Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
— А що з оком, Герміоно?
— Ваш задерикуватий телескоп, — докірливо зізналася вона.
— Ти ба, я геть про нього забув, — забідкався Фред. — На...
Він вийняв з кишені якусь баночку і дав їй; вона боязко її розкрутила й побачила густу жовту пасту.
— Легенько намасти й за годину синця не буде, — порадив Фред. — Ми мусили винайти пристойний синцеусувач, бо й досі більшість наших виробів випробовуємо на собі.
Герміона нервувалася.
— А це безпечно?
— Аякже, — підбадьорив її Фред. — Ходімо, Гаррі, на екскурсію по крамниці.
Герміона мастила пастою синець під оком, а Гаррі пішов за Фредом у дальній кут крамнички, де побачив стелаж з картярськими і мотузяними фокусами.
— Маґлівські магічні трюки! — весело показав на них Фред. — Для таких диваків, як тато, що люблять маґлівські штучки. На цьому багато не заробиш, але потроху продається. Є вельми цікаві новинки... О, а ось і Джордж...
Фредів брат-близнюк енергійно потис Гаррі руку.
— Проводиш йому екскурсію? Ходімо, Гаррі, далі — туди, де робляться серйозні гроші... спробуй щось поцупити, пацан — заплатиш не тільки ґалеонами! — застеріг він малого хлопця, і той миттю висмикнув руку з барильця з написом: "Їстівні Чорні мітки — від них кого хочеш знудить!".
Джордж відсунув завісу за маґлівськими трюками, і Гаррі побачив темніше й не таке заюрмлене приміщення. Наліпки на коробках з товарами, що стояли тут на полицях, були не такі крикливі.
— Ми щойно розробили серйознішу партію товарів, — пояснив Фред. — Смішно, що з цього вийшло...
— Ти не повіриш, скільки людей, навіть тих, що працюють у міністерстві, не спроможні пристойно виконати закляття "щит", — повідомив Джордж. — Бо, звісно, не вчилися в тебе, Гаррі.
— Це правда... От ми й подумали, що щито-капелюхи — це було б кумедно. Тобто припрошуєш свого колегу тебе зачарувати, коли ти в цьому капелюсі, і стежиш за його обличчям, коли його закляття відскакує рикошетом на нього самого. Міністерство закупило п'ятсот штук для всього свого штату! І ми ще й досі отримуємо численні замовлення!
— То ми поширили асортимент, і випускаємо тепер щито-плащі, щито-рукавиці...
— ...тобто вони не надто поможуть проти непрощенних заклять, але проти дрібних і середніх замовлянь та пристріту...
— А тоді ми подумали, що нам треба зайняти всю нішу захисту від темних мистецтв, бо це ж бездонне джерело бабок, — завзято вів далі Джордж. — Просто кайф. Дивися — порошок "Розчинна темрява", імпортований з Перу. Дуже зручно, якщо треба швидко дати дьору.
— А наші детонатори-приманки просто розлітаються з полиць, ось поглянь, — Фред показав на кілька чудернацьких чорних предметів, схожих на сирени чи гудки, що й справді намагалися кудись зникнути, — кидаєш такий нищечком, а він тікає і видає десь удалині чудові голосні звуки, відвертаючи чиюсь увагу, якщо тобі це треба.
— Зручно, — визнав Гаррі.
— Тримай, — сказав Джордж, ловлячи пару штук і кидаючи Гаррі.
Молоденька білява відьма з короткою стрижкою визирнула з-за завіси; Гаррі побачив, що вона, як і весь персонал крамнички, була вбрана в пурпурову мантію.
— Пане Візлі й пане Візлі, вас чекає клієнт, який цікавиться жартівливим казаном, — сказала вона.
Гаррі дивно було чути, як Фреда й Джорджа назвали "панами Візлі", але вони сприйняли це як належне.
— Дякую, Верітіє, вже біжу, — відповів їй Джордж. — Гаррі, вибирай собі, що хочеш, добре? За наш рахунок.
— Я так не можу! — заперечив Гаррі, витягуючи гаманця, щоб заплатити за детонатори-приманки.
— Ти тут не плататимеш, — твердо заявив Фред, відпихаючи Гарріні гроші.
— Але ж...
— Ти дав нам позику для розкрутки, ми цього не забули, — з серйозним виглядом нагадав Джордж. — Бери, що хочеш, тільки не забувай казати людям, де взяв, якщо питатимуть.
Джордж побіг за завісу допомагати клієнтам, а Фред відвів Гаррі назад у головний відділ крамнички, де Герміона й Джіні й досі розглядали "Патентовані чари для фантазій".
— А ви, дівчата, ще не бачили наші спецпродукти серії "Чудовідьма"? — поцікавився Фред. — Прошу за мною, панночки...
Біля вікна було виставлено цілу купу яскраво-рожевих виробів, довкола яких завзято хихотіла зграйка збуджених дівчат. Герміона й Джіні завагалися, сторожко поглядаючи туди.
— Оце вони і є, — гордо пояснив Фред. — Кращого вибору любовного зілля не знайдете ніде.
Джіні скептично підняла брови.
— І що, вони діють?
— Аякже. Іноді й цілодобово, залежно від ваги обраного хлопця...
— ...і привабливості дівчини, — додав Джордж, вигулькнувши біля них наче з-під землі. — Але сестрі ми їх не продамо, — раптом насупився він, — бо за нею й так уже впадає не менше п'яти хлопців, настільки нам...
