Гра в бісер - Герман Гессе

як полоненому буває близька віра в звільнення, а інколи — як тяжко хворому думка про смерть. Тоді, коли його товариш із шкільних часів Плініо знов з’явився в Касталії, Кнехт у розмові з ним уперше висловив цю думку вголос, можливо, тільки для того, щоб здобути довір’я мовчазного, стриманого товариша і прихилити його до себе, а можливо, ще й тому, що, вперше сказавши комусь про своє пробудження, про свої нові життєві плани, він хотів дати їм перший вихід назовні, перший поштовх до здійснення. В подальших розмовах з Десиньйорі Кнехтове бажання покінчити колись з теперішнім своїм способом життя і зважитись на стрибок у новий, невідомий йому світ визріло вже в твердий намір. А тим часом він старанно зміцнював свою дружбу з Плініо, який тепер не тільки захоплювався ним, а й відчував до нього вдячність хворого, що повернувся до життя, і вважав цю дружбу містком до зовнішнього світу, до дивного, сповненого загадок існування.

Те, що Магістр аж багато пізніше дозволив Тегуляріусові зазирнути в свою таємницю і в план своєї втечі, не повинне нас дивувати, бо хоч він до кожного свого друга ставився дуже доброзичливо й кожному охоче допомагав, проте завжди в таких стосунках був далекоглядним дипломатом і залишав за собою керівну роль. Відтоді як Плініо знову ввійшов у його життя, у Фріца з’явився суперник, новий і водночас давній товариш Кнехта з правом на його увагу і на місце в його серці, тож Магістр навряд чи й здивувався, що Тегуляріус спершу зреагував на появу Плініо бурхливими ревнощами; на якийсь час, а саме поки він остаточно не завоював довір’я Десиньйорі й не впорядкував його життя, йому навіть було вигідно, що Тегуляріус ображено тримався віддалік. Проте надалі в поведінці з Фріцом у Кнехта почало переважати інше, важливіше міркування. Як зробити, щоб Тегуляріус, з такою вдачею, як у нього, зрозумів його бажання непомітно піти з Вальдцеля й зі своєї посади і змирився з цим? Адже він назавжди втратить друга, якщо той справді залишить Вальдцель, а взяти його з собою на вузький і небезпечний шлях, що лежав перед ним, Кнехт нізащо не зважився б, навіть якби Фріц, попри всі сподівання, захотів би цього і знайшов у собі мужність на такий сміливий крок. Кнехт дуже довго очікував, міркував і вагався, перше ніж сказав Тегуляріусові про те, що він задумав. Нарешті, коли його намір залишити Провінцію остаточно визрів, він таки звірив його другові. Тримати Фріца до самого кінця в невіданні, будувати плани, так би мовити, за його спиною чи готувати якісь заходи, що неминуче відбилися б на ньому, було зовсім не в Кнехтовій натурі. Наскільки це було можливе, він хотів не лише втаємничити Фріца, так само як і Плініо, в ті плани, а й зробити його справжнім чи лише уявним помічником і співучасником, бо коли людина напружено працює, їй легше витримати будьяке становище.

Звичайно, Тегуляріус давно знав думки Кнехта про те, що Касталії загрожує занепад, оскільки той готовий був ділитися ними, а він радий був їх слухати. З цього Магістр і почав, коли вирішив відкритися Фріцові. Всупереч його сподіванням, усе обійшлося досить легко. Фріц не сприйняв його слів трагічно, думка, що Магістр кине в обличчя Колегії своє звання, обтрусить порох Касталії зі своїх ніг і вибере собі життя на свій смак, здавалось, приємно схвилювала його, навіть потішила. Як індивідуаліст і ворог будьякого порядку, він завжди ставав на бік одиниці проти керівництва Ордену й завжди був радий утнути якусь штуку офіційній владі, подражнити й перехитрувати її. Таким чином Тегуляріус сам підказав Кнехтові шлях, і той з полегшенням, сміючись у душі, зразу ж скористався реакцією друга. Він лишив його з думкою, що йдеться тільки про такий собі ляпас Виховній Колегії та її педантизмові, й довірив йому в цій, начебто невинній, витівці роль повірника, спільника й помічника. Треба було скласти заяву Магістра до Виховної Колегії, перерахувавши й витлумачивши в ній усі причини, що спонукали його відмовитись від посади, і в основному саме на Тегуляріуса покладалося завдання підготувати й опрацювати цю заяву. Насамперед той мав засвоїти історичні погляди Кнехта на виникнення, розквіт і теперішній стан Касталії, потім зібрати історичний матеріал і обгрунтувати ним Кнехтові бажання й плани. Тегуляріуса начебто не зупиняло навіть те, що вія для цього мусив заглибитися в науку, яку досі не визнавав і зневажав, — в історію, і Кнехт поквапився дати йому необхідні вказівки. Тегуляріус захоплено й завзято, як завжди, коли робив щось стороннє, не те, що стосувалося його особисто, взявся виконувати доручене йому завдання. Він, непоправний індивідуаліст, діставав дивну, жорстоку втіху від тих студій, які давали йому можливість довести ієрархії та бонзам їхню нікчемність і ненадійність їхнього існування чи хоча б подратувати їх.

Йозеф Кнехт не поділяв цієї втіхи і не вірив, що заходи його друга матимуть успіх. Він твердо вирішив розірвати пута теперішнього свого становища й звільнитися для завдань, які — він відчував — чекали на нього в іншому місці, але й розумів, що ніякими розважними доказами не подолає опору Колегії і не зможе перекласти на плечі Тегуляріуса частину тягаря, який судився йому самому. Проте він був радий, що Фріц матиме на що звертати свою енергію і увагу, поки вони ще житимуть поряд. Розповівши про це під час наступної зустрічі Плініо, він додав: — Мій друг Тегуляріус тепер поглинутий працею і винагороджений за все, що він, на його думку, втратив після твоєї появи. Він уже майже зцілився від своїх ревнощів, а праця на мою оборону і проти моїх колег пішла йому на користь, він, можна сказати, щасливий. Але не думай, Плініо, що я сподіваюся великих наслідків від його праці, крім цієї користі для нього самого. Не вірю, що Колегія задовольнить моє прохання, такого просто не може бути; в найкращому разі вона відповість мені лагідною доганою. Адже між моїми планами і їхнім здійсненням стоїть основний закон нашої ієрархії, мені й самому не сподобалася б та Колегія, що відпустила б свого Магістра Гри в бісер і дала б йому роботу за межами Касталії, хоч би як переконливо обгрунтував він своє прохання. Крім того, Магістр Александр, що стоїть тепер на чолі Ордену, — 1незламна людина. Ні, цю боротьбу мені доведеться витримати самому. Але поки що хай Тегуляріус дасть волю своїй дотепності! Щоправда, через це все трохи відкладеться, але мені однаково потрібний час: я хочу лишити