Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
якщо вона, з її міністерськими зв'язками та захистом...
До кімнати увійшов Дамблдор і Слизоріг аж підскочив, ніби забув, що той перебуває в будинку.
— Ой, Албусе, це ти, — пробелькотів він. — Щось тебе довго не було. Проблеми зі шлунком?
— Та ні, зачитався маґлівськими журналами, — відповів Дамблдор. — Люблю розглядати узори для плетіння. Ну, Гаррі, ми так довго зловживаємо Горацієвою гостинністю, час нам уже йти.
Анітрохи не бажаючи тут затримуватися, Гаррі схопився на ноги. Слизоріг такого, здається, не чекав.
— Ви йдете?
— Йдемо. Я ж бачу, що справа безнадійна.
— Безнадійна?..
Слизоріг помітно стривожився. Він заламував товсті пальці й метушився, дивлячись, як Дамблдор зав'язує дорожню мантію, а Гаррі затягує на куртці замок-блискавку.
— Шкода, Горацію, що ти відмовляєшся від цієї роботи, — сказав Дамблдор, піднімаючи на прощання неушкоджену руку. — У Гоґвортсі були б раді тебе бачити. Хоч ми й дуже посилили заходи безпеки, та все одно можеш приїжджати в гості, коли заманеться.
— Так... ну... дуже люб'язно... як то кажуть...
— Тоді бувай.
— До побачення, — попрощався Гаррі.
Вони вже підходили до дверей, коли ззаду пролунав крик.
— Добре, добре, згоден!
Дамблдор озирнувся й побачив, що Слизоріг стоїть ні живий ні мертвий у дверях вітальні.
— То ти повертаєшся з пенсії?
— Так-так, — нетерпляче повторив Слизоріг. — Мабуть, я здурів, але так.
— Чудово, — засяяв Дамблдор. — Тоді, Горацію, побачимося першого вересня.
— Побачимося, смію сподіватися, — буркнув Слизоріг.
Коли вони вже йшли садовою доріжкою, навздогін їм долинуло:
— Дамблдоре, я вимагаю вищої платні!
Дамблдор засміявся. За ними зачинилася хвіртка, й вони почали спускатися з пагорба крізь темний вируючий туман.
— Гаррі, ти молодець, — похвалив Дамблдор.
— Та я ж нічого не робив, — здивувався Гаррі.
— Ще й як робив. Ти чітко показав Горацієві, що зможе він здобути, повернувшись у Гоґвортс. Він тобі сподобався?
— Е-е...
Гаррі не знав, сподобався йому Слизоріг чи ні. Той ніби й мав деякі приємні риси, але водночас здавався пихатим і, хоч дуже це заперечував, був аж занадто здивований тим, що з маґелки може вийти добра чарівниця.
— Горацій, — Дамблдор позбавив Гаррі необхідності все пояснювати, — любить комфорт. І ще любить товариство відомих, успішних і могутніх осіб. Тішить себе думкою, що може на них впливати. Сам він ніколи не прагнув посісти трон; він надає перевагу задньому сидінню... там, бачиш, для нього більше місця. У Гоґвортсі він завжди добирав собі улюбленців, іноді через їхнє честолюбство чи розум, іноді через привабливість чи талант, але він мав безпомильний нюх на тих, хто згодом досягав визначних успіхів у різних галузях. Горацій створив довкола себе своєрідний клуб своїх улюбленців, перезнайомлюючи їх, нав'язуючи між ними корисні контакти, причому завжди з певною вигодою для себе — чи у вигляді подарованої коробки своїх улюблених зацукрованих ананасів, чи як нагоду відрекомендувати перспективного молодого кандидата на місце в службі зв'язку з ґоблінами.
Гаррі раптом яскраво уявив величезного роздутого павука, що плете навколо себе павутину і смикає то за ту, то за ту ниточку, підтягаючи ближче великих смачних мух.
— Я тобі це все розповідаю, — вів далі Дамблдор, — не для того, щоб налаштувати проти Горація... або, як маємо його тепер величати, професора Слизорога... а для того, щоб ти був напоготові. Він обов'язково спробує додати тебе, Гаррі, до своєї колекції. Ти став би там найкоштовнішим каменем: "Хлопчик, що вижив"... або, як тебе тепер називають, "Обранець".
