Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Дервіль удавав, що розглядає прекрасні гравюри без написів на стінах вітальні.

— Заспокойтесь, пані, — повторив Корантен, побачивши вираз подиву, що з’явився на гарному обличчі пані Сешар, — йдеться тільки про незаконну дитину. Права незаконної дитини не дорівнюються до прав законної. Ця дитина в найжахливіших злиднях, вона має право на певну суму, оскільки спадщина значна... Мільйони, залишені вашим батьком...

При слові “мільйони” у вітальні зчинився одностайний галас протесту. В цю хвилину Дервіль уже не розглядав гравюр.

— Батько Сешар? Мільйони? — сказав гладкий Куртуа. — Хто це вам сказав? Який-небудь селянин?..

— Пане, — сказав Кашан, — ви не належите до фіскалів, отже, вам можна сказати правду...

— Будьте спокійні, — сказав Корантен, — даю вам слово честі, що я не урядовець з управління маєтностей.

Кашан, що жестом просив усіх замовчати, не стримав свого задоволення.

— Пане, — провадив Корантен, — хоч би тут був тільки один мільйон, частка незаконної дитини була б чималою. Ми не збираємось розпочинати процес, навпаки, ми хочемо пропонувати вам дати нам сто тисяч франків і з цим ми повернемось.

— Сто тисяч франків! — скрикнув Кашан, перебиваючи Корантена. — Але ж, пане, батько Сешар залишив двадцять арпанів виноградників, п’ять невеликих ферм, десять арпанів луків у Марсаку і жодного су до цього...

— Нізащо в світі, — скрикнув Давид Сешар, втручаючись, — я б не хотів брехати, пане Кашан, і найменше в грошових справах... Пане, — сказав він до Корантена й Дервіля, — батько мій залишив нам крім цих маєтків...

Куртуа і Кашан марно робили знаки Сешарові він додав:

— ….. Триста тисяч франків, отже, загальна цифра спадщини становить приблизно п’ятсот тисяч франків.

— Пане Кашан, — сказала Єва Сешар, — яка частка належить за законом позашлюбній дитині?..

— Пані, — сказав Корантен, — ми не безжальні, ми тільки просимо вас заприсягтись перед цими панами, що ви одержали не більше ста тисяч екю грошима в спадщину від вашого свекра, і ми прекрасно порозуміємось...

— Спочатку дайте слово честі, — сказав колишній ангулемський повірений Дервілеві, — що ви повірений.

— Ось мій паспорт, — сказав Дервіль Кашанові, простягаючи йому складений вчетверо папір, — і цей пан не є, як ви могли подумати, головним інспектором маєтностей. Ми тільки були дуже зацікавлені в тому, щоб узнати правду про спадщину Сешара, і ми її взнали...

Дервіль взяв пані Єву під руку і дуже чемно завів її в куток вітальні.

— Пані, — сказав він їй тихо, — якби честь і майбутнє дому де Гранльє не були зацікавлені в цій справі, я не пішов би на цю хитрість, вигадану отим паном з орденом; але ви його пробачите, бо треба було викрити брехню, за допомогою якої ваш брат обманув довірливість цієї благородної родини. Стережіться тепер давати привід думати, що ви дали мільйон двісті тисяч франків вашому братові, щоб купити землю Рюбампре.

— Мільйон двісті тисяч! — скрикнула пані Сешар, пополотнівши. — А де ж він, нещасний, взяв їх?

— У тому й справа! — сказав Дервіль, — я боюсь, що джерело цих грошей дуже нечисте.

У Єви очі зросились слізьми, і її сусіди помітили це.

— Ми, можливо, зробили вам велику послугу, — сказав їй Дервіль, — не давши взяти участь у брехні, наслідки якої можуть бути дуже небезпечні.

Дервіль залишив пані Сешар, яка сиділа бліда, зі сльозами на щоках, і вклонився товариству.

— До Манля! — сказав Корантен хлопчикові, що правив кабріолетом.

У диліжансі, що проходив з Бордо до Парижа вночі, було одне місце; Дервіль попросив Корантена дозволити йому скористатись цим місцем, посилаючись на справи; але по-суті він не довіряв своєму супутникові; його дипломатична спритність і байдужість здавались йому надто звичними. Корантен залишався в Манлі три дні, бо не було нагоди виїхати; він був змушений написати до Бордо і замовити місце до Парижа, куди він повернувся тільки через дев’ять днів після від’їзду.

Тим часом Пейрад кожного ранку ходив або в Пассі, або в Париж до Корантена дізнаватися, чи він не приїхав. На восьмий день він залишив і в одному і в другому приміщенні листи, написані їх власним шифром, де пояснював, яка смерть йому загрожує, як була викрадена Лідія і до якої жахливої долі її прирекли вороги. Переслідуваний так, як до цього часу він сам переслідував інших, Пейрад, позбувшись Корантена, проте, підтримуваний Контансоном, усе ж залишався в образі набоба. Хоч невидимий ворог викрив його, але він цілком розумно думав, що зможе побачити хоч який-небудь проблиск, залишаючись на арені боротьби. Контансон пустив у хід усі свої знання, щоб вистежити Лідію; він мав надію знайти будинок, де її ховали; але кожний день чіткіше доводив неможливість про що-небудь дізнатись, і це збільшувало розпач Пейрада щогодини. Старий шпиг оточив себе охороною з дванадцяти чи п’ятнадцяти найспритніших агентів. Стежили за околицями вулиці де Муано і за вулицею Тебу, де він жив, як набоб, у пані дю Валь-Нобль. Протягом останніх трьох днів фатального строку, призначеного Азією, щоб відновити Люсьєна у попередньому становищі в домі де Гранльє, Контансон не залишав ветерана колишнього головного управління поліції. Отже, поезія жаху, яку застосовують хитрощі ворожих племен, що воюють у нетрах лісів Америки, і яку так вдало використав Купер, торкнулась найдрібніших деталей паризького життя. Прохожі, крамнички, фіакри, якась особа, що стоїть біля вікна, — все це мало для людей-номерів, яким було доручено захищати життя старого Пейрада, величезний інтерес, так само, як в романах Купера стовбур дерева, житло бобра, скеля, шкура бізона, нерухомий човен, листя на поверхні води.

— Якщо іспанець виїхав, вам нема чого боятись, — казав Контансон Пейрадові, відзначаючи цілковитий спокій, яким вони користувались.

— А якщо він не виїхав? — відповідав Пейрад.

— Один з моїх людей виїхав з ним на задній приступці коляски; але в Блуа мій чоловік був змушений зійти й не міг наздогнати екіпаж.

Через п’ять днів після повернення Дервіля до Люсьєна вранці прийшов Растіньяк.