Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
— Але мушу спочатку побачити. Чому б вам не принести це сюди?
— Не можу, — відмовився Мелфой. — Карочє, це має залишатися на своєму місці. Мені тільки треба, щоб ти сказав, що я повинен зробити.
Гаррі помітив, як Борджин нервово облизав губи.
— Не маючи змоги побачити, це буде дуже важко зробити, майже неможливо. Нічого не можу гарантувати.
— Не можеш? — перепитав Мелфой, і Гаррі знав, судячи з його тону, що він глузливо шкіриться. — А, може, тебе переконає оце?
Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі, Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.
— Тільки бовкни комусь, — пригрозив Мелфой, — і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.
— Це зайве...
— Це вже мені вирішувати, — урвав його Мелфой. — Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.
— А, може, заберете його відразу?
— Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.
— Та що ви, нізащо... пане.
Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.
— Карочє, нікому ні слова, Борджин, навіть моїй старій, усік?
— Аякже, аякже, — пробурмотів Борджин, знову вклонившись.
Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його єлейна усмішка; вигляд у нього був стривожений.
— Про що вони балакали? — зашепотів Рон, скручуючи видовжувані вуха.
— Не знаю, — відповів Гаррі, напружено міркуючи. — Він хоче, щоб йому щось відремонтували... а ще хоче щось тут зберігати... ви не помітили, на що він показував, коли казав "цей екземпляр"?
— Ні, він тоді був за шафою...
— Залишайтеся тут, — прошепотіла Герміона.
— Ти що?..
Але Герміона вже вислизнула з-під плаща. Поправила волосся, подивившись на своє відображення у вітрині, і зайшла в крамничку, дзеленькнувши дзвіночком над дверима. Рон знову квапливо заштовхав видовжені вуха у шпаринку під дверима й передав одну струну Гаррі.
— Добрий день. Жахливий ранок, правда? — весело привіталася Герміона з Борджином, який нічого не відповів, а лише підозріло на неї зиркнув.
Весело щось собі мугикаючи, Герміона пройшлася вздовж виставлених товарів.
— Це намисто продається? — поцікавилася, зупиняючись біля заскленої вітрини.
— Якщо маєш півтори тисячі ґалеонів, — холодно відповів Борджин.
— О... е-е... ні, аж стільки не маю, — сказала Герміона й рушила далі. — А... цей симпатичний... е-е... череп?
— Шістнадцять ґалеонів.
— То він продається? Його не... відклали для когось іншого?
Борджин скоса на неї зиркнув. Гаррі мав не дуже приємне відчуття, ніби той точно знає, що замислила Герміона. Мабуть, Герміона теж відчула, що її викрито, бо раптом відкинула під три чорти будь-яку обережність.
— Річ у тім, що... е-е... хлопець, який тут щойно був, Драко Мелфой, ну, він мій друг, і я хотіла б йому зробити подарунок на день народження, але якщо він уже щось замовив, то я б, зрозуміло, не горіла бажанням дарувати йому ту саму річ, тому... гм...
Це було, на думку Гаррі, дуже непереконливе пояснення, і Борджин, очевидно, подумав так само.
— Геть, — різко звелів він. — Вимітайся!
Герміона не чекала повторного запрошення й побігла до дверей, а Борджин затупотів за нею. Коли дзвіночок ще раз дзенькнув, Борджин гримнув за нею дверима й почепив табличку "Зачинено".
— Ну що ж, — сказав Рон, ховаючи Герміону під плащ. — Гарна спроба, але діяла ти занадто...
— Наступного разу покажеш сам, як треба діяти, пане детективе! — огризнулася дівчина.
Рон і Герміона сварилися цілу зворотну дорогу до "Відьмацьких витівок Візлів". Там їм довелося принишкнути, щоб непомітно обійти стривожену місіс Візлі та Геґріда — ті їхню відсутність уже помітили. Коли ж друзі зайшли в крамничку, Гаррі скинув плащ-невидимку, заховав його в рюкзак і долучився до друзів, які у відповідь на звинувачення місіс Візлі запевняли, що вони нікуди з крамничної підсобки не виходили, то вона їх просто погано шукала.
— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —
Слизоклуб
В останній тиждень канікул Гаррі міркував про Мелфоєву поведінку на алеї Ноктерн. Найбільше його турбувала задоволена Мелфоєва пика, коли той виходив з крамниці. Хоч би що спонукало Мелфоя так радіти, а доброго в цьому було мало. Гаррі дратувало, що ні Рон, ні Герміона не думали про Мелфоя стільки, як він. А може, за кілька днів їм просто набридло про нього говорити.
— Гаррі, я згодна, що тут щось підозріле, — теж трохи роздратовано озвалася Герміона. Вона сиділа на підвіконні в кімнаті Фреда і Джорджа, спираючись ногою на картонну коробку, і явно неохоче відірвалася від нового примірника "Вдосконалених перекладів рун". — Та хіба ж ми не погодилися, що пояснень може бути безліч?
— Може, він зламав свою Руку Слави? — непевно припустив Рон, що намагався випрямити зігнуті гілочки на хвості своєї мітли. — Пам'ятаєш ту засохлу руку, що була в Мелфоя?
— Але чому він тоді сказав: "Не забувай, щоб цей екземпляр був у безпечному місці"? — запитав Гаррі, мабуть, удвадцяте. — Можна було зрозуміти, що Борджин зберігає ще якийсь поламаний предмет, а Мелфой хоче мати їх обидва.
— Ти так гадаєш? — Рон тепер зішкрябував бруд з держака мітли.