На цих словах Гаррі відчув холод, який не мав нічого спільного з туманом, що їх оточував. Йому згадалися інші слова, почуті кілька тижнів тому, слова, що мали для нього жахливе й особливе значення:
"Разом їм жити не судилося..."
Дамблдор зупинився біля церкви, яку вони проминали раніше.
— Прийшли, Гаррі. Тримай мене за руку.
І хоч Гаррі вже був готовий до явлення, та все одно не отримав від нього великої втіхи. Коли тиск зменшився і він знову міг дихати, то виявив, що стоїть біля Дамблдора на сільській дорозі, а попереду видніється кривобокий силует його другої найулюбленішої в світі будівлі — "Барлогу". Розвіявся жах, яким він щойно був охоплений — вигляд цієї хати не міг не поліпшити йому настрою. Там був Рон... а ще місіс Візлі, котра куховарила найкраще за всіх на світі...
— Гаррі, якщо не заперечуєш, — сказав Дамблдор, коли вони зайшли у двір, — я хотів би перемовитися з тобою кількома словами, перш ніж попрощатися. Наодинці. Може, отут?
Дамблдор показав на занедбану кам'яну прибудову, де Візлі тримали свої мітли. Розгублений Гаррі зайшов за Дамблдором у скрипучі дверцята приміщення, трохи меншого за середнього розміру шафу. Дамблдор засвітив кінчик своєї чарівної палички, щоб та палала, як смолоскип, і всміхнувся до Гаррі.
— Сподіваюся, ти мені пробачиш, що про це згадую, Гаррі, але я радий і навіть трохи пишаюся тим, як ти добре даєш собі раду після всього, що сталося в міністерстві. Дозволь мені сказати, що Сіріус, мабуть, теж би тобою пишався.
Гаррі проковтнув слину, у нього пропав голос. Він не думав, що зможе говорити про Сіріуса. Боляче було чути, як дядько Вернон питав: "Його хрещений батько мертвий?". Ще гірше було, коли Сіріусове ім'я мимохіть згадав Слизоріг.
— Це жорстоко, — м'яко вів далі Дамблдор, — що ви з Сіріусом так мало бували разом. Таке гірке завершення дружби, що мала тривати довго.
Гаррі кивнув, пильно втупившись у павука, що ліз по капелюхові Дамблдора. Він бачив, що Дамблдор усе розуміє, можливо, навіть підозрює, що доки йшов його лист, Гаррі увесь той час у Дурслів тільки й робив, що лежав на ліжку, нічого не їв і дивився в затуманене вікно, а на душі в нього була холодна пустка, яку він звик пов'язувати з дементорами.
— Просто важко усвідомлювати, — тихенько вимовив нарешті Гаррі, — що він ніколи більше не напише.
Очі йому раптом запекли і він закліпав. За межами Гоґвортсу існувала особа, яка, наче батько, дбала про нього за будь-яких обставин, дбала, хоч би там що — і це було в його житті найкраще... а тепер поштові сови вже ніколи не принесуть йому цієї радості...
— Сіріус дав тобі багато такого, чого ти раніше не знав, — лагідно сказав Дамблдор. — Я розумію, що ця втрата непоправна...
— Та поки я був у Дурслів, — голос у Гаррі знову зміцнів, — я збагнув, що не можу закритися від усіх або... зламатися. Сіріус теж би цього не хотів, правда? І взагалі, життя таке коротке... от хоч би мадам Боунз, чи Емеліна Венс... наступним можу стати я. Та якщо так, — сказав він палко, дивлячись прямо в сині Дамблдорові очі, що світилися в сяйві чарівної палички, — нехай я заберу з собою стільки смертежерів, скільки зможу, і Волдеморта теж, якщо подужаю.
— Це сказано сином своїх батьків і справжнім хрещеником Сіріуса! — виголосив Дамблдор, схвально поплескавши Гаррі по спині. — Знімаю перед тобою капелюха... тобто зняв би, якби не боявся засипати тебе павуками.
