Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

У “салатному кошику” відвозять, насамперед, підслідних із різних в’язниць столиці до будинку суду, де їх допитує судовий слідчий. На тюремному жаргоні це зветься “ходити на навчання”[92]. Далі звинувачених возять із цих самих тюрем на суд, коли справа стосується тільки поправної юстиції. Потім, коли йдеться про “великий кримінал”, як кажуть судовики, їх перевозять з арештних домів у Консьєржері, що є тюрмою департаменту Сени. Нарешті засуджених на смерть везуть у “салатному кошику” з Бісетра до застави Сен-Жак, — місця, призначеного з Липневої революції для відрубування голів. Завдяки філантропії, ці нещасні не зазнають більше тортур колишнього переїзду в Консьєржері до Гревської площі в повозі, зовсім схожому на ті, на яких возять дрова. Цей повіз використовується тепер тільки для перевезення ешафоту. Без цих пояснень незрозумілим був би дотеп одного славетного засудженого, сказаний ним своєму співучасникові, коли вони сідали в “салатний кошик”: “Тепер справа тільки за кіньми!” Не можна їхати на страту зручніше, ніж їздять тепер у Парижі.

У цю хвилину два “салатні кошики”, що так рано виїхали, були призначені виключно для того, щоб перевезти двох підслідних з арештного дому ла Форс у Консьєржері, і кожний з цих підслідних сидів в окремому “салатному кошику”.

Дев’ять десятих читачів і дев’ять десятих з останньої десятої, напевне, не знають, у чому полягає істотна різниця між словами “притягнений до справи”, “підслідний”, “підсудний”, “арештант”, “арештний дім”, “дім попереднього ув’язнення”, “тюрма”; отже, всі вони будуть, мабуть, здивовані, почувши, що тут ідеться про наше кримінальне право загалом; коротке й яскраве пояснення його буде зараз подано і для їх ознайомлення, і для того, щоб зробити зрозумілою розв’язку цієї історії. До того ж, коли дізнаються, що в першому “салатному кошику” їде Жак Коллен, а в другому — Люсьєн, який кілька годин тому спустився з вершини соціального буття на дно тюремної камери, — цікавість буде вже досить збуджена. Поведінка обох співучасників була характерною. Люсьєн де Рюбампре ховався, уникаючи поглядів, які кидали прохожі на ґрати похмурого, фатального екіпажу під час його переїзду вулицею Сент-Антуан, щоб виїхати на набережну через вулицю Дю Мартруа та аркаду Сен-Жан, під якою тоді проїздили, перетинаючи площу Паризької ратуші. Тепер ця аркада утворює ворота окремого будинку префекта Сени в просторому муніципальному палаці. Сміливий каторжник притискав своє обличчя до ґрат карети, між приставом і жандармом, які, покладаючись на міць свого “салатного кошика”, розмовляли між собою.

Липневі дні 1830 року, їх жахлива буря так заглушили своїм шумом попередні події, політичні інтереси настільки захопили Францію протягом шести останніх місяців того року, що тепер ніхто не пам’ятає або тільки ледве пригадує ті особисті катастрофи — юридичні й фінансові, які становлять річний раціон паризької цікавості і яких не бракувало протягом шести перших місяців того року. Отже, треба сказати, наскільки Париж був тоді, на короткий час, схвильований новиною про арешт іспанського священика, знайденого в куртизанки, та про арешт елегантного Люсьєна де Рюбампре, нареченого мадемуазель де Гранльє, взятого на великому шляху до Італії в сільці Гре, — обох притягнених у справі убивства, що дало зиску близько семи мільйонів; адже скандальність цього процесу перевищувала деякий час величезний інтерес до останніх виборів при Карлі XI.

Насамперед, цей процес був почасти спричинений скаргою барона де Нюсінжена. Далі, арешт Люсьєна напередодні згаданого призначення його на особистого секретаря першого міністра хвилював найвищі верстви паризького суспільства. В усіх паризьких салонах молоді люди згадували, як вони заздрили Люсьєнові, коли його відзначила гарна герцогиня де Мофріньєз, а всі жінки знали, що ним тоді цікавилась пані де Серізі, дружина одного з найперших державних людей. Нарешті краса жертви мала особливу славу серед різних кіл паризького суспільства: в світському колі, фінансовому, у колі куртизанок, у молоді, в літературному колі. Отож цілий Париж уже два дні обговорював ці арешти. Судовий слідчий, якому була доручена ця справа, бачив у ній привід просунутись по службі, а щоб вести процес якнайшвидше, він наказав перевезти обох притягнених до справи з Ла Форс до Консьєржері, зараз після того, як Люсьєна де Рюбампре привезуть з Фонтенебло. Оскільки абат Карлос провів у Ла Форс тільки дванадцять годин, а Люсьєн — половину ночі, нема чого описувати цю тюрму, цілком змінену з того часу; що ж до особливостей ув’язнення, то це було б повторенням того, що має відбутись у Консьєржері.

Але перш, ніж поринути в жахливу драму судового слідства, потрібно, як тільки що сказано, пояснити нормальний хід такого процесу: насамперед, різні фази його краще зрозуміють у Франції і за кордоном; далі, той, хто з ними не обізнаний, оцінить систему кримінального права, як його задумали законодавці при Наполеоні. Це має тим більшу вагу, що прекрасному і великому творові цьому тепер загрожує руйнуванням так звана пенітенціарна система.

Злочин вчинено. У разі, коли злочинців захоплено на гарячому, їх, як “притягнених до справи”, відряджають на найближчу гауптвахту і кидають у конуру, що зветься в народі “скрипкою”, мабуть, через те, що там займаються музикою: галасують і плачуть. Звідти “притягнених” ведуть до поліцейського комісара, який розпочинає слідство і може відпустити їх, коли сталася помилка. Нарешті “притягнених” перевозять у “депо префектури”, де поліція тримає їх у розпорядженні королівського прокурора і судового слідчого, які, бувши більш-менш швидко сповіщені відповідно до важливості даного випадку, приїздять і допитують осіб, що перебувають під попереднім арештом. Залежно від характеру підозр, судовий слідчий підписує наказ про арешт і тим ув’язнює притягнених до справи в арештному домі. У Парижі три арештні доми: Сент-Пелажі, Ла Форс і Маделонет.

Зверніть увагу на вислів: “притягнені до справи”. Наш кодекс законів створив три істотні зміни в стані обвинувачення: притягнення, підслідність, підсудність. Поки не підписано наказу про арешт, винуватці злочину чи тяжкої провини називаються “притягненими до справи”. Під тягарем наказу про арешт вони стають “підслідними” і залишаються просто і тільки підслідними, доки триває слідство. Коли слідство закінчилось і трибунал ухвалив, що підслідні мають стати перед судом, вони переходять у стан “підсудних”, якщо коронний суд після висновку генерального прокурора визнав обвинувачення за достатні, щоб передати їх кримінальному судові. Таким чином, особи, запідозрені у злочині, перш ніж з’явитись перед так званим місцевим правосуддям, проходять