— Так, — сказав Гаррі. Коли ні Рон, ні Герміона нічого не відповіли, він, додав: — Мелфоїв батько в Азкабані. Ви не думаєте, що Мелфой хоче помститися?
Рон, кліпаючи очима, глянув на нього.
— Мелфой хоче помститися? А що він може зробити?
— Отож бо й воно, що я не знаю! — ще дужче роздратувався Гаррі. — Але він щось замислив, і треба до цього поставитися серйозно. Його батько смертежер і...
Гаррі замовк на півслові, втупившись у вікно за Герміониною спиною й роззявивши рота. Щойно йому в голову стрельнула приголомшлива думка.
— Гаррі? — занепокоїлася Герміона. — Що сталося?
— Знову шрам заболів? — злякано запитав Рон.
— Він смертежер, — поволі проказав Гаррі. — Став смертежером замість батька!
Запала тиша, а тоді Рон вибухнув реготом.
— Мелфой? Та йому шістнадцять років, Гаррі! Невже Відомо-Хто узяв би Мелфоя?
— Гаррі, це малоймовірно, — повчально промовила Герміона. — Чому ти подумав, що він...
— Через мадам Малкін. Вона його не торкалася, а він зарепетував і вирвав руку, коли вона хотіла закотити йому рукав. То була ліва рука. Його затаврували Чорною міткою.
Рон з Герміоною перезирнулися.
— Ну... — протяг Рон, якого це анітрохи не переконало.
— Думаю, він просто хотів звідти піти, — припустила Герміона.
— Він показав Борджину щось таке, чого ми не побачили, — вперто тримався свого Гаррі. — Таке, що Борджина дуже налякало. Це була Мітка... він показав Борджину, з ким той має справу, і ви бачили, як його серйозно сприйняв Борджин!
Рон з Герміоною ще раз перезирнулися.
— Гаррі, я не впевнена...
— Я теж думаю, що Відомо-Хто не взяв би Мелфоя у смертежери...
Анітрохи не сумніваючись у власній правоті, роздратований Гаррі схопив оберемок брудних квідичних мантій і вийшов з кімнати; місіс Візлі постійно нагадувала їм, щоб не відкладали прання й пакування на останню мить. На сходовому майданчику він наштовхнувся на Джіні, яка верталася до своєї кімнати зі стосом свіжовипраного одягу.
— Я не радила б зараз іти на кухню, — попередила дівчина. — Там повно Флегми.
— Спробую не стати флегматиком, — засміявся Гаррі.
І справді, коли він зайшов на кухню, там за столом сиділа Флер, жваво ділячись планами щодо весілля з Біллом, тоді як місіс Візлі у явно кепському гуморі пильнувала за горою брюссельської капусти, що сама себе чистила.
— ...ми з Біллом майше вигішили мати лише двох дгужок, Джіні та Ґабгіель — така солодка пагочка. Я думаю їх вигядити в блідо-золоті сукні... бо рошеві не пасуватимуть Джіні до волосся...
— О, Гаррі! — зраділа місіс Візлі, уриваючи Флерин монолог. — Я саме хотіла розповісти про заходи безпеки під час завтрашньої подорожі до Гоґвортсу. Нам знову пришлють міністерські машини, а на вокзалі вже чекатимуть аврори...
— І Тонкс буде? — поцікавився Гаррі, вручаючи їй мантії для квідичу.
— Навряд. Артур казав, що її поставили на якесь інше місце.
— Вона занадто дає волью своїм потшуттям, та Тонкс, — неуважно кинула Флер, розглядаючи себе на опуклому боці чайної ложечки. — Тсе велика п'омілка, якшо хочете знати...
— Так, красно дякую, — ущипливо відреагувала місіс Візлі, ще раз урвавши Флер. — А ти, Гаррі, поспіши, щоб до вечора всі речі були складені і в останню хвилину не почався звичний бедлам.
І справді, на ранок їхній від'їзд пройшов спокійніше, ніж завжди. Коли міністерські машини підкотили до "Барлогу", все вже було готове: валізи й скрині спаковані, Герміонин кіт Криволапик надійно замкнений у дорожньому кошику, а Гедвіґа, Ронова сова Левконія та новий Джінин карликовий пух Арнольд — розсаджені по клітках.
— О ревуар, ‘Аггі, — гортанним голосом сказала Флер і поцілувала його на прощання. Рон з надією рвонувся до неї, але Джіні зробила йому підніжку, і Рон гепнувся просто в пилюку під ногами у Флер. Розлючений, побагровілий і виваляний у пилюці, він кинувся до машини, навіть не попрощавшись.
На вокзалі Кінґс-Крос їх не чекав бадьорий Геґрід. Натомість, щойно зупинилися машини, до них підбігло двоє похмурих бородатих аврорів у маґлівських костюмах. Вони оточили дітей і мовчки супроводжували їх до перону.
— Швидше, швидше, крізь перегородку, — підганяла місіс Візлі, трохи збентежена цими суворими і вправними охоронцями. — Гаррі нехай іде перший, разом з...
Вона запитально глянула на одного аврора, той кивнув, схопив Гаррі за руку й спробував повести його до перегородки між дев'ятою та десятою платформами.
— Дякую, я вмію ходити, — Гаррі роздратовано вирвав руку з аврорових лещат. Він підштовхнув свій візочок прямісінько до масивної перегородки, незважаючи на свого мовчазного компаньйона, і наступної секунди опинився на платформі дев'ять і три чверті, де чмихав парою над юрбою пасажирів яскраво-червоний "Гоґвортський експрес".
За кілька секунд до них приєдналися Герміона й родина Візлі.