— Усе, що ви чули від Рона, — велика тупа брехня, — спокійно заперечила Джіні й нахилилася, щоб узяти з полиці рожевий горщичок. — Це що?
— Гарантоване виведення прищів за десять секунд, — пояснив Фред. — Чудово виводить усе — від фурункулів до вугрів, але не зіскакуй з теми. Ти зустрічаєшся з таким собі Діном Томасом чи ні?
— Зустрічаюся, — визнала Джіні. — І коли я востаннє його бачила, то це явно був один хлопець, а не п'ятеро. А це що?
Вона показувала на кілька пухнастих кульок різних відтінків рожевого й фіолетового, що перекочувалися по дну клітки й тонесенько пищали.
— Карликові пухи, — пояснив Джордж. — Мініатюрні пухканці, ми їх ще не навчилися швидко розводити. А що з Майклом Корнером?
— Я його покинула, бо він страшенний невдаха, — сказала Джіні, просовуючи пальця крізь ґрати клітки й дивлячись, як коло нього збираються карликові пухи. — Вони такі гарнюні!
— Ага, симпатичні, — погодився Фред. — Та чи не надто швидко ти міняєш хлопців?
Джіні обернулася до нього, взявши руки в боки і глянувши таким лютим поглядом у стилі місіс Візлі, що Гаррі аж здивувався, як це Фред устояв на ногах.
— Не твоє собаче діло. І я була б тобі дуже вдячна, — сердито гукнула вона Ронові, який щойно з'явився біля Джорджа, тримаючи в оберемку купу товарів, — якби ти не плів цим двом про мене різні дурниці!
— За все це три ґалеони, дев'ять серпиків і один кнат, — порахував Фред вартість численних коробок у Ронових руках. — Жени бабки.
— Я ж твій брат!
— І хочеш поцупити наше добро. Три ґалеони, дев'ять серпиків. Роблю тобі знижку на один кнат.
— Та де ж я тобі візьму три ґалеони і дев'ять серпиків?
— То поклади все назад, і дивись мені, не переплутай полиці.
Рон випустив з рук кілька коробок, вилаявся й показав Фреду непристойний жест пальцем, який, на жаль, помітила місіс Візлі, що саме в ту мить виринула біля них.
— Ще раз таке побачу — зв'яжу тобі пальці чарами, — обурилася вона.
— Мам, можна мені купити карликового пуха? — відразу запитала Джіні.
— Кого-кого? — насторожилася місіс Візлі.
— Дивись, вони такі гарнесенькі...
Місіс Візлі відступилася від вікна, щоб глянути на карликових пухів, і Гаррі, Рон та Герміона побачили крізь вікно Драко Мелфоя, що квапливо крокував вуличкою. Проминаючи "Відьмацькі витівки Візлів", він озирнувся. За кілька секунд рушив далі і вони втратили його з поля зору.
— Цікаво, де його матінка? — спохмурнів Гаррі.
— Таке враження, що він від неї злиняв, — припустив Рон.
— А чому? — здивувалася Герміона.
Гаррі нічого не сказав, він напружено міркував. Нарциса Мелфой нізащо б не випустила дорогоцінного синочка з-під своєї опіки; Мелфой мусив дуже постаратися, щоб вирватися з її рук. Знаючи й ненавидячи Мелфоя, Гаррі зрозумів, що причина була серйозна.
Він роззирнувся. Місіс Візлі і Джіні схилилися над карликовими пухами. Містер Візлі захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.
— Сюди, швиденько, — сказав Гаррі, витягаючи з торби плащ-невидимку.
— Ой, Гаррі, я не знаю, — невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.
— Та швидше! — поквапив її Рон.
Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив, як вони щезли; усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш успішно, ніж вони самі.
— Він ішов отуди, — пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі під ніс, їх не почув. — Пішли.
Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на щось попереду.
— Це ж він, здається? — зашепотіла вона. — Завертає ліворуч?
— Нічого дивного, — прошипів Рон.
Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.
— Швидше, бо загубимо його, — наддав ходи Гаррі.
— Буде видно наші ноги! — занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.
— Ну то й що, — нетерпляче буркнув Гаррі, — треба спішити!
Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори... чи принаймні потрапляти комусь на очі під час такої спроби.
Герміона боляче вщипнула його за руку.
— Ой!
— Цс! Дивися! Він там! — видихнула вона йому у вухо.
Вони порівнялися з єдиною крамничкою на алеї Ноктерн, де колись бував Гаррі: "Борджин і Беркс", у ній торгували широким асортиментом зловісних речей.
Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі, щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям, стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.
— Якби ж то нам почути, що вони говорять! — зітхнула Герміона.
— Зараз почуємо! — схвильовано прошепотів Рон. — Чекайте... чорт...
У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.
— Дивіться, видовжені вуха!
— Супер! — зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати довжелезні струни тілесного кольору, підштовхуючи їх до дверей. — Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані...
— Ні! — засяяв Рон. — Послухайте!
Вони схилили докупи голови й уважно прислухалися до кінчиків струн, крізь які голосно й розбірливо зазвучав Мелфоїв голос, ніби хтось увімкнув радіо.
— ...ти знаєш, як це, тіпа, відремонтувати?
— Можливо, — припустив Борджин тоном, що явно свідчив про його небажання брати на себе відповідальність.