А тепер, Гаррі, пов'язана з цим тема... я так розумію, що минулі два тижні ти отримував "Щоденного віщуна"?
— Так, — відповів Гаррі і серце його забилося швидше.
— Тоді ти мав помітити, що інформація про твої пригоди в залі Пророцтв не просто просочувалася, а текла рікою?
— Так, — повторив Гаррі. — І тепер усі знають, що я той...
— Ні, не знають, — урвав Дамблдор. — У цілому світі тільки двоє знають повний зміст пророцтва, зробленого про тебе й Лорда Волдеморта, і вони обидва стоять зараз у цьому смердючому, повному павуків, сарайчику для мітел.
Однак це правда — те, про що багато хто здогадався, — що Волдеморт посилав своїх смертежерів викрасти пророцтво і що це пророцтво стосувалося тебе.
Тобто я не помиляюся, вважаючи, що ти нікому не казав, що знаєш про зміст пророцтва?
— Ні, — підтвердив Гаррі.
— Мудре загалом рішення, — схвалив Дамблдор. — Хоча, мені здається, ти можеш трохи послабити його незламність на користь пана Рональда Візлі та панни Герміони Ґрейнджер. Так, — уточнив він, відповідаючи на здивований погляд Гаррі, — я гадаю, що їм варто знати. Ти зробиш їм ведмежу послугу, якщо не поділишся такою важливою для тебе інформацією.
— Я не хотів...
— ...їх тривожити чи лякати? — докінчив за нього Дамблдор, позираючи на Гаррі поверх окулярів, схожих на два півмісяці. — Чи, може, зізнатися, що ти й сам стривожений і наляканий? Гаррі, твої друзі тобі потрібні. Ти ж сам слушно сказав, що Сіріус не хотів би, щоб ти від усіх закрився.
Гаррі нічого не відповів, але Дамблдор, здається, і не потребував відповіді. Він продовжував:
— Ще одна — інша, хоч і пов'язана з попередньою, тема. Я хотів би цього року провести для тебе кілька приватних уроків.
— Приватних... з вами? — здивувався Гаррі, забувши гіркі роздуми.
— Так. Пора мені серйозніше взятися за твою освіту.
— А чого ви мене будете навчати, пане професоре?
— Та трошки того, трошки сього, — безтурботно відповів Дамблдор. Він нічого не уточнював, тож Гаррі запитав ще про одне, що його трохи непокоїло.
— Якщо я ходитиму на уроки до вас, то вже не муситиму вивчати блокологію у Снейпа, так?
— У професора Снейпа, Гаррі... Ні, не муситимеш.
— Добре, — полегшено зітхнув Гаррі, — бо це був...
Він замовк, щоб не вибовкати те, що думав насправді.
— Думаю, найкраще тут підійде слово "провал", — кивнув Дамблдор.
Гаррі засміявся.
— Тобто я тепер не часто бачитиму професора Снейпа, — радів Гаррі, — бо він не дозволить мені вивчати настійки, якщо я не отримаю відмінну СОВу, а я знаю, що такого не буде.
— Не варто рахувати сов, доки їх не отримаєш, — серйозно мовив Дамблдор. — Що, до речі, може статися вже сьогодні. І ще два моменти, Гаррі, перш ніж попрощатися.
По-перше, я хотів би, щоб відтепер ти постійно мав при собі плащ-невидимку. Навіть у Гоґвортсі. Про всяк випадок, зрозумів?
Гаррі кивнув.
— А по-друге, на час твого перебування тут "Барлогові" надано найвищу охорону, на яку тільки спромоглося Міністерство магії. Це додало певних незручностей Артурові й Молі... наприклад, усю їхню пошту спочатку перевіряють у міністерстві, і аж тоді доставляють сюди. Вони анітрохи не нарікають, бо їх турбує насамперед твоя безпека. Тому було б невдячно з твого боку, якщо ти, живучи в них, наражатимешся хоч на якийсь ризик.
— Я розумію, — швидко погодився Гаррі.
— Тоді дуже добре, — сказав Дамблдор, відчиняючи двері сарайчика й виходячи на подвір'я.
