Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Ти, значить, не хочеш мене пробачити, тату?.. Це не моя провина!..

Вона не зрозуміла, що батько її помер.

— О, якими очима він на мене дивиться! — сказала бідна божевільна.

— Треба закрити йому очі, — сказав Контансон, поклавши покійного Пейрада на ліжко.

— Ми вчиняємо нерозумно, — сказав Корантен. — Віднесімо тіло в його кімнату. Дочка його напівбожевільна і остаточно збожеволіє, помітивши, що він помер; вона подумає, що вбила його.

Побачивши, як виносять батька, Лідія остовпіла.

— Ось мій єдиний друг!.. — сказав Корантен, немов зворушений, коли Пейрада поклали на ліжку в його спальні. — За все своє життя він мав тільки одну корисливу думку! І це було заради дочки!.. Хай це тобі буде наукою, Контансон. Кожна, кожна професія має свою честь. Пейрад зробив помилку, втрутившись у приватні справи; нам треба займатись тільки громадськими. Та що б не трапилось, я присягаюся, — сказав він з таким виразом, поглядом і жестом, які вразили жахом Контансона, — помститися за цього бідолаху Пейрада! Я викрию винуватців його смерті і ганьби його дочки!.. Присягаюсь власним егоїзмом, присягаюсь невеликою кількістю днів, які ще мені залишились і якими я ризикую в цій помсті, — всі ці люди скінчать своє життя о четвертій годині, в доброму здоров’ї, гладенько виголені, на Гревській площі!..

— А я вам допоможу! — сказав схвильований Контансон.

Справді, немає нічого більш хвилюючого, ніж видовище пристрасті в байдужої, точної, методичної людини, в якої протягом двадцяти років ніхто не помічав найменшої ознаки чутливості. Це розпечена залізна штаба, яка розтоплює все, що зустрічає на своєму шляху. Отож Контансонове нутро перевернулось.

— Бідолашний батько Канкоель! — казав він, дивлячись на Корантена, — він часто частував мене... І знаєте, — тільки порочні люди вміють робити такі речі, — часто він давав мені десять франків на гру...

Після такої надгробної промови, обидва месники Пейрада пішли до Лідії, почувши, що Кат і лікар із мерії йдуть сходами.

— Піди до поліцейського комісара, — сказав Корантен, — королівський прокурор тут, мабуть, не знайде достатнього приводу для судового переслідування, але ми зробимо так, щоб склали рапорт до префектури, це може стати в пригоді. — Пане, — сказав він лікареві з мерії, — у цій кімнаті ви побачите мертвого чоловіка, — мені здається, що його смерть неприродна; ви зробите розтин у присутності пана поліцейського комісара, по якого я послав. Постарайтесь знайти сліди отрути. Вам у цьому допоможуть через кілька хвилин пан Десплен і пан Б’яншон, по яких я послав, щоб оглянути дочку мого найкращого друга; її стан гірший, ніж стан батька, хоч той і мертвий...

— Мені не потрібні ці пани, — сказав лікар з мерії, — щоб робити свою справу...

“А, добре”, — подумав Корантен. — Не будемо сперечатись, пане, — казав він далі. — Коротко кажучи, ось моя думка: люди, які тільки що вбили батька, збезчестили й дочку.

На світанку Лідія нарешті піддалась утомі: вона спала, коли приїхали славетний хірург і молодий лікар. Лікар, що засвідчує смертні випадки, саме розрізав труп Пейрада і досліджував причину смерті.

— Поки збудять хвору, — сказав Корантен, звертаючись до славетних лікарів, — будьте ласкаві допомогти одному за ваших колег установити одну обставину, безперечно, цікаву для вас. Думка ваша не буде зайвою в протоколі.

— Ваш родич помер від апоплексії, — сказав лікар, — є докази жахливого крововиливу в мозок...

— Огляньте, панове, — сказав Корантен, — і пошукайте, чи немає в токсикології отрут, які викликають подібне явище.

— Шлунок, — сказав лікар, — був украй переповнений їжею, але без аналізу, з допомогою хімічних препаратів, я не бачу ніякого сліду отрути.

— Якщо ознаки крововиливу в мозок чітко визначені, це, зважаючи на вік суб’єкта, цілком достатня причина смерті, — сказав Десплен, показуючи на величезну кількість їжі...

— Чи він їв тут? — спитав Б’яншон.

— Ні, — сказав Корантен, — він дуже швидко прийшов сюди з бульвару і знайшов свою дочку згвалтованою...

— Ось справжня отрута, коли він любив дочку, — сказав Б’яншон.

— Яка отрута могла б так вплинути? — спитав Корантен, обстоюючи свою думку.

— Є тільки одна така, — сказав Десплен, пильно розглянувши все. — Це отрута, близька до стрихніну, яку збирають на Явському архіпелазі з кущів, досі мало відомих; нею отруюють оту грізну зброю... малайські “крісси”[86]. Принаймні, так кажуть.

Прийшов поліцейський комісар; Корантен повідомив йому про свої підозри і попросив його скласти рапорт, сказавши йому, в якому домі і з якими людьми вечеряв Пейрад. Далі він розповів йому про замах на життя Пейрада і про причини становища, в якому була Лідія. Потім Корантен пішов у кімнату бідної дівчини, де Десплен і Б’яншон оглядали хвору; він зіткнувся з ними в дверях.

— Що скажете, панове? — спитав Корантен.

— Влаштуйте цю дівчину в лікарню для душевнохворих.

Можливо, що розум повернеться до неї при пологах, якщо вона вагітна; інакше вона скінчить своє життя в меланхолійному божевіллі. Немає іншого способу лікування, крім материнського почуття, якщо воно пробудиться.

Корантен дав по сорок франків золотом кожному лікареві і повернувся до поліцейського комісара, який тягнув його за рукав.

— Лікар запевняє, що смерть природна, — сказав урядовець, — і я не можу скласти рапорта, тим більше, що йдеться про Канкоеля; він втручався в різні справи, і невідомо, кого ми зачепимо... Такі люди часто вмирають за наказом...

— Моє прізвище — Корантен, — сказав Корантен поліцейському комісарові на вухо.

У комісара вихопився жест подиву.

— Отже, складіть записку, — провадив Корантен, — і надішліть її як конфіденційне повідомлення. Злочину довести не можна, і я знаю, що слідство було б припинене на першому ж кроці... Але я свого часу викрию винних; я буду стежити за ними і спіймаю їх на гарячому.

Поліцейський комісар уклонився Корантенові і