Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Карл V перший віддав палац парламентові, новоутвореній установі, і переїхав жити під захист Бастилії у славетний палац Сен-Поль, до якого пізніше добудували ззаду палац Де Турніль. Далі, за часів останніх Валуа, королі повернулися з Бастилії в Лувр, який був їх першою Бастилією. Перше житло французьких королів, палац Людовика Святого, що зберіг просто назву “Палац”, тобто власне палац, тепер зовсім похований під палацом правосуддя; він становить його льохи, бо був споруджений в Сені, так само як і собор, і споруджений так ґрунтовно, що вода річки за найвищого рівня ледве вкриває перші його сходини. Ці тисячолітні споруди поховані під набережною Годинника приблизно на двадцять футів. Екіпажі їдуть на висоті капітелей товстих колон тих трьох башт, що колись гармоніювали своєю височиною з елегантним палацом, мальовничо виділяючись над водою, бо й тепер іще ці башти змагаються щодо висоти з найбільшими пам’ятниками в Парижі. Коли дивитись на простору столицю з башточки на куполі Пантеона, палац правосуддя разом із Сент-Шапель здаються й досі наймонументальнішими з багатьох монументів. Цей палац наших королів, над яким ви йдете, простуючи нескінченною аванзалою, був дивом архітектури; він ще й досі лишається таким для проникливого ока поета, що вивчає його, розглядаючи Консьєржері. На жаль, Консьєржері поглинула королівський палац. Серце обливається кров’ю, коли бачиш, як висічено камери, закамарки, коридори, каземати, зали без світла й повітря в цій прекрасній споруді, в якій архітектура XII століття поєднала всі три образи старовинного мистецтва — візантійський, романський і готичний. Цей палац становить для історії французьких пам’ятників старих часів те саме, що палац в Блуа — для історії пам’ятників пізніших часів. Як у Блуа (див. “Оповідання про Катерину Медичі” — “Філософські етюди”), в одному й тому самому дворі ви можете милуватись замками графів Блуа, Людовика XII, Франциска І, Гастона, — так і в Консьєржері ви знайдете в одній огорожі ознаки двох перших династій, а в Сент-Шапель — архітектуру Людовика Святого. Члени муніципалітету! Якщо ви асигнуєте мільйони, то призначте разом з архітекторами одного чи двох поетів, якщо хочете врятувати колиску Парижа, колиску королів, подарувавши Франції й вищому судові палац, гідний Франції! Це питання треба вивчити протягом кількох років, перше ніж що-небудь розпочати. Досить збудувати ще одну чи дві тюрми на зразок Ла Рокетт, і палац Людовика Святого буде врятовано.
Численні виразки вкривають тепер цей велетенський пам’ятник, захований під будинком суду і під набережною, немов одна з допотопних тварин у вапняках Монмартра; але найгірша виразка — це Консьєржері! Це слово зрозуміле[94]. У перші часи монархії, коли кріпаки і міщани підлягали міській або сеньйоріальній юрисдикції, вельможних злочинців — власників великих і малих левів — приводили до короля й тримали в Консьєржері. Оскільки ж таких вельможних злочинців ловили мало, то Консьєржері задовольняла потреби королівського правосуддя. Важко точно сказати, де саме містилася ця первісна Консьєржері. Проте, досі ще збереглися кухні Людовика Святого, становлячи тепер так звану “Мишачу пастку”, і тому треба вважати, що перша Консьєржері містилась там, де до 1825 року була Консьєржері судового парламенту, тобто під аркадою праворуч від великих зовнішніх сходів, що ведуть на королівський двір. Аж до 1825 року звідти засуджених вивозили на страту. Звідти вийшли всі великі злочинці, всі жертви політики: дружина маршала[95] д’Анкр, так само як і французька королева, Самблансе[96], так само як і Мальзерб, Дам’єн[97], як і Дантон, Дерю[98], як і Кастен[99]. Кабінет Фук’є-Тенвіля[100], той самий, який тепер є кабінетом королівського прокурора, був розташований так, що громадський обвинувачувач міг бачити, як проїздять у повозках особи, засуджені революційним трибуналом. Ця людина, втілення меча верховної влади, могла таким чином востаннє глянути на свої пожертви для гільйотини.
Після 1825 року, при міністерстві Пейронне[101], в палаці правосуддя відбулись значні зміни. Старий ґратчастий вхід до Консьєржері, де відбувалась церемонія реєстрації і переодягнення в’язня, був зачинений і перенесений туди, де він і досі є, між Годинниковою баштою і баштою Монтгомері, у визначений аркадою внутрішній двір. Ліворуч — “Мишача пастка”, праворуч — ґратчастий вхід. “Салатні кошики” в’їздять у цей двір, досить неправильної форми, і можуть там залишатись, легко повертатись, перебувати там у випадку заколоту, захищені від усякого замаху міцними ґратами аркади; раніше вони не мали ніякої змоги маневрувати в тому вузькому просторі, що відділяє великі зовнішні сходи від правого крила палацу. Тепер Консьєржері ледве вміщує підсудних (треба було б мати місця на триста чоловіків і жінок); вона не приймає ні підслідних, ні арештантів, крім хіба таких випадків, як отой, що змусив привезти туди Жака Коллена і Люсьєна. Всі ув’язнені в Консьєржері мають стати перед судом присяжних. Як виняток, суд допускає перебування там винних із вищого суспільства, які вже досить збезчещені вироком кримінального суду і були б покарані понад усяку міру, якби перебували в Мелені чи Пуассі. Уврар[102] віддав перевагу перебуванню в Консьєржері проти перебування в Сент-Пелажі. В цей час нотаріус Леон і князь де Берг відбувають там кару завдяки самовільній, але гуманній поблажливості.
Зазвичай підслідні виряджаючись — за судовим жаргоном — “на навчання”, або до виправної поліції, доставляються “салатними кошиками” безпосередньо в “Мишачу пастку”. “Мишача пастка”, що міститься проти фіртки, складається з певної кількості камер, споруджених у кухнях Людовика Святого; там вивезені з тюрем підслідні чекають години засідання трибуналу або прибуття свого судового слідчого. “Мишача пастка” відмежована з півночі набережною, зі сходу — гауптвахтою муніципальної гвардії, із заходу — двором Консьєржері, а з півдня — величезною залою зі склепінням (це, безперечно, колишня зала для бенкетів), що не мала ніякого призначення. Над