Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Матам ті Фаль-Нопль зказаль мені, шо фі маєте ідей?.. — спитав Нюсінжен, розглядаючи Пейрада.

— Ось те, що мені хотілося почути, — сказав дю Тільє Растіньякові, — обидва калічення мови разом!

— Побачите, що вони нарешті зрозуміють один одного, — сказав Біксіу, згадавши, що саме хотів сказати дю Тільє Растіньякові.

— Сер баронет, я задумайл один літл спекулейшен, о! Бері комфортебль... дудже зисковні і дудже багато приб’ютків...

— Ви побачите, — сказав Блонде до дю Тільє, — що він не поговорить і хвилини без того, щоб не згадати про англійський парламент і уряд.

— Це б’юде в Китай... для опіум...

— Дак, я снаю, — сказав Нюсінжен, як людина, що прекрасно обізнана зі світовою комерцією, — але анклійський урят скорисдався обіумом, щоп відкрити сопі шлях до Кидаю, і фін нам не тосфолить...

— Нюсінжен перший заговорив про уряд, — сказав дю Тільє, звертаючись до Блонде.

— Ах, ви торгували опіумом! — скрикнула пані дю Валь-Нобль! Я тепер розумію, чому від вас очманіти можна — це ж він у вас у серці залишився.

— Пачите! — скрикнув барон, звертаючись до удаваного торговця опіумом і показуючи йому на пані дю Валь-Нобль, — фі дак само, як я: ніколи мільйонер не може вбодопатись шінці.

— Я кохау усяйкі міледі дудже багато і дудже часто! — відповів Пейрад.

— І все через антиалкогольне товариство, — сказав Біксіу, який тільки що примусив Пейрада влити в себе третю пляшку бордо, почати пляшку портвейну.

— О! — скрикнув Пейрад, — іт із вері португальські вайн з Англії!

Блонде, дю Тільє і Біксіу обмінялись усмішкою. Пейрад був здатний змінювати в собі все, навіть розум. Мало таких англійців, які б не запевняли вас, що золото і срібло з Англії краще, ніж десь інде. Курчата і яйця з Нормандії, привезені на лондонський ринок, дають англійцям підставу запевняти, що лондонські курчата й яйця кращі (very fine), ніж паризькі, хоч вони з тієї ж самої місцевості. Естер і Люсьєн були вражені цією досконалістю костюму, мови й відваги. Сміючись і розмовляючи, товариство стільки і так добре їло та пило, що досиділо до четвертої години. Біксіу гадав, що справляє одну з тих перемог, про які так цікаво розповідає Брійа-Саварен. Але в ту хвилину, коли він сказав сам до себе, пропонуючи дядечкові випити: “Я переміг Англію”... — Пейрад відповів цьому жорстокому насмішникові: “Ще раз, хлопче!” — так, що це почув тільки Біксіу.

— Чуєте! Ви! Він такий саме англієць, як і я!.. Мій дядько гасконець!.. Та в мене й не могло бути іншого!

Біксіу був віч-на-віч з Пейрадом, отже, ніхто не чув його викриття. Пейрад упав зі стільця на підлогу. Негайно його забрав Паккар і відніс у мансарду, де той заснув глибоким сном. О шостій годині вечора набоб почув, що його будять, прикладаючи йому вогкий рушник до обличчя; він побачив себе на поганенькому залізному ліжку віч-на-віч з Азією, яка була в масці й чорному доміно.

— А, татусю Пейрад, поквитаємося тепер! — сказала вона.

— Де це я? — сказав він, оглядаючись.

— Слухайте, що я скажу, це вас витверезить, — відповіла Азія. — Якщо ви не любите пані дю Валь-Нобль, то любите свою дочку, чи не так?

— Мою дочку? — прогарчав Пейрад.

— Так, мадемуазель Лідію...

— Ну, то що?

— Ну, то її вже немає на вулиці де Муано, вона викрадена.

У Пейрада вихопилось зітхання, як у солдата, що вмирає від тяжкої рани на полі бою.

— В той час як ви удавали англійця, хтось інший удавав Пейрада. Ваша Лідочка думала, що йде за батьком, вона тепер у надійному місці... О, ви її більш ніколи не побачите, хіба тільки виправите лихо, якого наробили.

— Яке лихо?

— Вчора пана Люсьєна де Рюбампре не прийняли в домі герцога де Гранльє. Це сталось через твої інтриги та через того чоловіка, якого ти до нас надіслав. Ні пари з уст! Слухай! — сказала Азія, побачивши, що Пейрад розтулив рота. — Ти одержиш свою дочку, чисту й недоторкану, — провадила Азія, підкреслюючи свою думку притиском на кожному слові, — тільки на другий день після того, як пан Люсьєн де Рюбампре вийде з церкви св. Фоми Аквінського, одружившись з мадемуазель Клотильдою. Якщо ж через десять днів Люсьєн де Рюбампре не буде прийнятий, як і раніше, у домі де Гранльє, то, по-перше, ти помреш не своєю смертю, і ніщо не зможе тебе врятувати від удару, який тобі загрожує!.. Далі, коли ти відчуєш удар, тобі дадуть перед смертю час подумати: “Моя дочка — проститутка на все життя!” Хоч ти був досить дурний, залишивши цю здобич у наших руках, але, мабуть, у тебе знайдеться досить розуму, щоб обміркувати це повідомлення нашого уряду. Не гавкай, не кажи ні слова, піди до Контансона, переодягнись, повернись додому, Кат розкаже тобі, що Лідочка вийшла за твоїм наказом і не поверталась. Якщо ти поскаржишся або вживеш будь-яких заходів, ми почнемо з того, що я тобі казала про твою дочку — її обіцяли віддати де Марсе. З батьком Канкоелем нема чого розводитись і церемонитись, хіба не так?.. Іди, і не втручайся більше ніколи в наші справи.

Азія залишила Пейрада в жалюгідному стані, кожне її слово було, як удар палицею. У шпигуна дві сльози в очах і дві внизу щік з’єднувались на обличчі мокрими смужками.

— Пана Джонсона чекають обідати, — сказала Європа, з’явившись через хвилину.

Пейрад нічого не відповів, спустився вниз, пішов вулицями до зупинки фіакрів, помчав до Контансона переодягтись; не сказавши йому ні слова, він знов переодягся татусем Канкоелем, і о восьмій годині був дома. Він зійшов нагору з трепетом у серці. Коли фламандка почула голос господаря, вона так наївно спитала “Ну, а де ж панночка”, аж старий шпигун був змушений спертись, щоб не впасти. Удар перевищив його сили. Він увійшов до кімнати своєї дочки і