Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо

купцям у Бразилії з числа моїх опікунів, що зосталися в живих і добре знали їй ціну, бо вони жили біля неї й були, як я й сам знав, дуже багаті. Йому здавалось, що вони охоче куплять її. Він вважав, що я одержав би за неї таким чином на чотири чи п’ять тисяч дублонів більше.

Я доручив йому зробити їм цю пропозицію, і через вісім місяців корабель, що вернувся з Португалії, привіз мені лист, де мій старий друг повідомляв, що купці погодились на пропозицію й доручили своєму агентові в Лісабоні виплатити мені тридцять три тисячі дублонів.

Я, в свою чергу, підписав запродажну, складену за належною формою, яку надіслали мені з Лісабона, і відіслав її назад старому, а той прислав мені переказів на тридцять дві тисячі вісімсот дублонів. Крім цієї одноразово виплаченої суми, покупці зобов’язалися щорічно виплачувати з прибутків плантації капітанові по сто мойдорів, а після його смерті — його синові по п’ятдесят.

Таким чином, я описав першу частину життя, повного випадковостей та пригод, подібного до мозаїки, яку підібрало саме Провидіння, і такого різноманітного, як рідко буває на цьому світі, — життя, що почалось безглуздо, а закінчилось багато розумніше, ніж цього дозволяла сподіватись будь-яка з його частин.

Кожен подумає, що, діставши такого добробуту, я вже не буду ризикувати. Так воно й справді було б, якби обставини допомогли мені; але я звик до мандрівного життя, в мене не було сім’ї, а родичів я мав мало; так само, незважаючи на своє багатство, не багато придбав я й друзів. Тому, навіть продавши свій маєток у Бразилії, я ніяк не міг викинути з голови цю країну; мене дуже тягло знову в мандри по світах, і особливо хотілось мені побувати на моєму острові та подивитись, чи живуть іще на ньому бідні іспанці і як поводяться з ними покинуті мною там бунтівники. Мій щирий друг, удова, дуже відмовляла мене від цього і зуміла так вплинути на мене, що майже сім років стримувала мене від подорожі. За цей час я взяв під свою опіку двох племінників, синів одного з моїх братів. У старшого були свої невеликі достатки; я виховав із нього джентльмена і в своєму заповіті відписав йому певну суму, що мала по моїй смерті правити за додаток до його власного капіталу. З другого я зробив капітана. За п’ять років, переконавшись, що з нього вийшов розумний, сміливий і заповзятий юнак, я знарядив для нього гарне судно й послав його в море. Цей самий юнак згодом наштовхнув мене, вже старого, на дальші пригоди.

Тим часом я й сам якось обжився тут, а головне, одружився, не без користі для себе і в усіх відношеннях щасливо. Від цього шлюбу в мене було троє дітей — два сини та дочка. Та як тільки вмерла моя дружина, а мій племінник з великим успіхом вернувся додому з подорожі в Іспанію, мій нахил до подорожей та його наполегливість перемогли і змусили мене рушити на його судні приватним купцем в Ост-Індію. Це було року 1694-го.

Під час цієї мандрівки я відвідав мою нову колонію на острові й побачив моїх спадкоємців-іспанців; довідався про всю історію їх та тих негідників, яких я залишив на острові; дізнався, як вони спочатку кривдили бідних іспанців, а потім погоджувались, об’єднувались і знову роз’єднувались; як нарешті іспанці були змушені вжити проти них насильства, як ті підкорились іспанцям; як чесно іспанці повелися з ними. Історія ця — так би мовити, частина моєї власної — була повна різноманітності та дивних пригод, особливо в їх битвах з караїбами, що висідали кілька разів на острові, і в різних поліпшеннях, які вони запровадили на ньому. П’ятеро колоністів зробили спробу поїхати на континент і привезли звідти полонених — одинадцять чоловіків та п’ять жінок. Від них, приїхавши на острів, я знайшов щось із двадцять малих дітей.

Я простояв коло острова двадцять днів і залишив їм запаси різних потрібних речей, особливо зброї, пороху, дробу, одягу, інструментів, а також двох майстрів, привезених з Англії — тесляра та коваля.

Крім того, я розподілив поля на ділянки, зберігши за собою право власності на всі землі. Я дав їм ці ділянки згідно з їх бажанням і, впорядкувавши всі справи та зобов’язавши їх не кидати цього місця, залишив їх там.

Дорогою я пристав до берегів Бразилії, де купив і послав на острів баржу з новими людьми. На ній, крім різних запасів, було сім жінок, здатних на службу або в подружжя тим, хто схотів би їх взяти. Англійцям я обіцяв прислати кілька жінок з Англії, разом з великим вантажем потрібних речей, якщо вони захочуть і собі працювати на землі. Цього я виконати не спромігся; а хлопці, після того, як їх приборкали, стали чесними й працьовитими, і кожен із них почав дбати про себе окремо. Я послав їм із Бразилії ще п’ять корів, з яких троє були тільні, кілька овець і кілька свиней, які дуже розплодились, коли я приїхав туди знову.

Але все це, разом з оповіданням про те, як триста караїбів приїхали та напали на них і зруйнували їх плантації; як вони бились з удвоє численнішим ворогом і були спочатку переможені, і один із них був убитий; як нарешті, коли буря знищила ворожі човни, вони оточили й знищили майже всіх ворогів, а тоді знову заволоділи своїми плантаціями, відновили їх і по-старому зажили на острові — про все це, разом з моїми власними дивовижними пригодами протягом більше десяти років, — я розкажу в своєму оповіданні далі.