреготалися. — Ну, мені вже треба йти... їж, Гаррі, яєчню, поки тепла.
Вона вийшла. Ронове очманіння не миналося; він сіпав головою, наче пес, що намагається струсити воду з вух.
— Хіба до неї не можна звикнути, живучи в одному домі? — спитав Гаррі.
— Воно-то так, — погодився Рон, — але коли наштовхуєшся на неї несподівано, як оце зараз...
— Жалюгідно, — люто чмихнула Герміона й відійшла від Рона аж до стіни, а там розвернулася, склала на грудях руки і втупилася в нього.
— Невже ти хочеш, щоб вона тут тинялася завжди? — недовірливо спитала Джіні в Рона. Коли той тільки знизав плечима, сестра додала:
— А я впевнена, що мама покладе цьому край.
— Як же вона зуміє? — поцікавився Гаррі.
— Вона цілий час намагається запросити в гості Тонкс. Має, мабуть, надію, що Білл накине на неї оком. Я теж на це сподіваюся. Краще б у нашій родині була вона.
— Так їй і вдасться, — саркастично зауважив Рон. — Послухайте, та жоден нормальний чувак не вибере Тонкс, якщо поруч буде Флер. Тобто Тонкс класна, коли не робить ідіотських фокусів з волоссям і носом, але...
— Вона в сто разів приємніша за Флегму, — заперечила Джіні.
— І значно розумніша, бо вона аврор! — додала з кутка Герміона.
— Флер теж не дурна, не забувайте, що вона брала участь у Тричаклунському турнірі, — сказав Гаррі.
— Хоч ти не починай! — огризнулася Герміона.
— Мабуть, тобі подобається, як вона каже "‘Аггі"? — зневажливо кинула Джіні.
— Ні, — заперечив Гаррі, вже не радий, що втрутився, — я тільки казав, що Флегма... тобто Флер...
— Я воліла б мати в родині Тонкс, — повторила Джіні. — Вона хоч весела.
— Щось вона останнім часом не дуже веселить, — заперечив Рон. — Я її бачив кілька разів і вона більше нагадувала Плаксиву Мірту.
— Це несправедливо, — обурилася Герміона. — Вона й досі не відійшла від того, що сталося... усе ж... він її двоюрідний брат!
У Гаррі стислося серце. От і до Сіріуса добралися. Він схопив виделку й почав закидати в рота яєчню, щоб у розмову не втягли і його.
— Тонкс і Сіріус майже не знали одне одного! — вигукнув Рон. — Сіріус просидів в Азкабані пів її життя, а до того їхні родини навіть не зустрічалися...
— Не в тому річ, — заперечила Герміона. — Вона вважає, що винна в його смерті!
— Чого це? — не зміг стриматися Гаррі.
— Бо це вона билася з Белатрисою Лестранж. Мабуть, відчуває, що якби тоді її перемогла, то Белатриса не змогла б убити Сіріуса.
— Це дурість, — сказав Рон.
— Це почуття вини з боку того, хто вижив, — сказала Герміона. — Я знаю, що Люпин намагався її заспокоїти, але вона й досі в депресії.
