Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— У тебе є фіакр, візьми з собою покійного Ромео, — сказала Естер, — його смерть зчинила б тут галас. Я нібито подарувала його тобі, а ти його загубила; надрукуй в газеті оголошення. Поспішай, сьогодні ввечері ти одержиш п’ятдесят тисяч франків.
Це було сказано так спокійно і з такою абсолютною бездушністю куртизанки, що дю Валь-Нобль скрикнула:
— Ти справді наша королева!
— Приїжджай якнайраніше і будь якнайгарнішою!..
О п’ятій годині вечора Естер почала свій туалет нареченої. Вона надягла своє плаття з мережива поверх білої атласної спідниці; пояс був білий, черевички білі, атласні; а на красивих плечах — шарф з англійського мережива. Голову вона прикрасила білими живими камеліями, немов юна діва. На її грудях блищало кольє з перлин за тридцять тисяч франків, яке їй подарував Нюсінжен. Хоч о шостій годині туалет був закінчений, вона звеліла нікого не пускати, навіть Нюсінжена. Європа знала, що треба буде провести Люсьєна в спальню. Люсьєн приїхав після шостої години. Європа зуміла провести його до пані так, що ніхто не помітив його приїзду.
Побачивши Естер, Люсьєн сказав сам до себе:
“Чому не поїхати з нею до Рюбампре і жити там, далеко від світу, ніколи не повертаючись до Парижа?.. П’ять років мені сплачували завдаток за таке життя, а моя кохана має таку вдачу, що ніколи не зрадить себе!.. Де знайдеш такий шедевр?”
— Друже мій, ви, з кого я зробила собі бога, — сказала Естер, опускаючись на одне коліно на подушку перед Люсьєном, — благословіть мене...
Люсьєн хотів підняти Естер і поцілувати її, говорячи їй: “Що то за жарти, любонько моя кохана?” Він спробував взяти Естер за талію, але вона визволилася з жестом, в якому відбились водночас пошана і жах.
— Я вже не варта тебе, Люсьєн, — сказала вона, і її очі зросились слізьми. — Благаю тебе, благослови мене і присягнись, що зробиш у лікарню внесок на двоє ліжок... Бо за молитви в церкві Бог простить тільки мені самій... Я надто кохала, друже мій. Скажи ж мені, що я зробила тебе щасливим і що ти іноді будеш про мене думати... Скажи!
Люсьєн помітив у Естер стільки урочистої щирості, що замислився.
— Ти хочеш заподіяти собі смерть!.. — сказав він нарешті і в його голосі звучав глибокий роздум.
— Ні, друже мій; але, бачиш, сьогодні вмирає чиста, непорочна, віддана жінка, яка була твоєю... і я дуже боюсь, щоб горе не вбило мене.
— Бідна дитиночко, почекай! — сказав Люсьєн, — останніми днями я зробив багато зусиль, і вже дістався до Клотильди...
— Знов Клотильда! — сказала Естер з відтінком стриманої люті.
— Так, — відповів він, — ми обмінялись листами. У вівторок вона їде, але дорогою до Італії я матиму побачення з нею в Фонтенебло.
— Ах, так! Що ж за жінки вам потрібні для одруження? Якісь дошки!.. — скрикнула бідна Естер. — Скажи-но, якби в мене було сім або вісім мільйонів, ти б одружився зі мною?
— Люба, я тільки що хотів тобі сказати, що коли все для мене буде кінчено, я не хочу іншої дружини, крім тебе...
Естер опустила голову, щоб сховати раптову блідість і сльози, які вона хутко витерла.
— Ти любиш мене?.. — сказала вона, поглянувши на Люсьєна з глибоким стражданням. — Добре, це для мене благословіння. Не компрометуй себе, вийди потайними дверима, вдай, ніби йдеш з передпокою до вітальні. Поцілуй мене в лоб.
Вона схопила Люсьєна, палко притисла його до серця і сказала знов:
— Іди!.. Іди... або я житиму.
Коли вмираюча з’явилась у вітальні, пролунав крик захоплення. Очі Естер випромінювали безмежність, в яку поринала душа кожного, хто дивився на них. Її синювато-чорне ніжне волосся відтінювало білизну камелій. Коротко кажучи, всі враження, яких шукала ця божественно-прекрасна дівчина, були досягнуті. У неї не було суперниць. Вона була немов найвище вираження розгнузданих розкошів, що оточували її. Крім того, вона блищала дотепністю. Вона керувала оргією з тією холодною й спокійною владністю, яку виявляє Габенек у консерваторії на концертах, де найкращі музиканти Європи досягають найвищої досконалості, виконуючи Моцарта й Бетховена. Проте, вона зі страхом помітила, що Нюсінжен мало їв, не пив і поводився як господар дому. Опівночі ніхто вже нічого не тямив. Розбили склянки, щоб ними більше ніколи не користувались. Були розірвані дві шовкові розмальовані завіси. Біксіу напився вдруге за своє життя. Ніхто вже не тримався на ногах, жінки поснули на диванах і гості не змогли здійснити наперед задуманого жарту — провести Естер і Нюсінжена в спальню, ставши в дві шереги й співаючи “Buona sera”.[90] з “Севільського цирульника”. Нюсінжен сам провів Естер; Біксіу, хоч і п’яний, ще мав силу сказати, побачивши їх, як Рівароль з приводу останнього шлюбу герцога де Рішельє: “Треба попередити префекта поліції... тут має відбутись щось погане...” Насмішник думав, що кепкує, але він був пророком.
Пан де Нюсінжен повернувся додому тільки в понеділок, щось опівдні, але о першій годині маклер повідомив його, що мадемуазель Естер ван Богсек продала на тридцять тисяч державної ренти ще в п’ятницю і тільки що одержала гроші.
— Але, пане барон, — сказав він, — старший клерк пана Дервіля прийшов до мене саме коли я говорив про цей трансферт, і, побачивши справжнє ім’я і прізвище мадемуазель Естер, сказав, що вона дістала спадщину в сім мільйонів.
— Па?
— Так, вона, мовляв, є єдиною спадкоємицею старого лихваря Гобсека... Дервіль має перевірити факти. Якщо мати вашої коханки прекрасна голландка, вона одержує спадщину...
— Я снаю, — сказав банкір, — фона мені розказувала своє шиття... Я напишу кілька слів Дервілеві...
Барон сів за письмовий стіл, написав записочку Дервілеві і послав її з одним зі своїх слуг. Після біржі, десь о третій годині, він повернувся до Естер.
— Пані наказала не будити її ні в якому разі, вона лягла, вона спить...
— А, шорт! — скрикнув барон. — Іропа, фона не розсертиться, коли
